Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Після евакуації 58 дітей із центру “Смарагдове місто” на Донеччині їхня доля частково невідома. Українських представників не допускають до вихованців, частину з них, ймовірно, могли передати під опіку. На тлі випадку усиновлення української дитини в Італії омбудсман заявляє про ризики для десятків дітей за кордоном.
Що саме сталося в Італії, які норми міжнародного права зараз порушують та чому ця ситуація важлива для дітей із Донеччини — розбиралися журналісти Вільного Радіо.
Рішення італійського суду щодо усиновлення української дитини іноземною родиною викликало реакцію української влади. За даними омбудсмана Дмитра Лубінеця, йдеться про випадок, який може порушувати як українське законодавство, так і міжнародні норми захисту прав дитини.
Дитину евакуювали до Італії ще у 2022 році — як частину тимчасових заходів безпеки через повномасштабну війну. Однак замість збереження її статусу, суд у місті Лечче дозволив усиновлення іноземцями.
У дитини є родина в Україні. Її мати жива і не позбавлена батьківських прав, а батько зник безвісти, захищаючи країну. Також у неї є рідні сестри, яких уже повернули в Україну. Попри це, італійський суд ухвалив рішення, яке фактично роз’єднує сім’ю.
Український омбудсман наполягає, що такі дії суперечать принципу пріоритету збереження родини, який закріплений у міжнародному праві. Крім того під час війни діє мораторій на міждержавне усиновлення — саме для того, щоб уникнути подібних ситуацій із дітьми, яких евакуювали за кордон.
Як вказує Дмитро Лубінець, суд фактично обмежився “заочною присутністю” батьків у справі, не взявши до уваги їхню реальну участь.
“Крім цього рішенню італійського суду передували системні порушення: відсторонення українських законних представників, призначення іноземних опікунів, обмеження доступу українських дипломатів до дітей. Системні проблеми ми фіксуємо в таких країнах, як Німеччина та Швейцарія”, — каже омбудсмен.
Цей випадок — не поодинокий, зазначає Лубінець. За його інформацією, ризики подібних рішень існують ще щодо 82 українських дітей, які нині перебувають за кордоном. Серед них — вихованці санаторно-оздоровчого центру соціальної реабілітації “Смарагдове місто”. Центр функціонував у місті Святогірськ, але з 2022 року евакуювався до Хмельницької області.
У перші тижні повномасштабного вторгнення Росії з дозволу українського уряду до країн Європи тимчасово евакуювали 4739 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Згодом Україна почала поступово повертати їх додому, однак станом на квітень 2025 року за кордоном залишалися понад 1700 вихованців — це близько 40%, за даними Державної служби України у справах дітей.
Частина країн відмовляється віддавати дітей, посилаючись на рішення місцевих судів і тривалий воєнний стан в Україні. Серед таких держав — Італія. Із 2022 року там прийняли кілька сотень українських дітей із закладів інституційного догляду. Нині понад 100 із них залишаються в країні — переважно у південних регіонах, зокрема в Калабрії та на Сицилії, а також на півночі — в області Ломбардія (провінція Бергамо).
Наприкінці 2024 року генеральний консул України в Неаполі Максим Коваленко повідомив, що за його даними, на Сицилії 14 дітей з Донецької області отримали міжнародний захист, ще п’ять справ вихованців були на розгляді відповідної комісії. На острові суд у справах неповнолітніх міста Катанії ухвалив рішення про заборону українським органам влади, зокрема консулу, спілкуватися з 17 дітьми “Смарагдового міста”.
“Звісно, ми знаємо про цю ситуацію, але мало що можемо зробити”, — говорить про ризики для дітей із санаторно-оздоровчого центру “Смарагдове місто” і директорка закладу Галина Демченко. За її словами, проблеми з доступом до дітей та контролем за їхньою долею виникли ще у 2022 році, майже одразу після евакуації. Тоді за кордон евакуювали 58 дітей. Втім, що з ними відбувається зараз — українська сторона знає лише частково.
Демченко розповіла, що два роки тому вона особисто їздила до Італії, на Сицилію, де перебували і перебувають діти. Там зустрічалася з українським консулом, місцевими суддями та політиками. Втім, доступу до дітей їй так і не надали. Італійська сторона, за її словами, пояснювала це тим, що діти перебувають під юрисдикцією місцевого законодавства.
“Я зустрічалася з генеральним консулом Максимом Коваленком, але ні його, ні мене не допустили до дітей. Головний суддя Катанії мені чітко пояснив, що тепер діти знаходяться на території Італії і вони повністю під захистом італійського законодавства”, — пригадує директорка.
Вона говорить, що ключовим моментом стало оформлення дітям міжнародного захисту. За її словами, саме після цього українська сторона фактично втратила будь-який вплив.
“Коли оформили оцей міжнародний захист на дітей, то нам обмежили доступ. І ми, виходить, для них вже взагалі ніхто і звати нас ніяк”, — з сумом констатує Галина Демченко.
Єдиний зв’язок із частиною вихованців “Смарагдового міста” у місті Катанія підтримує співробітниця закладу, яка залишилась на Сицилії.
“Вона там з 2022 року. Виконувала функції і кухарки, і прибиральниці, і доглядальниці за дітьми. Але це чомусь італійцям видалося неправильним і вони її з території закладу, по суті, вигнали. Тепер вона живе в Катанії, знімає житло за ту заробітну плату, яку ми платимо і тримає звʼяок з дітьми”, — розповідає директорка.
Водночас із дітьми, яких розмістили в інших містах Сицилії, зокрема в Трапані та Модиці, зв’язку немає.
“За неофіційною інформацією, їх вже просто під опікунство забрали”, — каже Демченко, наголошуючи, що ці дані підтвердити наразі неможливо.
Вона додає, що навіть оформлення базових документів стало неможливим. Діти не можуть отримати українські паспорти чи банківські картки.
“Ми зараз не можемо зробити дітям ні документи, ні українські паспорти. Ми навіть не можемо зробити дітям карточки банківські, щоб їм надавати допомогу грошову. Особливо тим, які виходять з нашого опікунства, яким 18 років. По закону ми маємо дати допомогу, це 6 мінімальних окладів. Нам от позвонили з обласної прокуратури і питали чи ми виплачуємо цю допомогу. Я кажу, не питання, ми готові платити, але як? Тобто нам навіть немає куди переслати кошти, які є для цих дітей”, — пояснює директорка “Смарагдового міста”.
Вона також зазначає, що через відсутність доступу до дітей Україна фактично втратила можливість забезпечити їм освіту у вітчизняних закладах. Якщо у 2022–2023 роках це ще вдавалося робити дистанційно, то зараз — ні.
“От в нас одна дівчинка після повноліття поїхала в США. Бо в нас до війни ще було багато співпраці з різними фондами, діти туди на канікули їздили. Але вона продовжує вчитися в нашому коледжі, в Маріупольському, який зараз теж виїхав, в Хмельницькому знаходиться. І ми всім діткам допомагаємо оформити вступ в українські навчальні заклади, якщо в нас така можливість є”, — наголошує Демченко.
Точна кількість вихованців “Смарагдового міста”, які залишаються в Італії, наразі невідома. Особливо це стосується найменших дітей.
“Про дошкільнят взагалі не знаю, що сказати. Про них інформації зовсім немає. Ми підозрюємо, що вони вже в італійських родинах, але ця інформація не підтверджена. І це ж малі діти, за 4 роки вони вже і мову могли забути і звикнути до нового життя”, — пояснює директорка.
У 2022 році евакуацію дітей сприймали як шанс врятувати їх від війни, пригадує директорка “Смарагдового міста”. Спочатку їх вивезли до Львова, а потім — спеціальним рейсом за кордон.
“Всі були щасливі. А от зараз ситуація така, не дуже приємна”, — говорить Галина Демченко.
Подібні труднощі, додає вона, виникають не лише в Італії, а й в інших країнах Європи: “З 2022 року ми боремося, щоб якось повернути наших дітей. Це не тільки я, це інші директори інтернатів, які мають цю співпрацю. Не тільки в Італії це сталося. Така історія і в Німеччині, і в Польщі навіть, яка біля нас, і в Румунії. Але поки “воз і нинє там”.
Попри складність ситуації, Демченко розповідає, що українські органи влади в курсі проблеми. Вона каже, що заклад постійно на зв’язку з омбудсманом, урядом та іншими структурами.
“І Дмитро Лубінець, і Ірина Верещук знають всю інформацію. Ми дійсно робимо все, що можна зробити в рамках наших можливостей. Але поки можемо лише фіксувати ці порушення”, — констатує жінка.
Вона додає, що італійська сторона аргументує свою позицію війною в Україні: “Мені суддя в Катанії казав, що от в нас закінчиться війна і дітей повернуть. Тільки я в цьому дуже-дуже сумніваюсь”.
Натомість Демченко запевняє, що в Україні є безпечні місця для дітей. Сам заклад зараз працює в Хмельницькій області й приймає дітей, зокрема й тих, кого повертають з-за кордону.
Юристка-міжнародниця, голова асоціації “Нові межі” в Катанії Юлія Динніченко каже, що про ризики втрати контролю над українськими дітьми за кордоном почали говорити ще у 2022 році. Водночас, за її словами, проблема не в самій евакуації. Динніченко наголошує, що процес вивезення дітей був організований правильно — відповідно до українського законодавства і міжнародних норм.
“Весь процес евакуації був оформлений належно за всіма документами і з урахуванням всіх міжнародних конвенцій. Не було порушень ніяких нормативно-правових”, — запевняє юристка у коментарі Вільному Радіо.
Ключова причина — у тому, як на ситуацію відреагували місцеві суди в Італії. За словами фахівчині з міграційного права, для італійської системи це була безпрецедентна ситуація: діти приїхали організовано і їм призначали українських опікунів.
Тому італійська система почала діяти за власними правилами нібито керуючись бажанням захистити дітей. Тимчасово переміщеним вихованцям сиротинців з України призначали опікунів та юридичних кураторів з числа італійських громадян. Відповідно законним українським вихователям на Сицилії та в Калабрії часто забороняли спілкуватися з дітьми.
Юристка каже, що частину таких рішень все таки вдалося оскаржити. Разом із адвокаткою Розою Ло Фаро вона виграла дві справи у касаційному суді Італії. Це дозволило створити прецедент: у деяких випадках дітей вдалося повернути або підтвердити права українських опікунів.
“Я та людина, яка розпочала ці позовні заяви і дійшла до Верховного суду. Зараз я офіційно є опікуном восьми сирот, тому цю справу знаю дуже добре. Дитина, що була усиновлена зараз за цим рішенням про яке писав Дмитро Лубінець, це не під моєю опікою. Але тут і опікуни не завжди мають доступ до дітей. Я можу спілкуватися лише з двома, щодо яких я виграла справи у суді”, — пояснює Динніченко
За словами юристки, одна з ключових причин — надання дітям статусу міжнародного захисту або біженства. Саме це рішення зараз оскаржують у новому провадженні.
“Зараз є пункт дискусії третього касаційного провадження, яке ми розпочали. На нашу думку, надання такого статусу було неправомірним. Бо діти з України приїхали тимчасово, і саме такий захист їм потрібен — тимчасовий. Зараз ми чекаємо на позицію суду”, — зазначає голова асоціації “Нові межі” в Катанії.
Якщо суд визнає, що статус наданий неправомірно, це може змінити ситуацію і для інших дітей. Зокрема, це дозволить українським опікунам і дипломатам знову отримати доступ до малечі:“Ми весь цей час не знаємо, чого хочуть діти. Ми з ними не говорили, бо немає доступу”.
Раніше ми писали про шлях повернення українських дітей та складнощі з цим.