Підтримайте Вільне Радіо
Надазовські греки з Донеччини — це не діаспора Греції, а окремий народ — уруми та румеї. Вони — автохтонний народ України, що сформувався в Криму у середні віки. У Надазов’ї вони опинилися у 1779 році, після виселення з Криму Російською імперією. Тоді тут заснували Маріуполь та ще десятки населених пунктів, частину з яких назвали так само як свої кримські домівки. Саме так на території сучасної Донецької області з’явились Ялта, а згодом і Херсонес.
Розповідаємо, у чому різниця між надазовськими греками та греками сучасної Греції, чому вони не мають стосунку до синьо-білого грецького прапора, якими мовами розмовляють, та яка їхня історія на Донеччині.
Про різницю надазовських греків та грецької діаспори Вільному Радіо розповіли в ГО “Надазовські греки: уруми і румеї”.
Сучасні уруми й румеї — вихідці з Криму. Їхні предки сформувалися як народ у середньовічному Криму, і саме ця українська земля є їхньою прабатьківщиною, а сучасна батьківщина — у Донецькій області.
Надазовські греки компактно проживають у 75 населених пунктах Донецької області (найбільший осередок — Маріуполь) та у Новомлинівці Запорізької області. Станом на осінь 2025 року всі ці населені пункти тимчасово окуповані Росією.
Десятки тисяч людей змушені були залишити свої домівки й шукати прихистку в інших регіонах України або за кордоном. Ті, хто залишився в окупації, щодня живуть у небезпеці.
Невідомі точні масштаби втрат у Волновасі, Маріуполі та інших містах за час повномасштабного вторгнення. Рахунок може йти на тисячі й тисячі загиблих і поранених, в тому числі серед надазовських греків.
Аби зберігати традиції свого народу, вже в евакуації представники урумів й румеїв створили ГО “Надазовські греки: уруми і румеї”. Досліджують історію, відстоюють збереження урумської та румейської мов, проводять заходи для громади переселенців з числа надазовських греків та всіх небайдужих до культури та мов цього народу.
Найголовніша причина плутанини — саме слово “греки”. Та коли говорять про “греків”, що компактно проживають на півдні Донецької області та на північному узбережжі Азовського моря (у Надазов’ї), то мають на увазі саме урумів і румеїв, які є нащадками кримських християн, насильницьки виселених Російською імперією з півострова.
“Часто можна почути від жителя Донецької області: “я — етнічний грек”, “я — етнічна грекиня”. Йдеться саме про надазовських греків. Етнічна ідентичність урумів і румеїв сформувалася ще в Криму на основі об’єднання кримських християн різного походження: греків (так, вони, звісно, брали участь в цьому процесі), готів, аланів, тюркських народів, грузинів, волохів тощо) та взаємопроникнення їхніх культур. Їх об’єднувала передусім віра — християнство грецького обряду, або як тоді казали “грецького закону”, — розповідає співзасновниця ГО “Надазовські греки: уруми і румеї” Ольга Цуприкова.
Вона зазначає, що часто греків плутають у тому числі й через викривлену інформацію у ЗМІ.
“Часто люди чують слово “греки” й не завжди хочуть заглиблюватися далі. Цьому сприяють і медіа, коли замість фото Азовського моря чи степів Донеччини ставлять картинки з Санторіні чи грецького прапора для ілюстрації статей саме про надазовських греків. А це зовсім інший світ. Безумовно прекрасний, але ж не рідний”, — пояснює Ольга Цуприкова.
За даними останнього перепису населення України у 2001 році, близько 90 тисяч осіб вказали себе як “греки”, бо саме така графа була доступною для вибору, наслідуючи ще радянський підхід. Приблизно 77 тисяч із таких “греків” проживали в Донецькій області, тобто це саме уруми й румеї.
Інші групи, які проживають в Україні, і у назвах яких також вживається слово “греки” (наприклад, понтійські греки, “ніжинські” греки, чи греки-переселенці з архіпелагу), не належать до етнічної групи надазовських греків і не є корінними народами України, оскільки сформувалися на території інших держав.
Сучасний прапор Греції складається з дев’яти синіх і білих смуг та білого хреста на синьому квадраті у верхньому лівому куті. Його історія тісно пов’язана з війною за незалежність від Османської імперії у 1822 році.
“Уруми та румеї до цієї війни не мали стосунку. На той час вони переживали перші десятиліття життя на новій землі — у незвичному кліматі, серед хвороб і численних випробувань на північному узбережжі Азовського моря. Російська імперія відібрала в них рідні домівки та усталений спосіб життя в Криму, де вони жили століттями”, — розповідає співзасновниця ГО “Надазовські греки: уруми та румеї” Ольга Цуприкова.
Більше про історію насильницького виселення урумів і румеїв з Криму можна дізнатися на виставці “Надазовські греки: шляхи ідентичності”, що триває у Національному музеї Голодомору-геноциду до 2 листопада.
“Цікаво, що назву “греки” стосовно урумів і румеїв застосовували саме носії російської мови — представники Російської імперії, які власне і позбавили урумів і румеїв своїх рідних домівок, виселивши їх з Криму у 1778 році”, — розповідає Ольга Цуприкова.
Ендонімом (самоназвою) цього народу була назва “румеї” (букв. римляни, піддані Східної Римської (Візантійської) імперії), а слово “уруми” — це тюркізоване звучання слова “румеї”. Ще з часів проживання на кримському півострові сформувалася двомовність. Урумська мова є тюркською мовою, а румейська походить з середньовічної грецької мови. Таким чином, уруми й румеї — це дві мовні групи, з яких складається один народ.
Свою першу спільну назву уруми і румеї отримали в часи Російської імперії, де їх прозвали маріупольськими греками. Така назва виникла невипадково. У 1778-1780 роках Російська імперія здійснила насильницьке переселення урумів і румеїв з південно-узбережних земель Криму, де вони існували багато століть поспіль, бувши автохтонним православним населенням Кримського півострова. Через те що уруми і румеї сповідували православ’я т.зв. грецького (візантійського) обряду, російські емісари почали вказувати в офіційних документах урумів і румеїв під назвами “християни грецького закону”, просто “греки”, а після утворення в складі Азовської губернії Маріупольського повіту – “маріупольські греки” (за назвою повіту).
Деякі історики досі використовують термін “маріупольські греки”, аби підкреслити відмінність від етнічних греків. Втім, це може створювати хибне уявлення, що місця компактного проживання урумів і румеїв обмежуються територією Маріупольського району.
У радянську добу в офіційних документах громадян з’явилася графа “національність”. Тоді урумам і румеям надавалася змога задекларувати свою ідентичність виключно як “грек / грекиня”.
“Радянська влада прагнула створити єдину грецьку меншину на території СРСР, ігноруючи очевидну відмінність кількох етнічних спільнот, в назвах яких був присутній термін “греки”. Водночас більшовики завдали удару по самоназвах “уруми” і “румеї”, підмінивши їх назвами “греко-татари” і “греко-елліни” відповідно”, — розповідає Микола Ахбаш.
У повоєнний час і пізніше набули поширення терміни “греки Донбасу”, “кримські греки”, “греки Приазов’я”, “приазовські греки”, “греки Надазов’я”, “надазовські греки”.
Місця компактного проживання урумів і румеїв розташовані на південному сході України, що входить до складу географічної області Приазов’я (рідше Поазов’я), яке охоплює територію південного і північного узбережжя Азовського моря. Оскільки південне узбережжя перебуває в складі Росії, а основна частина північного узбережжя – в складі України, а населення не має ані етнічної, ані історичної, ані культурної спільності, українське узбережжя Азовського моря частіше називають Північним Приазов’ям. З початку 2000-х років українські вчені почали дедалі частіше вживати термін Надазов’я. А південне узбережжя називають Заазов’ям.
“Видається логічним говорити про урумів і румеїв як про мешканців саме Північного Приазов’я (Надазов’я), а не Приазов’я, що само собою підкреслює як розташування відносно Азовського моря, так і приналежність Україні, а не Росії. До того ж термін “Надазов’я” не потребує додаткової географічної приставки “Північне”, оскільки префікс “Над-” дає чітке і однозначне уявлення про це”, — пояснює Микола Ахбаш.
Микола Ахбаш уточнює, що термін “греки Надазов’я” теж не до кінця коректний.
“Вживання назви “греки Надазов’я” жодним чином не вирізняє урумів і румеїв в переліку “греки Надазов’я, греки Одеси, греки Києва, греки Криму, греки регіону N”, а отже не містить в собі підкреслення етнічних, історичних, культурних, мовних особливостей урумів і румеїв.
Водночас термін “греки Надазов’я” створює хибне уявлення про урумів і румеїв як про звичайних греків-іммігрантів, а не автохтонне населення України або спільноту, що має унікальні стосунки з Україною та особливі потреби у захисті своєї культури з боку держави. Наочно демонструє неабияку важливість порядку слів порівняння термінів “татари Криму” та “кримські татари”. Дрібниця на перший погляд виявляється надзвичайно важливим моментом у формуванні уявлення про цілий народ”, — розповідає Микола Ахбаш.
Новогрецька — державна мова Греції та Кіпру. Румейська та новогрецька мають спільне коріння, адже походять з середньовічної грецької мови. Людина, яка знає новогрецьку зможе розібрати/здогадатися значення окремих слів/коротких фраз румейською мовою, але загальний рівень розуміння — на рівні 40-50%.
Урумська мова належить до тюркської групи мов. В Криму та ще довгі часи після насильницького виселення румеї (еллінофони) володіли урумською мовою, адже саме ця мова побутувала у торгівлі та судочинстві.
Сьогодні й урумська, і румейська мови потребують підтримки не лише від держави, а й від самої громади надазовських греків та ширшого українського суспільства.
“Війна створила ще одну загрозу — ризик остаточної втрати наших двох мов, урумської та румейської. Адже найбільш компетентні їхні носії — це люди старшого покоління, які залишилися у селах на окупованих територіях. Мовні активісти й українські науковці нині майже не мають доступу до повноцінної роботи з ними, а разом із тим — до неоціненних знань, які вони зберігають”, — розповідає Микола Ахбаш.
Якщо ви — надазовський урум або румей, то найпростіший спосіб пояснити — розповісти, що ви нащадок кримських християн, народу, який бере свій початок ще з часів Візантійської імперії. Так, у вашій історії є й грецький компонент, але разом із ним — готи, алани, грузини, волохи, тюркські народи.
“Наші мови, музика, танці, традиційні строї та кухня відрізняються від тих, що побутують у сучасній Греції. І ні, античні туніки — це точно не наш одяг. Тож якщо вас попросять станцювати сіртаки — сміливо пояснюйте: “Ми не танцюємо сіртаки, ми танцюємо хайтарму!”, — радить Ольга Цуприкова.
Кухня надазовських греків походить із Криму, тому вона споріднена із кулінарними традиціями корінних народів України — кримських татар, караїмів, кримчаків.
“У традиційній грецькій таверні ви не знайдете таких страв, як чірчири (чебуреки), фулто чи пиріг під назвою “шумуш”. І навпаки, у домі бабусі з надазовського селища ви навряд чи зустрінете оливки, грецький салат чи сувлакі — це більше про сучасну Грецію. Але також існує і багато подібного у кухні та традиціях, що і не дивно, адже кримські землі, звідки походять уруми і румеї, довгий час входили як до складу Візантії, так і, згодом, Османської імперії”, — пояснює Ольга Цуприкова.
Деякі традиції надазовських греків сформувалися під впливом української культури. Наприклад, розпис писанок надазовські румейки та урумки запозичили від українок, з якими жили поруч. В Греції є традиція крашанок, але розписаних писанок немає. У надазовських греків є “іканича” — писанки з унікальними орнаментами, характерними саме для цієї культури.
Ще одна особливість — обрядовий хліб “псатир”, який печуть на Великдень. Він символізує хрест та терновий вінець Ісуса Христа. Ця традиція також унікальна для урумів і румеїв.
В ГО “Надазовські греки: уруми і румеї” розробили власний логотип, який символічно поєднує прабатьківщину надазовських греків — Крим — та сучасну Батьківщину — Надазов’я. На ньому зображений бик, його роги нагадують дві парості ковили, як символ двох мовних груп надазовських греків — урумів і румеїв.
Поряд з биком — степова квітка будяку, що символізує стійкість, яка була необхідна народові протягом багатьох століть.
“Бик – найдавніший символ Криму. І цей культ бика частково успадкували уруми і румеї, принісши його до Надазов’я. В урумів і румеїв саме бик вважається головною жертовною твариною на одному з найбільш сакральних свят – панаїрі. Тому образ бика важливо зберегти як символ зв’язку з Кримом – батьківщиною надазовських греків.
Він уособлює наполегливість та завзятість, працьовитість та стійкість нашого народу, а також символізує давні скотарські традиції надазовських греків”, — розповідає Микола Ахбаш.
Більшість сіл і міст Донецької області, де компактно живуть надазовські греки, вже мають власні герби. Частину з них оновлює дизайнер Едуард Савченко з Костянтинівки.
Нагадаємо, обрядовий хліб надазовських греків поповнив перелік нематеріальної культурної спадщини України.