Підтримайте Вільне Радіо
Росія викрадає українських дітей за відпрацьованими сценаріями, утримує їх у пропагандистському середовищі та мілітаризує, готуючи до служби в армії. За словами уповноваженої Президента з прав дитини і дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук, масштаб злочину неможливо точно оцінити, а міжнародні механізми досі не здатні змусити РФ повернути дітей.
До Всесвітнього Дня дитини журналісти Вільного Радіо поговорили з уповноваженою з прав дитини та дитячої реабілітації про злочини росіян щодо українських дітей, складнощі збору інформації на окупованій території та участь світової спільноти у поверненні викрадених дітей.
— Як Ви працюєте із захистом прав дитини в умовах воєнного стану — що означає “право дитини” сьогодні, коли йде війна?
Війна забирає всі права українських дітей в будь-якому куточку, враховуючи блекаути, враховуючи постійні обстріли. Діти змушені навчатися онлайн, в укриттях, хтось взагалі не може вчитися. Діти бачать у своїх родинах горе, тому що майже в кожній родині хтось або служить, або поранений, або загинув. Дуже багато родин були змушені покинути свою домівку, діти втратили своїх друзів, свою рутину, переїхали в інші школи, психологічно страждають. Тому абсолютно кожна українська дитина отримає травму війни, бо, принаймні, чує сигнали повітряної тривоги.
Звичайно, стан українських дітей важкий. Я б дуже хотіла, щоб у майбутньому моєї посади не було. Щоб це був якийсь радник з розвитку або дитячої політики, щоб не було потреби у захисті прав дітей. Але я розумію, що це утопія і така посада існуватиме завжди.
Як Ви оцінюєте масштаби проблеми українських дітей, які перебувають на окупованих територіях або на території РФ — чи маєте Ви оновлену оцінку, скільки їх зараз і чи зростає ця кількість? Чи є статистика по окремих регіонах, зокрема по Донеччині?
Це питання надзвичайно об’ємне, але надати точні цифри я не зможу. На жаль, жодної підтвердженої цифри наразі бути не може. Поки територія окупована і Україна, або інша країна чи міжнародна організація не матиме доступу до цих територій, ми не будемо знати точну кількість дітей, які були вбиті, поранені, згвалтовані, викрадені і вивезені росіянами на інші окуповані території або депортовані на територію Російської Федерації.
Тому на сьогодні ми володіємо інформацією, що, орієнтовно, на окупованій території зараз 1,6 мільйонів українських дітей. І ми точно говоримо про сотні тисяч викрадених дітей, тобто примусово переміщених або депортованих. Але точну цифру назвати не можемо, бо не маємо доступу до цих дітей і Росія, очевидно, не звітує про це ніде. До ордеру на арешт від Міжнародного кримінального суду на Марію Львову-Бєлову та Путіна, російська сторона комунікувала на сайтах різних установ цифру у 744 тисячі вивезених українських дітей. Що це за діти, де вони знаходяться — ніхто не може сказати.
Ми також не можемо однозначно розділити дітей на депортованих та примусово переміщених, поки конкретна дитина не повернеться в Україну. Тому що росіяни часто змінюють локації перебування дитини, постійно її переміщують. Буває таке, що спочатку дитину депортували до РФ, потім її перевезли на окупований півострів, з Криму її доставили на Донеччину і потім знову в Росію. І це я описала лише один з варіантів маршруту. Через ці постійні зміни локацій, ми і говоримо загально, що це все викрадені діти. Але при цьому розуміємо, що це різні категорії. Це діти, яких утримують в полоні по суті на окупованих територіях, це діти, яких примусово перемістили на інші окуповані території України і це діти, яких викрали і депортували до Росії або Білорусі.
Але по цифрам ми поки говоримо те, що відомо. Росія називала цифру 744 тисячі, Україна ж володіє даними щодо 20 тисяч дітей. Це, звісно, крапля в морі. Принаймні ми маємо персональні дані цих дітей і можемо їх розшукувати. Але це не означає, що ми не шукаємо інших дітей. Як тільки нам стає відома якась інформація про дитину та її місце перебування, то одразу додаємо в свою базу.
Частково Ви почали розповідати про схеми вивезення або депортації українських дітей на окупованих територіях. Ця інформація стає відомою вже після повернення дитини? Чи Україна має канали інформації, за якими може дізнатися хоч щось?
Звісно, я не буду детально розповідати про будь-які канали зв’язку і медіа прошу цього не робити. Як тільки журналісти детально описують канал зв’язку чи схему вивезення конкретної дитини, то росіяни миттєво блокують весь процес. Тому деталей я повідомляти не буду, але дечим поділитися можу.
Однозначно корисними для нас є репорти (звіти, – ред.) різних міжнародних організацій, наприклад, Єльської лабораторії гуманітарних досліджень. Вони випустили вже чотири звіти, які стосувалися різних питань. Останнє дослідження вони присвятили мілітаризації та “перевихованню” українських дітей.
У попередніх звітах вони також аналізували масові депортації та усиновлення. Але це не означає, що у цих звітах є поіменний список, хто, куди і як перевозив дітей. Це скоріше про загальну логістику.
Також ми відстежуємо публічні прояви у медіа та соцмережах від чиновників Російської Федерації. Вони, особливо на початку повномасштабного вторгнення писали повідомлення в стилі “ось така група дітей, ми їх перевезли з Херсона чи до якогось міста в Росії”. Ми такі повідомлення виловлювали, фіксували та зберігали. Бо іноді вони навіть прикріплювали фотографії з якимись від руки написаними списками.
І, звісно, детально документуємо інформацію, яка стала відома вже після повернення дитини в Україну. Тут вже стає більш-менш відомо все, що відбувалося з дитиною.
Коли ми аналізуємо шляхи викрадення дітей, яких нам вдалося повернути, то є очевидний висновок — дії росіян не хаотичні. Це чітка, продумана модель геноцидальної політики щодо українського народу через українських дітей. Мета росіян — вбити, поранити, психологічно зламати дітей в Україні. Або ж викрасти українських дітей на окупованих територіях, щоб, в першу чергу, поповнити в майбутньому лави своєї армії солдатами.
Якщо ми проаналізуємо, що відбувалося з викраденими дітьми, то ми можемо сказати, що росіяни мають чіткі сценарії. Ми визначили, щонайменше шість таких сценаріїв.
Перший сценарій — росіяни спочатку вбивають батьків, а потім вже забирають дитину.
Другий сценарій — дитину вилучають з родини, тобто забирають від біологічних батьків, мотивуючи це своїми причинами, часто вигаданими.
Третій сценарій — дитину забирають від батьків безпосередньо на блок-постах. Тобто вигадують якусь причину, через яку затримують батьків. А дитину відповідно кудись в цей момент забирають.
Четвертий (наймасовіший) сценарій — дітей організовано вивозять на так званий відпочинок, в літні табори, центри реабілітації тощо. І після цих “оздоровчих” поїздок частина дітей вже не повертається.
П’ятий сценарій — викрадення українських дітей, які перебували в закладах інституційного догляду. Росіяни жодного разу не погодили нам гуманітарні коридори, щоб ми могли вивезти цих дітей на підконтрольну територію. Навіть, коли ми робили такі спроби порятунку, то росіяни обстрілювали маршрути. Тобто ми фізично не змогли порятувати тих дітей. І далі вже окупанти, створивши гуманітарну кризу, вивезли цих дітей нібито під приводом порятунку/відпочинку. Був навіть зафіксований випадок, коли вони вивезли дітей з херсонського закладу в Крим до психоневрологічної лікарні і цей документ вони опублікували в соцмережах.
І останній шостий сценарій, з такого не дуже типового, що ми відзначили — росіяни проводять на окупованих територіях спеціальні медичні огляди для дітей. І раптом, у абсолютно здорової до цього дитини знаходять діагноз, який потребує негайного лікування на території РФ. Таким чином вони вивозять дітей під приводом або госпіталізації, або реабілітації.
Після спілкування з дітьми, яких вдалося повернути, я можу запевнити, що у росіян точно є методичка, як працювати по кожному з цих сценаріїв.
Майже ідентичну інформацію нам розповідали діти, які перебували в різних таборах, в різний час, в різний куточках Російської федерації або на тимчасово окупованих територіях України. Не важливо, де перебувала дитина — підхід був абсолютно однаковий. Перша розмова з дітьми відбувалась десь через 2 місяці, їм пояснювали щось про те, коли вони повернуться. І потім з однаковою періодичністю, десь раз на місяць, повторювали пояснення, чому вони залишаються.
Минуло вже 2 роки після того, як МКС видав ордер на арешт, зокрема і Марії Львової-Бєлової. Чи мало це рішення, на Вашу думку, хоча б якийсь ефект? Вона в нещодавньому інтерв’ю розповідала історію викраденого з Маріуполя хлопчика, якого вона нібито всиновила. Чи продовжуєте Ви фіксувати такі випадки підтвердження порушення прав дитини, коли щодо людини вже є рішення про арешт? Або це використовується лише в медіа для чергової демонстрації цинізму росіян?
Про цинізм росіян я навіть не хочу говорити, бо це антигуманна нація. А тут це чергове зізнання в злочині. Тим паче, у цьому інтерв’ю Марія Львова-Бєлова сама каже, що хлопчик мав проукраїнську позицію, слухав українські пісні, не хотів жити в Росії. Вона зізналась не тільки в злочині викрадення, але і в злочині індоктринації цієї дитини, тобто стертя її ідентичної приналежності.
Але повернемося до рішення про арешт від МКС. По-перше, це рішення справді має історичне значення, воно максимально важливе. Звісно, ми розуміли, що не варто очікувати одразу арешту Путіна і Львової-Бєлової, яких відправлять до Гаазької в’язниці. але цей ордер на арешт від МКС дав величезний сигнал усій світовій спільноті — те, що говорила Україна від самого початку війни — правда. А ми одразу говорили, що дії росіян — це викрадення дітей, коли росіяни наголошували, що це — евакуація. І деякі країни справді вагалися і думали, а може це справді евакуація і порятунок. Водночас було багато питань: де ж тоді ці діти, чому їх не передали в Міжнародний Комітет Червоного Хреста, чому не вивезли в інші країни, чому Україна не має інформації про цих дітей? Тому цей ордер на арешт підтвердив позицію України в цьому питанні.
Другий важливий момент — Україна точно буде доводити, що війна Росії проти України — це злочин геноциду. А злочин геноциду має свої ознаки, вони чітко задекларовані. Тож ордером на арешт, яким визнано злочин депортації дітей, по суті визнається одна з ознак геноциду. І на сьогодні ми маємо документ, який в майбутньому допоможе у притягненні Росії до відповідальності.
Попри те, що росіяни демонстративно висміювали це рішення, казали, що їм байдуже, але помітно, як навіть їхня комунікація після цього ордеру змінилась. Вони практично нічого не пишуть про перевезення дітей і цифра у 744 тисячі вивезених дітей, це останнє, що вони повідомляли у 2023 році. Звичайно, ще трапляються абсолютно брєдові випади тої ж Львової-Бєлової, якісь сюжети, які вони знімають для своїх пропагандистських каналів.
Але, загалом, такі рішення міжнародних установ на них діють і такий тиск треба продовжувати. Ордер на арешт мають отримати на тільки Путін і Львова-Бєлова, це має бути рішення щодо тисяч інших людей, які причетні до викрадення, перевезення, облаштування і прийому українських дітей.
Чи фіксуєте Ви збільшення так званих військово-патріотичних організації на території ТОТ та РФ та активне залучення українських дітей? Можливо, діти, яких вдалося повернути, розповідали про залучення до таких організацій як “Юнармія” та що там вимагається від дітей?
Так, і ця інформація, зокрема, є в останньому звіті Єльської лабораторії гуманітарних досліджень, який я вже згадувала. Ми справді говоримо про комплексний злочин, який скоюють росіяни щодо українських дітей. Всі ці діти — депортовані, перевезені, ті, які залишаються на окупованих територіях — всі вони перебувають під дуже потужною індоктринацією, їх огортає суцільна російська пропаганда. Українські діти під постійним впливом того, що вони чують і бачать на вулиці, по телебаченню, в інтернеті, і найголовніше — те, що їм говорять в школах.
Діти з окупованих територій розповідають після повернення, що їм необхідно було максимально приховувати свої погляди, бо за це могли покарати їхніх батьків і “кинути на підвал”. Тому діти змушені терпіти і робити вигляд, що все нормально.
Один із останніх хлопців, який виїхав з окупованої території, і з яким я говорила, розповідав наступне. До них в школу привели солдата російської армії, якого представили як “героя СВО” і діти мали його вшановувати. І хлопчик впізнав цього солдата. Цей “герой” десь місяць тому приходив до сусіда хлопця і розстріляв його у власному дворі. І тепер дитина мала слухати розповіді про “бойові подвиги” від вбивці. Для нас дорослих такі історію просто не вкладаються в голові, а ми говоримо про дітей, які мають нестійку психіку.
Тому, крім постійної пропаганди і тотальної заборони на все українське, росіяни употужнюють систему мілітаризації. І ми бачимо в останніх даних різкий приріст за останні кілька років цих мілітарізаційних організації на тимчасово окупованих територіях, зокрема. Це і “Юнармія”, і “Движение первых”, і багато інших установ, до яких змушені ходити діти. Вони не мають права відмовитися, їх змушують вдягати російську військові форму, вчать військовій справі. На хлопців після 18-річчя чекає повістка до російської армії і шансів відмовитися у них немає. Тому для багатьох єдиний шанс себе врятувати — це якимсь чином виїхати з окупованих територій до повноліття, бо потім буде пізно.
Я також спілкувалася з хлопцем з Луганську, який менше року як виїхав до підконтрольної території. В нього були проросійські батьки, але він з початком повномасштабного вторгнення усвідомив, хто такі росіяни і, що все життя йому брехали. Хлопець, насправді, дивом зміг втекти до України. Він прямо мені казав: “Я розумів, що ось вже мала прийти повістка до російської армії. Якщо я зараз не втечу, то єдиний мій шанс вирватися — це здатися українцям в полон при першому ж контакті, коли зможу”. Водночас він розповідав, як у російських військкоматах з підозрілими хлопцями (тими, хто міг потенційно мати проукраїнські погляди) проводили розмови і попереджали, що у полон вони не здадуться, бо їх розстріляють до цього.
Якщо говоримо про дітей молодшого віку, то росіяни виховують по суті яничар. Окупація Криму, частин Донецької і Луганської областей почалася понад 10 років тому і тодішні маленькі діти, тепер цілком дорослі люди. І часто це вже індоктриновані діти, які не знають іншої реальності, які не вірять в правду, які сприймають ту квазіреальність, які їм демонстрували з 2014 року. І на Україну чекає складна і довга робота після деокупації територій — відкривати людям реальність, повертати їх до реальності, реінтегрувати їх в український соціум. Тому що над дітьми дуже сильно познущалися та психологічно зламали.
Як Ви працюєте з родинами, які шукають своїх дітей на окупованих територіях або в РФ? Чи є бази даних? Куди треба звертатися в першу чергу?
Звісно, у Міністерстві юстицій є реєстр даних щодо дітей, які потенційно були депортовані або примусово переміщені. Це ті 20 тисяч дітей, про яких ми вже згадували. Тобто ми дані верифікували і точно знаємо, що така дитина існує, принаймні в наших базах даних вона є.
Батьки можуть загалом звернутися до будь-якої державної агенції в Україні або зателефонувати на гарячу лінію Уповноваженого ВРУ з прав людини 0-800-501-720.
Також у батьків є можливість звернутися через сайт “Діти війни” і подати заявку. Це не тільки для батьків опція, так само може звернутися людина, якій стала відома якась важлива інформація. Можуть звертатися і родичі, і свідки, які знають, що дитину кудись вивезли. Все це ми документуємо, перевіряємо, доповнюємо з інших баз даних.
Наголошу, що це складний процес і тут нас розуміє вся світова спільнота. Для України важливі чіткі дані, але мати такі дані ми не можемо з очевидних причин — територія окупована, ніхто зайти туди не може.
Але вся необхідна інформація потрапить в потрібне місце і процедура пошуку, верифікації та повернення дитини відбуватиметься в рамках президентського плану Bring Kids Back UA. Відповідно, все відбувається під однією парасолькою і куди б не звернулися батьки чи інші люди, ця інформація зафіксується.
Тут ще хочу додати про складнощі. Нас часто питають: “Чому ви не маєте інформації, якщо у батьків викрали дитину, не може бути, щоб батьки не повідомили?”. Але досить часто батьки з окупованих територій не можуть повідомити про викрадення дитини українській стороні, тому що їх лякають, маніпулюють дітьми, залякують. Їм прямим текстом кажуть: “Якщо ви не хочете знову побачити своїх дітей, то, будь ласка, повідомляйте усім, кому завгодно”. Тим паче, на окупованих територіях люди під постійною підозрою, телефони прослуховують, тому батьки можуть до останнього мовчати.
Чи бували випадки, коли батьки не могли довести своє батьківство через втрачені в окупації документи?
У моїй роботи такого випадку не було жодного разу. Але ситуація наступна — навіть якщо ми знаємо, де перебуває дитина, маємо її біологічних родичів або представників, це не гарантує повернення. Ми здійснюємо підготовку, в рамках Bring Kids Back UA формуємо пакет документів. Росіяни вимагають величезний пакет документів, який вони постійно оновлюють, тобто процедуру постійно ускладнюють. Ми супроводжуємо батьків логістично з допомогою громадських організацій. Дістатися до Російської Федерації — це завжди лотерея. Росіяни можуть, наприклад, сказати: “Так, хочете бути з дитиною — беріть паспорт громадянина росії і залишайтеся з дитиною жити тут”. Іноді ті допити, які влаштовують спецслужби зі сторони Росії, теж окрема історія. В нас був випадок, коли бабуся їхала за своїми двома онучками, але її серце не витримало 10-годинного допиту спецслужб РФ. Потім нам вдалося повернути молодшу дівчинку, бо знайшли іншого представника. Але старша дівчинка залишилась там, і ми досі не знаємо її локацію.
Тому ми часто не можемо бути впевнені ні в чому. Навіть, коли ми знаємо, де дитина, на руках є всі документи і є батьки або опікуни — це не гарантує нам повернення дитини.
Росіяни жодного разу не проявили ніякої ініціативи чи доброї волі, щоб повернути тих дітей, принаймні про тих, про яких ми заявляємо. На той малесенький список, я б сказала експериментальний, який ми передали під час Стамбульських перемовин ніхто не відреагував. Жодних дій зі сторони росіян не було. Діти не те, що не повернулися, навіть інформацію про них нам не надали.
Як Ви оцінюєте роль міжнародної коаліції за повернення українських дітей — які результати та які очікування? Чи стало це тим механізмом, який впливає на рішення росіян у питанні повернення українських дітей?
На сьогодні жоден механізм, який мав би вирішити цю проблему, не спрацював. Давайте будемо чесними тут. Міжнародна спільнота була до цього не готова, взагалі. Бо є ж, наприклад, Женевська конвенція, Конвенція ООН з прав дитини, міжнародне гуманітарне право. Тобто є документи, в яких чітко все прописано, навіть про правила ведення війни. Всі цивілізовані країни вважали, якщо є такі правила та закони, якщо інша країна ратифікує їх, то вона приймає ці правила гри. Ніхто не готувався до того, що раптом країна передумає. Як у цьому випадку на неї впливати? І це випадок Російської Федерації, вони просто заявляють: “Ми не хочемо, ми не будемо, ми не дамо відповіді”.
Всі розраховували, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста поїде, подивиться на дітей, збере інформацію, вилучить їх, вивезе в треті країни, возз’єднає з батьками і все буде добре. Але так не сталося, тому що російська сторона сказала: “Ніхто нікуди не поїде”. І МКЧХ нічого не зміг зробити.
Тому ми почали шукати свої механізми, шукати, що ми можемо використовувати. Нам важливо було зрозуміти, як ми можемо постійно, хай малою кількістю, але постійно повертати дітей. Саме тому на сьогодні (15 листопада 2025 року) вдалося повернути майже 1800 дітей. Це діти, яких вдалося повернутися з окупації, які були під величезним ризиком депортації, діти, які вже були депортовані.
Але я додам, що роль міжнародних організацій та інших країн в цілому тут дуже велика. Тому що у підсумку росіяни розуміють лише мову тиску і цей тиск має бути з усіх напрямків. Звісно, основний тиск відбувається на полі бою, але інші країни мають долучатися дипломатичним тиском, санкціями тощо. І світова спільнота, розуміє: те, що сталося з українськими дітьми — це проблема не лише України, це проблема усього світу. Бо сьогодні це українську дитину викрали, а завтра це може бути дитина будь-якої іншої країни.
Це відбувалося і в інших країнах, і в інших війнах і світ недостатньо на це реагував. А на сьогоднішній день, можливо, світ злякався достатньо, щоб діяти. Всі розуміють, що Україна не жертва, яка сидить і чекає, хто ж нас врятує. Ми кожного дня виборюємо свободу і демократію для всієї Європи, але ми потребуємо максимально потужної підтримки. Ми раді, що створили Міжнародну коаліцію за повернення українських дітей, в якій співголовують Україна та Канада. Наразі вже приєдналися 41 країна та Рада Європи. Всі долучаються на різних рівнях. Якісь країни визначили як медіаторок, які мають допомогти нам повернути своїх дітей. Якісь країни долучаються фінансово у питаннях реінтеграції та реабілітації дитини. Хтось допомагає експертно, хтось лобіюванням, адвокацією тощо.
Сьогодні ми активно говоримо з іншими країнами на ці теми, це одна з моїх задач. Я маю проєкт, який називається “Викрадені голоси”. Разом з дітьми, яких вдалося повернути і вони пройшли реабілітацію, ми мандруємо з ними в інші країни і розповідаємо правду. Ми розповідаємо, що з дітьми сталося насправді і просимо країни долучитися до коаліції. Є хороші результати, є ті, хто змушує нас довго чекати на відповідь. Ми місяць тому повернулися з поїздки, де відвідали Еквадор, Мексику і Перу. Нібито країни дуже далеко від нас географічно, але проблеми захисту дітей стосуються всіх. Звісно, коли країни долучаються до коаліції, вони в першу чергу рятують українських дітей, але насправді вони рятують своїх дітей також. Бо сьогодні інші країни-аресорки дивляться на безкарність Російської Федерації.
Мені взагалі Росія нагадує маньяка, який викрав дитину і залишає її в себе, бо він так вирішив. Батьки приходять і кажуть: “Віддай дитину!”, а він просто каже: “Ні”. Сусіди проходять повз і кажуть: “Айя-яй, не можна так, віддай дитину”. Але при цьому маньяк продовжує отримувати світло у свою квартиру, у нього є газ, у нього є продукти, він може заправляти автівку, все в нього є. І зрештою, коли він так живе, то через півроку якийсь із сусідів забув ситуацію і потис йому руку. Хтось забуде, а хтось скаже, що дитині там не погано, і хай вже живе собі. Якщо маньяк не відчуватиме покарання, він ніколи не поверне цю дитину.
Тому інші країни можуть подивитися на дії росіян і зробити висновок, що покарання не обов’язково і буде. Тож сьогодні, продовжуючи тиск на РФ, вирішуючи питання повернення українських дітей, вся світова спільнота займається не тільки порятунком, але і превенцією подібних ситуацій. Зараз потрібно по суті створити нову глобальну систему безпеки дітей в світі, бо її, як виявилося, просто не існує. Вона існувала на папері, але дієвою вона не є.
Українські діти розповідають світу про ті жахи, які вони пережили через росіян. Що це за історії, можливо у діях РФ щодо викрадених українських простежується схожість? І як дітей оберігають від ретравматизації?
Важливо пам’ятати, що кожна дитина — це вже особистість. І в кожної дитина своя унікальна історія. Звісно, є різні кейси і випадки. Є ситуації, коли дитина провела в таборі кілька місяців в групі знайомих дітей і вона не була свідком жахливих подій. А в хлопчика Іллі з Маріуполя на очах вбили маму, нанесли йому важке поранення і потім вивезли на непідконтрольну територію. Є діти, які стали свідками вбивства близьких, свідками сексуальних злочинів. Є діти, яких окупанти садили на психотропні препарати, ізольовували, били. Тому це дуже різні кейси.
Коли ми говоримо про процес повернення, то всі діти повертаються в Центр захисту прав дитини. Там у дружніх до дітей умовах, за системою Барнахус, в них беруть покази слідчі, які пройшли спеціальну підготовку. Весь цей час поряд присутній психолог. Цю процедуру необхідно провести, бо діти були свідками не лише злочинів щодо них, але могли також бачити злочини щодо інших людей. Це треба задокументувати, бо діти дуже важливі свідки. Власне, це одна з причин, чому росіяни так не хочуть їх повертати.
Після цього вже починається комплексна оцінка усіх потреб дитини і родини, в якій вона проживатиме. Це гуманітарні, медичні, освітні, психологічні потреби, все, що необхідно дитині. Далі складається індивідуальний план реабілітації. Він може тривати від року і стільки, скільки буде потрібно. Також держава виплачує 50 тисяч гривень родині на одну повернуту дитину для того, щоб одразу забезпечити якісь перші необхідні речі. Бо, зазвичай, дитина приїзжає абсолютно без нічого, ніяких власних речей. Це перша така фінансова допомога. А далі вже родина буде разом зі своїм кейс-менеджером отримувати підтримку по індивідуальній програмі.
Історії цих дітей можна подивитися і послухати на порталі “Діти війни”, який я вже згадувала. І я закликаю всіх не тільки послухати ці історії, а і розповсюджувати. Вони спеціально записані для того, щоб не травмувати дітей і не розпитувати наново. Це було зроблено один раз і в присутності дитячого психолога.
Ті діти, які перебувають зі мною в компанії “Викрадені голоси” дуже різні, в них різні запити. Але вони всі говорять, що їм важливо стати голосами тих, кого викрала Росія. Вони беруть участь у проєкті, щоб голоси українських дітей не змовкли. Вони хочуть, щоб весь світ знав, що з ними сталося, щоб всі знали про їхнє понівечене дитинство. Вони хочуть, щоб світ знав, що в них відібрали інколи не лише батьків, рідне місто, але і саме дитинство.
Як говорить одна моя колег і я погоджуюся з цією фразою: “Дитинство має строк придатності і він дуже обмежений”. Це, зокрема, про наших дітей. Кожен день, кожна хвилина дуже важливі в житті такої маленької і такої великої людини. Тому ми не маємо багато часу, ми не можемо розкачуватися. Ми розуміємо, коли рятуємо дитину, що це одне життя серед сотні тисяч викрадених дітей, але це врятована доля одного українця. Це важливо для нашої нації, без дітей нації існувати не будуть.
Про шлях повернення українських дітей та складнощі у цьому процесі говорили на минулорічному “Фестивалі думок”. Спікери наголошували, що поверненню дітей на територію України має передувати створення належних умов. І цього бракує.
Вільне Радіо раніше писало про те, де знайти безкоштовну психологічну допомогу для дітей. У матеріалі ми зібрали список організацій і “гарячих ліній”, які допомагають дітям впоратися зі стресом, переживаннями та наслідками війни.