Ілля Матвієнко — перша українська дитина, яку вдалося повернути після примусового вивезення в окупацію. Зараз хлопчик живе в Ужгороді з бабусею та дядьком. Ходить у школу та переживає свої юнацькі проблеми й радощі. Проте ще три роки тому Іллі доводилося жити в підвалі, ховаючись від постійних обстрілів, їсти харчі, знайдені в покинутих будинках, та пити дощову воду. Тоді ж хлопчик втратив свою маму, зазнав поранення та потрапив до росіян.
Про життя Іллі під обстрілами, в лікарні нині окупованого Донецька та повернення на підконтрольну Україні територію Вільному радіо розповів сам хлопчик та його бабуся Олена, яка взяла його під опіку.
Ілля Матвієнко та його мама Наталія жили на околиці Маріуполя. 24 лютого 2022-го, коли росіяни розпочали широкомасштабний наступ, сім’я вирішила переїхати до готелю в центр — тоді здавалося, що там буде безпечніше. В підвалах готелів та інших будинків в очікуванні “зеленого коридору” Ілля з мамою прожив майже місяць.
Уже до кінця лютого в місті не було ні газу, ні води. Тож їжу доводилося готувати на вогнищі просто неба з продуктів, знайдених у покинутих квартирах, а пили дощову воду. Авіабомби, ракети та інші снаряди “прилітали” в центр міста ще частіше, ніж на околиці. Тож Ілля з мамою вирішили повернутися додому.
“Наш будинок був десь на три чверті розбомблений, але дах був більш-менш цілий. Вирішили піти до сусідки подивитися, що там і як. Все нормально, ну як нормально, для тих часів було більш-менш нормально. Вибухи лунали не так часто. Ззаду нашого будинку була двоповерхівка. Там ми знайшли багато всього: гречка, макарони, крупи всякі, цукерки… Ми готували на мангалі на вулиці. Смачно було…” — згадує Ілля.
У своєму будинку хлопчик і його мама прожили п’ять днів. Щодня вони навідувались до сусідки, але на ніч поверталися додому. Та одного дня родина не встигла добігти до будинку. Під час чергового обстрілу міста росіянами один з уламків влучив у голову Наталії, і більше десятка — Іллі в ногу.
“Сусідка відтягнула маму, а мені дала руку, і я на нозі, що вціліла, дострибав до будинку. Вона дала мені знеболювальні й перев’язала ногу. Я ненадовго заснув”, — пригадує хлопчик.
Бабуся Іллі Олена знає про ці події зі слів онука, адже тоді, як і зараз, жила в Ужгороді. Жінка розповідає, що врятувати її 39-річну доньку не вдалося. Відходити далеко від укриття було небезпечно, тому сусідка поховала Наталію на подвір’ї власного будинку. Пізніше там поставили хрест та зробили напис.
Наступного ж дня до будинку прийшли російські військові та забрали хлопчика в лікарню в Донецьк.
“Прийшли фашистські військові, “визволителі” так би мовити, і сказали, що будуть мене евакуювати. Спершу привезли в Новоазовськ, там без наркозу видалили найбільший уламок, а потім — у донецьку лікарню. Там мені наклали гіпс, і я пробув у лікарні десь місяць. Далі до мене прийшла якась жінка і сказала, що будуть мене вивозити в Москву. Я почав з нею сваритися, і прийшла моя бабуся. Якраз вчасно”, — пригадує Ілля.
У лікарню до хлопчика неодноразово приїздили журналісти з російських пропагандистських медіа. Саме в одному з їхніх сюжетів Олена і впізнала свого онука. На той момент жінка вже тиждень чекала на звістку від рідних в оточеному місті.
“Спершу в мене була істерика. Потім взяла себе в руки й почала думати, як мені забрати Іллюшу. Я пройшла дуже багато інстанцій, а в підсумку дійшла до Офісу президента, до [тодішньої очільниці Мінреінтеграції] Ірини Верещук. Вона взяла нас під контроль і почала підказувати, де і як діяти”, — каже жінка.
Провівши в дорозі тиждень і подолавши чотири кордони, Олена все ж дісталася Донецька й забрала Іллю до Києва. Там в “Охматдиті” хлопчику зробили операцію. З його ноги витягли ще чотири великі уламки, а 11 маленьких досі залишаються в його тілі.
У медзакладі Ілля і відсвяткував своє 10-річчя. Аби привітати хлопчика, в лікарню приходили зірки шоубізнесу та президент України.
“Володимир Зеленський подарував мені планшет, а ще я отримав у подарунок Лего і багато інших подарунків. Я дуже люблю складати конструктор, бо так можу відвертатися від поганих думок. Та й гарно виходить, правда ж?” — з посмішкою розповідає хлопчик.
Утім, не всі подарунки Ілля залишив собі. Один із них — квадрокоптер, який йому вручив “політик” на окупованій частині Донеччини, — хлопчик вирішив передати українським військовим.
“Я спершу не хотів брати той дрон, бо мені від тих “визволителів” нічого не треба. Але я схитрував, взяв квадрокоптер, а коли до мене в “Охматдиті” прийшли українські військові, я віддав дрон їм”, — каже Ілля.
Пройшовши лікування, хлопчик переїхав до бабусі в Ужгород. Тут він ходить в одну з місцевих шкіл та живе звичайним життям підлітка — якщо не рахувати закордонних поїздок до міжнародних організацій та судів. Разом з іншими дітьми, яких вдалося повернути додому, Ілля давав свідчення в Гаазі.
“До Гааги їздили шестеро дітей давати свідчення. В п’ятьох із них росіяни вбили батьків. Ще в одного хлопчика маму викрали окупанти, й досі про неї немає жодної звістки. Потрібно їздити, потрібно розповідати, бо це те, що не можна забути”, — ділиться Олена Матвієнко.
За два з половиною роки хлопець об’їздив чимало закордонних інстанцій, де щоразу розповідає про свій важкий досвід та допомагає в документуванні воєнних злочинів. Та у звичайному житті намагається рідше згадувати про пережите, аби не повертатися до болісних спогадів.
За цей час, каже Олена, її онук дуже змінився. Більше не лякається грому, блискавки чи різких звуків, частіше усміхається й веде активне життя. Щоправда, досі змушений регулярно відвідувати лікаря — треба стежити, аби уламки не змістилися.
Сама ж Олена досі чекає на визволення Маріуполя. Каже, мріє бодай раз побувати на могилі доньки.
Понад 1200 дітей вдалося повернути додому з Росії та окупованих територій України з початку повномасштабного вторгнення. Такі цифри у відповідь на запит журналістів Вільного радіо повідомили в секретаріаті Уповноваженого Президента України з прав людини. Ще 1,5 мільйона українських дітей зараз перебувають на окупованій території. Росія продовжує русифікувати дітей на ТОТ, нав’язуючи їм свою мову, освіту та пропаганду, щоб знищити національну ідентичність і виховати покоління, лояльне до окупаційної влади.
Крім того, не менш ніж 380 українських дітей незаконно всиновлені в Росії.
Для того, аби повернути дитину додому, необхідно:
Усі ці дані потрібно передати:
Покрокова інструкція та роз’яснення, як повернути дитину з тимчасово окупованої території або Росії, розміщена на сайті Омбудсмана України.
Раніше ми ділилися порадами експертів щодо реінтеграції дітей, яких вдалося повернути з окупації. Ці рекомендації прописували, аналізуючи досвід успішних і неуспішних політик реінтеграції дітей та молоді в країнах, де були війни чи внутрішні конфлікти. Також автори спілкувалися з українськими студентами, які певний час жили на окупованих територіях.