Вишиванка як злам свідомості. Як майстрині з Бахмута руйнують стереотипи про “руський” Донбас
У колекції бахмутської майстерні “Оберіг” є як унікальні сорочки, які вдягали 100 років тому, так і вбрання, заново відшите за архівними світлинами. Відтворення традиційного одягу – не просто хобі учасниць майстерні, а спосіб довести, що Донбас завжди був українським.
6 років тому майстрині з Бахмута Світлана Кравченко, Тетяна Гольц, Наталя Роменська та Лариса Комісарова згуртувалися навколо ідеї розповісти про Донбас як про регіон, який споконвіку був українським. Так зародилася ідея створити колекцію етнічного одягу.
“Це був божевільний задум, і здійснити його не було жодних шансів, бо в нас не було коштів на вартісний проєкт і ми мало що знали про етнічний одяг. Але вважали, що це дуже потрібно, щоб довести, що схід України має глибоке народне коріння”, – розповідає членкиня Національної спілки народних майстринь України Світлана Кравченко.
Жінка згадує: усе почалося зі сторічної вишиваної сорочки.
“Ми привозили гуманітарку військовим, які служили в селах. І один із мешканців Парасковіївки передав нам сорочку. Це і стало поштовхом для нашої подальшої роботи”, – каже Світлана.
Тож до Дня вишиванки у 2016 році майстрині запланували показ українських строїв. Спочатку планували підготувати до 10 моделей, але до проєкту несподівано долучилися чимало бахмутян. Багато з них зробили костюми власноруч.
Показ відбувся 19 травня 2016 року на Алеї троянд. Тоді, як і потім, у традиційні вбрання вдягалися жінки без модельного досвіду. Найстаршій моделі було 76 років, а наймолодша навчалася у 3 класі. Загалом їх у показі було 52.
“Йшла війна, і дуже багато моїх друзів на той час вважали, що працювати треба саме над зміною свідомості, адже завдяки цьому можна змінити хід подій”, – каже жінка.
Показ у Бахмуті увінчався успіхом. Але після демонстрації ролику на YouTube знайшлися критики, які не вподобали представлення строїв. Світлана каже: спочатку було прикро й хотілося полишити нове захоплення. Втім, зараз вона вдячна критикам за їхню допомогу. Наприклад, хтось вказав на те, що доросла жінка вдягла весільний вінок, у який вбиралися молоді дівчата.
Несхвальні відгуки стали стимулом до розвитку. Тепер Світлана та її колеги консультуються з фахівцями, відтворюючи черговий традиційний образ, вивчають етнографічні видання, відвідують бібліотеки та музейні архіви.
Пізніше у творчій майстерні “Оберіг” вирішили зібрати колекцію світлин з музейних експонатів та родинних фотоальбомів бахмутян, на яких зображені їхні пращури в українському традиційному вбранні. За цими світлинами майстрині відтворюють строї та проводять фотосесії для виставок і календарів.
“Ми окреслили для себе, що моделями мають бути жінки, які в 2014 році визначилися зі своєю громадянською позицією. За кожною з них є історія”, – стверджує майстриня.
Ось, наприклад, бахмутянка Ліліана Зіньковська. Коли до міської лікарні надходили поранені бійці з Дебальцевого, жінка приймала їх у травматології міської лікарні як волонтерка. Згодом Ліліана вступила до Першої медичної роти ім.Пирогова.
А це Наталя Зубар, мати юного бахмутянина Петра, який під час окупації сховав вдома український герб, збитий бойовиками з будівлі міськради.
Колекцію українського одягу під назвою “Генетичний код Бахмута” вперше показали у Верховній Раді у вересні 2016 року. Цю ідею запропонували кілька тодішніх нардепів-добровольців батальйону “Донбас”, з бійцями якого досі підтримують зв’язок волонтери з ГО “Бахмут Український”. Екскурсоводами на виставці були юні бахмутяни, які вчилися у столичних вишах.
Потім етноколекцію показували у Кременчузі, Запоріжжі, Рівному, Львові та інших містах України. Моделями там були дружини знайомих військових, які захищали Україну на сході. Світлини побували навіть за кордоном, у Польщі.
“Я вважаю, що це наш спосіб боротьби у цій гібридній війні за те, що ми завжди були українською територією. Приїжджаємо з показом, припустимо, в Рівне, і таке враження, що люди хочуть до тебе доторкнутися: чи не фантом ти, чи справжня ти людина з Донбасу, яка розмовляє українською. Ми допомагаємо розбивати стереотипи про наш край”, – впевнена Світлана Кравченко.
Зараз у колекції майстринь вже близько 30 повних українських строїв та 80 вишиваних сорочок. І спинятись на цьому вони не збираються.
Читайте також:
1037Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
