Близько століття тому Бахмут був центром Донецької губернії, але з часом місто втратило свій статус. Дехто припускає, що це могло статися через перейменування Бахмута на Артемівськ. Мовляв, із такою назвою не можна було конкурувати з містом Сталіно – тодішнім Донецьком. До річниці повернення місту історичної назви розбираємося у правдивості цієї версії з істориком та відновлюємо уявлення про Бахмут-Артемівськ того часу.
Бахмут – одне з найстаріших міст Донеччини. Він традиційно був адміністративним центром регіону. Наприклад, головним містом Донецької губернії у період з 1919 по 1925 роки. Цікаво, що до її складу входили також території сучасної Луганщини.
Після скасування губернського поділу у 1925 році Бахмут уже під іншою назвою – Артемівськ – ще 5 років залишався окружним центром. Округ охоплював усю північ Донецької області.
Але з часом місто почало поступово втрачати свої ключові позиції. На передній план стали потроху виходити Юзівка (сучасний Донецьк) та Горлівка, які на той час також дістали статус міст.
У 1932 році Артемівськ призначили центром Донеччини, але вже через 2 тижні рішення змінили й головним містом області зробили Сталіно (раніше відоме як Юзівка).
Є версія, що обласний центр перемістили через “змагання вождів”. Буцімто, Сталін був більш значущою фігурою, ніж Артем, тож кремлівська верхівка не могла допустити, щоб Сталіно не отримало статусу “столиці”. Такий виклад історії можна прочитати, наприклад, тут.
Але, як розповів Вільному радіо історик, краєзнавець та головний зберігач фондів Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький, обласний центр перенесли з інших причин.
“2 липня 1932 року ухвалили рішення про створення Донецької області, а 16 липня на зміну цього рішення обласним центром призначили Сталіно. Воно на той час було вже набагато потужнішим індустріальним центром, а Артемівськ вважали не надто пролетарським, дрібнобуржуазним містом. Звичайно, з вугільно-металургійним Сталіним воно не могло змагатися щодо економічної ролі та впливу на місцевий пролетаріат”, – пояснює Ігор Корнацький.
Історик зазначає, що окрім тогочасного Артемівська центром області могла стати Горлівка. Але цю кандидатуру відкинули, бо місто тоді ще починало розвиватися.
“Навіть розповідали, що машина десь між Горлівкою та Новогорлівкою застрягла у багнюці”, – каже бахмутський краєзнавець.
Він додає, що версії “битви вождів за значимість” суперечить ще й те, що спочатку назва “Сталіне” могла нести у собі інше значення.
“Сама історія перейменування Юзівки на Сталіно досить заплутана. Спочатку нібито ім’я Сталіна навіть не звучало. Траплялося таке пояснення, що місто назване Сталіним на честь Леніна після його смерті. Хтось із промовців казав, що Ленін – локомотив революції, він зроблений зі сталі, тому на його честь треба назвати місто саме так. До того ж Сталін на той час не був настільки визначною фігурою поруч з іншими революційними вождями”, – розповідає Корнацький.
Втім, додає історик, варіант із перейменуванням Юзівки на честь Йосипа Сталіна все ж має право на існування.
“Тоді Сталін вже почав прибирати владу до своїх рук. Тому цілком можливо, що у 1925 році хтось, підлабузнюючись до московського вождя, просунув ідею перейменування Юзівки на Сталіно”, – припускає краєзнавець.
Тож, скоріше за все, причиною перенесення центру Донецької області у 1932 році була не втрата Бахмута своєї історичної назви, а матеріальні переконання.
“Я гадаю, що скоріше врахували реальну ситуацію, економічне значення цих міст і перспективи розвитку. Тим більше для Донбасу саме культ Артема тоді мав велике ідеологічне значення: йому, як символу пролетаріату Донбасу, були встановлені височезні пам’ятники у Бахмуті, а потім у Святогірську”, – каже Ігор Корнацький.
До речі, саме бахмутський пам’ятник Артему, який стояв на головній площі міста у 1924-1943 роках, був найвищим монументом на честь радянського діяча. Сучасний же бахмутський Артем сусідствує з тролейбусами в депо. Про це та інші визначні місця Бахмута-Артемівська ми розповіли у цьому матеріалі.
Читайте також: