Вшануймо хвилиною мовчання захисника з Бахмута Романа Стецюру, який загинув під Соледаром (ФОТО)

Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, хто загинув у російсько-українській війні. 17 лютого згадаймо 35-річного бійця з Бахмута Романа Стецюру на псевдо “Грізлі”. Він захищав країну у лавах ЗСУ 6 років, воював у гарячих точках українського сходу, а загинув у десятку кілометрів від рідного дому під Соледаром. 

 

Історію захисника країни з Бахмута Вільному радіо розповідає його тато Сергій. 

“Роман загинув 27 січня 2023-го близько 11-ї ранку на околицях села Никифорівка Соледарської громади. Вони везли цистерну з паливом та причіп, по них вгатив безпілотник. Рома загинув. Про це мені сказав менший син, який теж служить у тій бригаді”, — каже батько загиблого.

Тіло Романа згоріло. Батько здав тест ДНК, і зараз родина чекає на результати. Але сумнівів у загибелі чоловіка немає.

Роман народився 18 грудня 1987 року. Батько виховував його сам — мама хлопчика померла під час пологів. А поки Сергій вчився в інституті, малюк жив з бабусею.

Згодом батько Романа одружився, а хлопчик пішов у НВК №11. 

“Потім він вступив до Донецького державного університету управління, але не закінчив його. Пішов працювати торговельним представником, потім електрокарником на місцевому заводі ігристих вин”, — розповідає батько.

Пізніше Роман зробив другу спробу здобути вищу освіту у Краматорському економіко-гуманітарному інституті за фахом “управління у невиробничій сфері” та закінчив його.

Коли 2013-го у столиці вирувала Революція Гідності, Роман Стецюра обрав бути на боці українських патріотів.

“У нас у родині настрій патріотичний, я люблю історію, цікавлюся козаччиною, і на нього це наклалося. Особливо це почалося виділятися, коли він пішов у армію. Восени 2016-го він підписав контракт [із ЗСУ] на 3 роки, згодом продовжив його ще на 3 роки”,  —  згадує тато.

За ці роки Роман одружився та став батьком.

Боєць служив у взводі забезпечення 54-ї бригади зенітно-артилерійського дивізіону. Пройшов шлях від рядового до командира відділення технічного обслуговування.

Задача цього відділення — підвезти бійцям на позиції все, чого вони потребують — від снарядів і палива до питної води, харчів, дров та форми. Цим і займався Сергій.

“Він був у різних гарячих точках — Авдіївці, Світлодарську, Нирковому під Попасною. 9 місяців сектор тримали, потім 3-6 місяців [у тилу] доукомплектовували підрозділи, проходили навчання тощо. З літа 2021-го їхні підрозділи боронили Мар’їнку. А потім почалась відкрита війна”, — згадує батько.

Воїн завжди намагався заспокоїти батька, щоб той про нього не хвилювався.

 

“Я йому весь час казав: “Рома, ти ж бережися”. На це він мені відповідав: “Тато, ти не переживай, ми возимо воду, їжу та нікуди не їздимо”. Потім вже я почав дізнаватися, що це не зовсім так. Коли в нас з’явилися “Джавеліни”, NLAW, я питав чи бачив він їх. А він відповів: “Так він у мене в машині лежить. Тато, ти надто багато питань ставиш! Я поїхав на якийсь ВОП (взводний опорний пункт, — ред.), а на мене раптом танк. Так що — мені з автомата по ньому стріляти?” Тоді я зрозумів, що не все так “райдужно”, —  ділиться батько.

Восени військового перевели у рідний Бахмутський район. Там його бойовий шлях й обірвався. 

Роман був небагатослівним та надійним, людиною діла, каже тато. Після його загибелі він з дружиною поїхали поспілкуватися з побратимами та командиром сина.

“Командир сказав: “Рома був мені 6 років найкращим другом”. Як командир взводу йшов у відпустку, Роман його замінював. Якийсь час Роман вів документи підрозділу. Казали, що Рому всі поважали — і підлеглі, й командири. Біль. Я не вірив, що це можливо (що Роман може загинути, — ред.) Але так відбулось”,  — каже Сергій Стецюра.

За місяць до загибелі Роману виповнилося 35 років. У нього залишилися дружина та 6-річна донька.

Полеглий воїн упокоївся на Берковецькому кладовищі у Києві на ділянці військових поховань.

Світла пам’ять захисникові.