“Всі з Донбасу їдуть, а ти на Донбас”: монолог “переселенки навпаки” з Харківщини

Діана Шароді
2019-11-02 12:00

image
Фото: Вільне радіо

Євгенія Тулаїнова вже більше року мешкає в Бахмуті. Дівчина родом з маленького селища в Харківській області, тривалий час жила у Харкові. Про те, чому саме Бахмут, і як це місто змінило історію 22-річної Євгенії ㅡ читайте далі.

 

Колишня німецька колонія

Я переїхала до Бахмута з Харкова. Взагалі я родом з Харківської області, але останні 4 роки перед переїздом на Донеччину жила і навчалась у Харкові. Маленьке село, де я виросла, було на межі з Дніпропетровською областю, це колишня німецька колонія. В принципі, про це нема чого розповідати.

В Бахмут переїхала у 2018 році, тобто трохи більше року тому. Я б сказала, що в Донецькій області навіть вже немає таких сіл, як моє. Такі зазвичай називають хуторами. Там зараз живе десь 200 людей.

Це поки найкраще, що тут можна подивитися

В Харкові я навчалася в Академії культури, жила в гуртожитку. Там познайомилася з дівчиною з Бахмута, ми жили в одній кімнаті. Пізніше вона запросила мене до себе на весілля. Я тоді перший раз побувала в Бахмуті. Повертаючись, сіла в потяг, і була дуже рада, що поїду звідси. І сподівалася, що більше ніколи не повернуся (сміється, — ред). Але так вийшло, що на цьому весіллі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, також Женею. І вже через рік переїхала в Бахмут у статусі його дружини. Це був червень 2017 року. 

Я дуже добре пам’ятаю, як тут квітли троянди. Ми з Женею пішли на набережну, він сказав: “Це поки найкраще, що тут можна подивитися”. Тоді якраз закінчилась реконструкція, почистили річку. В принципі, з цієї першої прогулянки я більше нічого не запам’ятала.

Ближче до війни

У мене не було і зараз немає того усвідомлення, що я живу за 25 кілометрів від фронту. Тобто, що у нашому районі тривають військові дії. Єдиний, хто це розуміє ㅡ моя мама.

Коли вона дізналася, що я збираюся сюди переїхати, то сказала: “Ну, Женя, всі з Донбасу, а ти на Донбас”.

Якось так вона поставилась до цього, але сприйняла моє рішення спокійно. 

Я дуже довго не могла звикнути і навіть шкодувала якийсь час, що переїхала сюди. Але потім зрозуміла, що це ж було моє свідоме рішення. І переналаштувала себе. 

Незвично: немає метро

Я жила в селі, жила в великому місті. А потім я переїхала в провінцію. І тут трошки інший ритм життя, інші правила життя, скажімо. Тут немає метро. Я розуміла, що в Бахмуті нема метро, але було незвично, бо в Харкові користувалася тільки ним. Максимум — тролейбус, бо я ненавиджу маршрутки. Дуже добре, що в Бахмуті є хоча б тролейбус. Це є одним із вагомих плюсів. Чесно кажучи, я б не переїхала в місто, де немає тролейбусів або трамваїв. 

Шкодувала ще тому, що не було тут ніяких знайомих. Вийшло так, що я переїхала, і через тиждень після весілля чоловік поїхав на полігон. Тобто я залишилась в цьому місті сама. У мене не було друзів, не було роботи, виникали проблеми з пошуком роботи. Це було настільки довго, немає вибору, особливо людині, яка за освітою музеєзнавець.

Спокійно дихати

Пізніше ставлення до міста змінилося. Я не можу сказати, що позитивно ставлюся до всього. Скоріше скептично чи іноді навіть цинічно. Намагаюся налаштовувати себе більш позитивно. Я просто виходила, гуляла містом. Бачила, що тут багато історичних пам’яток.

Є привабливі локації: Північний ставок, набережна непогана у нас (чи у них), центр, вулиці Миру і Незалежності. Але, якщо би краще дбали про історичні будівлі, взагалі було б дуже круто. 

Я за освітою музеєзнавець, мені було дуже цікаво пізнавати Бахмут. Він має якийсь свій характер, історію. Для Донбасу це взагалі старе місто, і воно нетипове ㅡ не промислове, і це одна з найбільших переваг Бахмута. Тут немає великих заводів як от “Азовсталь” в Маріуполі чи “Коксохім” в Авдіївці, і можна спокійно дихати. Місто дуже зелене, і мені про це всі говорили ще до переїзду. Це напевне основні переваги. Може є ще якісь, які я поки не помітила. Але сподіваюся, що з’явиться ще щось.

Монархія і шаблонність

Мені не подобається в цьому місті мер. Я трохи здивувалась, коли приїхала сюди, а мені сказали що у нас мер майже тридцять років один і той самий. У Харкові тільки зароджується ця монархія, Геннадій Адольфович тільки працює над цим. Цим ті два міста і схожі. В Харкові люди кажуть “Ми будемо голосувати за Кернеса до кінця життя!”, і тут так само ㅡ за Реву. Але я думаю, що скоро це нарешті зміниться. 

Мені ще ось що не подобається: я, коли приїхала, подивилась на вокзал і подумала “О, клас, він такий сучасний, так гарно зробили”. А потім побачила, як він виглядав раніше, і думаю: нащо вони зашили таку красу? Цими ремонтами вони створили якусь шаблонність. Я все ж за автентичність пам’яток, за те, аби місто не було схоже на інші. Воно, в принципі, не схоже. Але його зараз намагаються зробити шаблонним.. 

Крав, вбивав

Люди тут дивнуваті. Був випадок, ще я коли тут не жила, приїхала тільки. Мій чоловік — військовий. Ми сиділи на лавочці вдвох біля під’їзду, потім чоловік відійшов в магазин. Вийшла якась бабуся, облаяла мене, сказала щоб я йшла геть. Не буду говорити, які слова вона вживала, але було не дуже приємно. Я пішла звідти, потім чоловік повернувся, і ми сіли на ту лавку назад. Та бабуся повертається. Мій чоловік був у формі. Жінка підходить і починає говорити, що він вбивця, що на його руках кров, що він медалі крав, кришталь крав, людей вбивав. Чому у людей тут таке ставлення до української армії? Я стикалася саме з тим, що люди не поважають українських солдатів. 

Але немає нічого категорично поганого в тому місті, через що я б сказала, що ніколи не буду тут жити. На кожен плюс є свій мінус. 

Двері без сенсу

Якщо ти знаєш розклад транспорту, то немає ніяких проблем. Але скільки ж їздить пенсіонерів! Я іноді навіть жахаюся, що можу зайти в тролейбус і одна з усього тролейбусу я плачу за проїзд, бо всі інші пасажири — пенсіонери. Я взагалі не знаю, за що існує це комунальне підприємство. По суті, майже ніхто не платить. 

Транспортна інфраструктура більш-менш розвинена. Але якість тих самих тролейбусів, які у нас є ㅡ просто жах. Ти їдеш, і двері наче зачинені, але сенсу від того немає. Хотілося б, звичайно, оновлення складу. 

Скоро мені треба буде їхати в Кам’янець-Подільський, і я дуже рада, що відновили сполучення з Києвом. Коли я тут була вперше, курсував лише харківський потяг. Потім в Маріуполь пустили. І я була здивована, бо місто немаленьке, а є лише один пасажирський потяг. Якщо потрібно їхати до Києва, Одеси чи деінде, то частіше їду через Костянтинівку, бо потяг Бахмут-Львів не дуже зручний за графіком.

Сказали йти пішки

Один раз порвала зв’язку в Харкові, а приїхала сюди, як не дивно, її лікувати. Тоді не працював ліфт для пацієнтів, і мене ганяли по поверхах. Я не могла ставати на ногу. Взагалі ліфт працював, але ним не можна було користуватися нікому, окрім лікарів. Я гарно пам’ятаю, що травматолог поїхав на третій поверх, а мені сказали йти пішки. 

 Дозвілля у квартирі

Мені здається, в Бахмуті з цікавістю можна провести дозвілля тільки у себе в квартирі. Тому що, говоритиму за себе, тут можна піти в кінотеатр чи кафе, але я кіно не люблю, в закладах харчування тут розчарувалась, у всіх. Максимум, куди я можу піти — десь каву купити. Це ще одна із проблем міста — молоді нема тут що робити.  

Я днями була в Краматорську, бачила молодь біля театру. Їх було дуже багато. У нас такого немає. Немає зони, де можна відпочивати. Є Майстерня, є Фрідом Хаб, якщо він ще існує. Але я не думаю, що там настільки багато молоді. Можливо, вона у нас просто не зацікавлена ні в чому. 

Я вважаю, що в кожному місті було б дуже добре, якби проводили різнопрофільні конкурси, навчання, тренінги. Не тільки про те, як має працювати місто або про якісь електронні послуги. Нічого такого, що б особисто мене зацікавило, останнім часом не було. Інколи письменники цікаві приїжджають, але це буває дуже-дуже рідко. Якихось майстер-класів, курсів, ще чогось тут немає. Треба їхати або в Краматорськ, або в Маріуполь, або ще кудись. І це не зручно, бо далеко.

Пітьма

Мені взагалі не страшно ходити вулицями Бахмута. Бо я звикла подорожувати містами, і гуляти там і ввечері, і пізніше. Але тут одного разу мені треба було вийти в магазин пізно, десь опівночі. І я забула про те, що тут о 23:00 вимикають вуличне освітлення. Був дуже густий туман, сильний вітер. Я йшла, і якийсь чоловік у мене за спиною крикнув: “За что?”. Я не бачила, кому він кричить і що відбувається. Було страшно. І взагалі, як це ㅡ вимикати світло о 23?! У нас реально, можна сказати, що обмежують свободу людини. Це мінус, місто ж наче цивілізоване, ми ж не десь там, у селі. Хоча в тому селі, з якого я приїхала, якраз вночі вмикають світло. Ось в чому парадокс.

Де чисто?

Коли я переїхала сюди і познайомилася з дідусем і бабусею свого чоловіка, бабуся сказала, що у нас дуже чисте місто. “Це Рева зробив, у нас дуже чисте місто”, — казала вона. 

І я ж думаю, в якому це місці воно чисте? Я бачила, що центр наче непоганий, чистий, але лише центр. Була така ситуація навесні: біля 50-го магазину є дитячий майданчик, і там було багато днів поспіль настільки брудно, що неможливо було пройти. І проблема не в комунальних службах, а в людях, які там щовечора “зависають”. Вони вважають, що хтось має за них прибирати. 

Я жодного разу не бачила, щоб тут прибирали сніг з дахів. У нас у дворі чистять сніг, бо є своя прибиральниця. Дороги тут чистять, але не завжди. Якщо випав сніг, то зазвичай він втоптується просто.

Якби я була мером…

Якби я стала мером міста, я б розформувала екс-комунальні ЗМІ, тому що взагалі не розумію, навіщо вони потрібні. Звісно, я бачу, що вони роблять, але це настільки непрофесійно, що, я думаю, вони взагалі не потрібні. 

Опісля я б точно зробила притулок для тварин. Це потрібно для кожного міста, не лише для Бахмута. Те, як у нас поводяться з тваринами — це не дуже нормально. 

І третє — я б скрізь зробила нормальні тротуари. Розумію, що це не лише в компетенції мера, мають працювати й інші установи. Але це велика проблема: тротуарів або взагалі немає, або там асфальт 1979 року. Треба вже якось модернізуватись. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

284
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Останні новини

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: