Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Попри санкції, економіка окупованих територій не зупинилася — вона змінилася, пристосувавшись до нових умов. Замість західних компаній туди заходить Китай, фінансові операції переходять у “тінь”, а логістика працює через треті країни.
Журналісти Вільного Радіо проаналізували основні висновки аналітичного дослідження “Фактор Китаю та Ірану в економічній переорієнтації тимчасово окупованих територій України”, який підготували експерти Східної правозахисної групи. Пояснюємо як працює ця система і що це означає для майбутньої деокупації.
Масштаб проблем у цифрах:
На півдні Донеччини, в селищі Мирному неподалік від Маріуполя працює Каранський кар’єр. Ще кілька років тому це було звичайне українське підприємство, яке постачало сировину для будівництва і промисловості. Сьогодні ж він — один із прикладів того, як змінюється економіка окупованих територій.
За даними звіту, 15 листопада 2023 року компанія ТОВ “Каранський кар’єр”, що функціонує на тимчасово окупованій території Донецької області, підписала угоди про співпрацю з двома китайськими виробниками промислового обладнання. Церемонію підписання провели у представництві так званої “ДНР” у Москві. Зокрема, китайські компанії взяли на себе зобов’язання щодо технічного супроводу пусконалагоджувальних робіт і запуску виробництва на новому заводі з виготовлення мінерального порошку, що будується на території Каранського кар’єру.
13 червня 2024 року на ТОВ “Каранський кар’єр” ввели в експлуатацію нову дробильно-сортувальну фабрику. Монтаж обладнання здійснювала російська компанія “Барк Інжиніринг”, яка спеціалізується на постачанні китайської техніки зазначених виробників.
У серпні 2024 року китайський виробник гірничодобувної техніки Sany Heavy Industry поставив прохідницькі комбайни для чотирьох вугільних шахт, що входять до структури ТОВ “ІМПЕКС-ДОН”. Керівництво компанії публічно підтвердило намір здійснювати подальші закупівлі китайської техніки для всіх своїх шахт.
До складу “ІМПЕКС-ДОН” входять чотири шахти, розташовані на тимчасово окупованій території Донецької області: ім. Лутугіна та “Прогрес” (Торез), “Зоря” (Сніжне) та “Комсомолець Донбасу” (Хрестівка, до декомунізації — Кіровське).
Як пояснює адвокатка і директорка Східної правозахисної групи Віра Ястребова, дослідження починалося з простого запитання: яким коштом окуповані території продовжують функціонувати попри санкції.
“І в ході цього дослідження ми виявили низку китайських бізнес-партнерів. Ми розуміємо, що навіть приватні компанії не дозволили б собі таку діяльність без принаймні мовчазної згоди центру в Пекіні”, — говорить правозахисниця в коментарі Вільному Радіо.
Вона пояснює, що це дослідження дає українській владі розуміння того, як окупаційній владі вдається обходити санкції. Крім того, звіт може показати міжнародним партнерам реальний рівень залученості Китаю до цих процесів.
“Це важливо і для зовнішнього треку — щоб наші партнери розуміли, що робить Російська Федерація в економічній площині, як Китай вже сьогодні залучений до підтримки економіки на тимчасово окупованих територіях. Це має ставати предметом дипломатичного реагування”, — пояснює Віра Ястребова.
За даними Східної правозахисної групи, китайські компанії все активніше працюють на окупованих територіях — через російські посередницькі структури, тіньові логістичні маршрути й фінансові схеми обходу санкцій. Йдеться не лише про торгівлю, а про системні зміни: промисловість переходить на китайське обладнання, логістику перебудовують під азійські маршрути, фінанси — під юань і криптовалюти.
І Донеччина — один із ключових майданчиків цього процесу, стверджують правозахисники.
Каранський кар’єр — один із прикладів глибшого процесу, який сьогодні триває на окупованій частині Донеччини. Після 2022 року місце західних постачальників у регіоні фактично спорожніло. Європейське обладнання, яке десятиліттями використовували на шахтах і підприємствах українського сходу, більше не обслуговується й не постачається. Для багатьох виробництв це означало б зупинку. Але цього не сталося. На заміну прийшли китайські виробники.
Так званий “прем’єр-міністр ДНР” Євген Солнцев ще у 2024 році їздив на форуми до китайського Харбіна, де пропонував співпрацю державним корпораціям Genertec International та China Xinxing Group. Обидві є дочірніми структурами великого холдингу China General Technology Group і спеціалізуються на машинобудуванні та будівництві. Офіційного підтвердження укладення угод немає, проте переговори свідчать про системні спроби залучити китайський держкапітал.
За даними дослідження, сьогодні значна частина гірничодобувної техніки, яка використовується на окупованих територіях, — це обладнання з Китаю. Йдеться про конвеєрні системи, прохідницькі комбайни, важку техніку для кар’єрів і шахт.
Ба більше — китайські представники не просто продають техніку, а й самі приїжджають на підприємства. Так, у 2025 році китайські делегації відвідували шахти на сході України, де оглядали виробництво й узгоджували технічні параметри обладнання.
Делегації окупаційної адміністрації також ведуть переговори з китайськими інжиніринговими структурами — зокрема з інститутом WISDRI з Уханя — щодо участі у відновленні металургійних підприємств на окупованому сході. А в енергетиці справа вже дійшла до угод: представники т.з. “ДНР” і Китаю укладають контракти на постачання обладнання з перспективою локалізації виробництва, як у випадку з Beijing Andora Technology Ltd.
У звіті прямо зазначається: виживання промисловості окупованих територій уже значною мірою залежить від китайських технологій і поставок. І це створює нову реальність, у якій Донеччина поступово втрачає навіть формальні економічні зв’язки з Україною.
Поки промисловість окупованої частини Донеччини переходить на китайське обладнання, фінансова система регіону змінюється не менш радикально.
Після відключення від міжнародних фінансових систем (SWIFT, — ред.) і посилення санкцій класичні банківські операції для бізнесу фактично перестали працювати. Платежі за кордон блокуються, міжнародні перекази — під контролем або взагалі недоступні. У цих умовах почала формуватися паралельна фінансова реальність, і всі системи на ТОТ примусово підпорядкували підсанкційному російському “Промсвязьбанку”, а через нього — китайській фінансовій інфраструктурі.
За даними звіту, юань поступово став другою базовою валютою на окупованих територіях. Його використовують як для розрахунків, так і для заощаджень, а в обмінниках офіційно доступна готівкова китайська валюта.
Щоб обійти санкції, місцевий бізнес переходить на неформальні фінансові інструменти. Один із ключових — криптовалюта.
Найчастіше використовується цифрова валюта USDT, прив’язана до юаня, що дозволяє проводити розрахунки з китайськими партнерами поза офіційною банківською системою.
Паралельно працюють і інші схеми:
Фактично формується економіка, яка працює поза міжнародними правилами: без прозорих банківських операцій, без контролю фінансових регуляторів і з залежністю від посередників і тіньових схем.
Це робить бізнес на окупованих територіях дорожчим, ризикованішим, але водночас дозволяє йому виживати.
Через російські банки, криптовалютні шлюзи й неформальні платіжні мережі регіон фактично підключається до альтернативної фінансової інфраструктури, де головну роль відіграє Китай. І цей процес уже виходить за межі тимчасових рішень.
Китайська техніка на шахтах і юань у розрахунках — це частина процесу. Ключове питання: як усе це взагалі потрапляє на окуповані території.
В умовах санкцій прямих постачань до окупованих регіонів України не існує. Жодна велика китайська компанія офіційно не працює з цими територіями. Але це не заважає працювати неофіційно. За даними дослідження, для цього використовують розгалужену систему посередників і транзитних маршрутів, які дозволяють обходити міжнародні обмеження.
Типова логістика має такий вигляд:
Китай → треті країни → Росія → окуповані території
Серед ключових хабів, залучених у таких схемах, називають Казахстан, Вірменію, ОАЕ, Туреччину. Саме через ці країни змінюється “походження” товарів, оформлюються нові документи й маскуються реальні постачальники.
У звіті це прямо описується як схема “офшорного перепакування”, коли обладнання з Китаю фактично отримує інше походження ще до того, як потрапляє в Росію, а звідти — на окуповані території. У цій системі Росія одночасно є і транзитною територією, і “легалізатором” товарів, і фінансовим посередником.
Через російські компанії-прокладки китайські товари потрапляють на Донеччину вже як внутрішній російський ринок — без прямого зв’язку з Китаєм у документах. Це дозволяє уникати порушення санкцій і забезпечує постійний потік товарів.
Один із описаних прикладів у звіті — шлях від китайських промислових центрів до підприємств Донеччини, зокрема в район Єнакієвого, через мережу посередників і зміну документів.
Такі схеми працюють, але не безкоштовно. За оцінками дослідників, бізнес на окупованих територіях змушений платити додаткові комісії посередникам — у середньому від 8 до 15% від вартості товару.
За всіма цими схемами — китайським обладнанням, юанем і транзитними маршрутами — стоїть повсякдення людей, які змушені працювати в нових умовах.
У межах дослідження опитали понад 30 підприємців, які ведуть бізнес на окупованих територіях і мають досвід співпраці з китайськими партнерами. Серед них — імпортери техніки, логісти, представники будівельного та аграрного секторів. Їхній досвід дозволяє побачити, як саме працює ця нова економіка — не на рівні звітів, а в щоденній практиці. Всі опитування проводили анонімно, щоб гарантувати безпеку.
Підприємці описують систему, в якій звичні правила більше не діють. Постачання обладнання чи товарів тепер включають:
Фінансові операції також змінилися. Часто замість банків вони проходять через криптовалюту або мережі приватних переказів, що ускладнює контроль і підвищує ризики. Фактично бізнес змушений працювати в “сірій зоні”, де юридичні гарантії мінімальні або відсутні.
Частина підприємців у дослідженні вказує на значні додаткові витрати через санкції та послуги посередників. Фактично йдеться не про конкурентний ринок, а про систему, де доступ до товарів і ресурсів визначається можливістю працювати в обхід санкцій.
Китай у цій системі відіграє ключову роль — технологічну та економічну. Але він не єдиний зовнішній гравець, який впливає на окуповані території. Допоміжну функцію виконують Іран і Північна Корея.
Іран долучає окуповані території до власної “санкційної економіки” — системи торгівлі та логістики, яка формувалася роками в умовах міжнародної ізоляції. Йдеться не лише про закупівлю ресурсів, зокрема зерна і вугілля, а й про включення Донбасу та Приазов’я у тіньові торговельні ланцюги, які дозволяють обходити обмеження. Водночас роль Північної Кореї є радше політичною.
КНДР використовується як інструмент внутрішньої легітимації окупаційних режимів. Це проявляється у публічних контактах, візитах делегацій, а також символічних акціях — від поїздок представників окупованих територій до Пхеньяна до демонстрацій із північнокорейською символікою в містах Донецької області.
По суті формується ширша конфігурація, в якій окуповані території поступово вбудовуються не лише в російський, а й в альтернативний міжнародний простір — із власними правилами, логістикою і союзниками.
Усі ці процеси — промислові, фінансові, логістичні — мають спільну рису: вони не є тимчасовими. Вони поступово змінюють саму основу економіки регіону.
За оцінками авторів дослідження, окуповані території вже інтегруються в альтернативну систему зв’язків, де ключову роль відіграє Китай, а також тіньові логістичні та фінансові мережі. І це створює головний виклик, який виходить далеко за межі війни.
Традиційно окупацію українських територій сприймають як російський проєкт. Але сьогодні, як йдеться у звіті, ситуація складніша. Росія залишається військовим контролером територій. Натомість економічна модель, яка там формується, дедалі більше залежить від Китаю.
Це означає, що після деокупації Україна зіткнеться не лише з наслідками руйнувань. Йдеться про значно складніший процес. Відновлення контролю над територіями потребуватиме демонтажу тіньових логістичних схем, повернення до прозорої фінансової системи, заміни критичної інфраструктури, побудованої на китайських технологіях.
“По факту росіяни приходять, руйнують. А все, що не зруйнували, передають зацікавленим компаніям, переважно з Китаю. І з цим треба рахуватися. Тому що це вже питання не лише війни, а майбутньої реінтеграції цих територій”, — пояснює директорка Східної правозахисної групи Віра Ястребова.
У звіті прямо наголошується: після звільнення цих територій Україна матиме справу не тільки з російською спадщиною, а й із глибокими економічними зв’язками з Китаєм та іншими країнами, які працюють в обхід санкцій.
Приклад Каранського кар’єру — це фрагмент ширшого процесу, в якому окуповані території вийшли з українського економічного простору і вбудовуються в інший. Промисловість, фінанси, логістика й повсякденне життя — усе це змінюється одночасно. І чим довше триває ця трансформація, тим складніше буде повернути окуповану частину Донеччини не лише під контроль України, а й у її економічну систему.
Нагадаємо, нещодавно у так званій “ДНР” заявили, що домовилися про експорт вугілля й металу з окупованої частини Донеччини до Грузії. За словами “голови уряду ДНР” Андрія Черткова, у грузинської сторони нібито є запит на таку продукцію, а окупанти бачать у цьому шанс “зміцнити економічні позиції”.