З початку відкритого вторгнення Росії в Україну загарбники окупували кілька громад Донецької області. Лише в одній з них не змінився керівник. Розбираємося, в яких громадах виїхали очільники, де потрапили в полон та що відомо про тих, хто співпрацює з окупантами.
З 24 лютого і станом на момент виходу публікації під повною або частковою окупацією потрапили 12 громад Донецької області. Зокрема це: Мангушська, Сартанська, Маріупольська, Нікольська, Волноваська, Хлібодарівська, Мирненська, Кальчицька, Ольгинська, Старомлинівська, Лиманська, та Святогірська громади.
Деякі з цих громад окупували вже в перші дні відкритого вторгнення, а за деякі бої точилися місяцями.
Ми підготували цей матеріал, адже на Донеччині з’явився перший очільник громади, який продовжує значитись керівником і зустрічається з окупантами. Виникли питання: Чи міг він виїхати? Чи може зараз боротись за свою безпеку? Тож ми розпитали інших посадовців захоплених громад для аналізу ситуації.
В деяких громадах ще до відкритого вторгнення та під час нього створили військово-цивільні адміністрації. Керівниками цих громад призначають військових людей. І в разі, якщо від вищого військового керівництва надходить наказ про евакуацію, вони мають його виконувати.
Мирненську громаду, до якої входить 15 населених пунктів, окупували 27 лютого, розповідає начальник Мирненської ВЦА Володимир Весьолкін. За його словами, план на випадок окупації був розроблений заздалегідь. Туди входили кілька маршрутів, варіанти розвитку подій тощо.
“В нас прорив оборони відбувся між Волновахою та Мирненською громадою. Поки був час, трохи більш ніж добу, ми згідно з планом, підключили живлення до веж мобільного зв’язку через генератор, з’явився зв’язок. Продзвонили усіх (охочих виїхати — ред.), пригнали автобуси й евакуювалися”, — пояснює очільник громади Володимир Весьолкін.
Працівників військово-цивільної адміністрації та мешканців відвезли до інших міст, звідки люди виїжджали вже в більш безпечні місця. Очільник громади Володимир Весьолкін не залишився на окупованій території.
Не залишився на окупованій території й керівник Волноваської військово-цивільної адміністрації Іван Лубінець. Волноваху тимчасово окупували росіяни в березні.
“Це було за рекомендаціями та вказівками штабу Об’єднаних сил, зважаючи на ситуацію, яка на той момент склалася. Вони нас проінформували про небезпеку, яка може бути і для нас і для працівників.
Це був не хаотичний процес. Всі розуміли, всі попереджені були заздалегідь, що таке може статися. Залишаються, як правило ті, хто не розуміє взагалі, що взагалі відбувається, хто ворог, або представники “ОПЗЖ”, — розповідає керівник Волноваської ВЦА Іван Лубінець.
23 травня також стало відомо, що російські військові зайняли Миронівський, що у Бахмутському районі. А наступного дня загарбники увійшли в сусідній Світлодарськ. Саме там розташована військово-цивільна адміністрація Світлодарської громади. Її керівник теж виїхав з громади, щоб не залишатися в окупації.
Посадовець пояснює, що частина Світлодарської громади підконтрольна українській владі, тож чоловік залишається виконувати свої обов’язки. Наприклад, він їздить до Новолуганського, щоб відвезти людям гуманітарну допомогу, вивезти звідти поранених або тих, кого вдається вмовити виїхати.
На відміну від військових, очільники громад, де не створили ВЦА та де голову обирали самі люди, вирішують самі, їхати їм чи ні.
Міський голова Маріуполя Вадим Бойченко виїхав з громади ще за кілька тижнів до окупації — 27 лютого. В інтерв’ю виданню Бабель обранець розповідав, що виїхав так заздалегідь, адже йому начебто загрожувала небезпека.
“Я отримав повідомлення від спецслужб, що росіяни приїхали [працювати] по мені особисто — близько сорока було дрг-шників з важкою зброєю. Коли я отримав таку інформацію, то порадився з головою ОВА (Павло Криленком — ред.) і з людьми зі спецслужб. Вони сказали, що на ніч потрібно виїхати з Маріуполя, щоб мене не захопили. Це було 27 лютого.
Я виїхав. І наступного дня я не зміг заїхати в місто, бо прямо перед нами за 100 метрів затримали ДРГ, яка, я вважаю, відкрила б вогонь безпосередньо по нас, якби її не затримали. А трохи далі був танковий бій. Є протокол, є моя доповідь про те, що я не зміг заїхати в Маріуполь, все зафіксовано. Я про це доповів голові ВА”, — розповідав в інтерв’ю журналістам мер Маріуполя Вадим Бойченко.
Мер Лимана Олександр Журавльов теж виїхав з міста до окупації. Він зазначає, що на окупованій території він не зможе працювати міським головою.
“Чого я маю там бути? З окупантами? Працювати там неможливо і я не збираюся з окупантами працювати. Я працюю з українським народом, який мене обирав, в тій державі, в якій я вивчився і виріс”, — розповідає в коментарі Вільному радіо Олександр Журавльов.
Та вчасно виїхати з громади вдається не усім. Наразі відомо щонайменше про двох мерів, які зараз перебувають в полоні Росії.
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України раніше повідомляло, що 12 березня росіяни викрали голову Нікольської селищної громади Василя Мітька.
Вже 24 березня в переліку захоплених росіянами працівників місцевих органів самоврядування, який опублікувало Мінреінтеграції, був голова Мангушської територіальної громади Володимир Караберов.
Відтоді інформації про те, що їх звільнили чи вони повернулися під час обміну — не було. А Асоціація міст України закликає міжнародних партнерів вплинути на Росію, щоб ті звільнили Василя Мітька, Володимира Караберова та ще 5 мерів з інших регіонів, яких загарбники тримають в полоні.
Не обійшлося й без тих, хто вирішив співпрацювати з окупантами. Ми вже писали про депутата Маріупольської міської ради Костянтина Іващенка, члена партії “ОПЗЖ”. Його загарбники призначили самоназваним “мером” Маріуполя. А згодом правоохоронці відкрили проти нього справу за статтею “держзрада”.
А у Святогірську на співпрацю з окупантами погодився сам міський голова. Ще коли місто захопили, в мережі з’явилося відео, на якому мер Святогірська Володимир Бандура виправдовує російських військових та висловлює антиукраїнську позицію. Потім з’явилося ще одне відео, де він дякував “армії Росії”. За це правоохоронці підозрюють чоловіка в “державній зраді”.
Згодом цього Володимир Бандура зустрівся з ватажком т.з. “ДНР” Денисом Пушиліним, який запропонував йому очолювати окупаційну “адміністрацію Святогірська” і той погодився.
Не виключено, що Володимир Бандура може бути у полоні окупантів й говорити те, про що його змушують. Однак на відео та фотографіях на посадовці немає видимих слідів насилля, а офіційно про те, що Бандура у полоні — ніхто не повідомляв.
Очільники громад, які виїхали, розповідають, що після окупації на захоплених територіях загарбники не можуть навести лад.
“У Світлодарську, Луганському чи Миронівському та населених пунктах, які лишилися на тимчасово непідконтрольній території, там немає ні світла, ні води, нічого не працює, магазини не працює, все погано”, — розповідає Вільному радіо керівник Світлодарської ВЦА Сергій Гошко.
Подекуди загарбники навіть виходять на зв’язок з тими, хто виїхав, й кличуть до себе.
“В нас є такі випадки, що намагаються телефоном додзвонитися до наших працівників, які виїхали. І якимось незрозумілими розмовами під якісь незрозумілі гарантії намагаються повернути туди (на нині окуповану територію — ред.), бо нормальні люди всі виїхали, і ніхто не розуміється на управлінні громади”, — згадує керівник Волноваської ВЦА Іван Лубінець.
Наразі ж працівники місцевих органів самоврядування, які виїхали, шукають роботу в більш безпечних регіонах. Серед тих, хто виїхав дехто вже влаштувався на роботу до колег в інших областях на ті ж посади, де й працювали. А очільники громад, які залишилися вірні Україні, після звільнення територій мають повернутися у свої кабінети, щоб далі виконувати свої обов’язки.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
