Осідлі та в кибитках, робітники, колгоспники та ворожки, з українськими прізвищами та ні — роми України були різними перед нашестям нацистів. Але доля у багатьох з них склалася однаково трагічно.
До Міжнародного дня пам`яті жертв Голокосту німецький дослідник розповідає найголовніше про переслідування ромів та коментує дослідження свого українського колеги, який нині на фронті.
“В Бахмуті (тоді Артемівську, — ред.) були дві основні вулиці, де компактно жили роми, — Кінна та ще одна поруч. Вбиті роми, яких знайшли поруч з єврейськими жертвами, походили з частини міста навколо Кінної вулиці, яка була маленьким “циганським” кварталом Артемівська. Лише 15 жертв рома змогли ідентифікувати, більшість з них мали прізвища “Юрченко” та “Коряк”, — розповідає Вільному радіо сучасний дослідник Голокосту ромів з Гайдельберзького університету Мартін Холлер.
Йдеться про масову страту мешканців Бахмута та прилеглих сіл 11 січня 1942. Окупанти вбили сотні цивільних (за оцінками істориків — близько 3 тисяч людей) в алебастрових виробках на східній околиці міста. Трупи чоловіків та жінок, дітей та літніх людей нацисти замурували у штольні, серед них, ймовірно, були і ті, хто був ще живий.
Поруч з євреями, українцями та росіянами там загинули й роми, точних даних про їхню кількість немає.
Як жертв Голокосту зазвичай сприймають євреїв та інші етнічні та соціальні спільноти, яких нацисти переслідували і знищували: це роми, гомосексуали, масони, невиліковні хворі тощо.
Про бахмутську трагедію ромів Мартін Холлер дізнався у 2006 році від місцевої жительки у Бахмуті, де був проїздом з Ростова-на-Дону.
“У мене був контакт з [мешканкою Бахмута] Ларисою Литовченко через ромів, вони дали адресу, і я просто пішов туди. Її мати була однією з тих, хто пережив [Голокост]. І Лариса переповіла мені розповідь своєї матері [про страту у Бахмуті], тож це не можна назвати “показанням свідка”. Це основне, що вона розповіла мені”, — згадує дослідник.
За даними, які Мартін Холлер наводить щодо вбивства ромів у Бахмуті, “на лівому рукаві пальт у них були білі пов’язки або намальована зірка Давида. Деякі з них були вдягнені у кольорове та яскраве вбрання, типово циганське”.
Нині дослідник задіяний у проєкті “Енциклопедія нацистського геноциду сінті та рома у Європі” у Гайдельберзькому університеті.
Відомо, що усіх цих людей в алебастрових виробках стратила зондеркоманда 4b.
Зондеркоманда 4b діяла на територіях СРСР у складі айнзатцгрупи “С”, яка знищила в Україні 975 тисяч людей.
Після розгрому нацистської Німеччини групу керівників айнзатцгруп з 22 нацистів засудив американський військовий трибунал у Нюрнберзі: 14 злочинців — до смертної кари, інших — до різних термінів ув’язнення. Пізніше було ще декілька подібних процесів.
Та у Бахмуті у 1942 геноцид “не таких” мешканців, зокрема ромів, лише починався.
Михайло Тяглий, науковий співробітник Центру вивчення Голокосту, багато років вивчає геноцид ромів під час Другої світової війни. Нині дослідник захищає Україну на одній з найгарячіших ділянок фронту Донеччини.
За матеріалами, які він знайшов в архівах, у березні-квітні 1942 у Бахмуті нацисти та їхні поплічники вбили близько 200 ромських родин. Це орієнтовно 900 людей, адже родини були великими, в середньому по 8-10 людей. Страту проводили нацисти за участю місцевої поліції.
Більше цієї кількості, як встановив Михайло Тяглий — близько тисячі людей — вбили ромів під час Другої світової лише у Кіровограді. Тобто це друга за масовістю документально виявлена страта нацистами ромів на території нинішньої України.
За його даними, окрім цієї масової страти ромів, у Бахмуті кількома місяцями раніше — наприкінці лютого 1942-го — нацисти стратили ще щонайменше кількадесят ромів.
13 квітня 1942 року нацисти заарештували та стратили у Бахмуті ще щонайменше одну велику ромську родину з 8 людей. За даними харківського історика Олександра Круглова, ці люди жили на 1-й Лікарняній вулиці.
До відкритого нападу росіян на Бахмут Кінною називали вулицю Спартаківську, уточнює для Вільного радіо співробітник Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Це вулиця з приватними будинками у центрі Бахмута, в районі колишньої швейної фабрики.
А Лікарняна вулиця до повномасштабної війни знаходилася неподалік від туберкульозного диспансеру теж у центрі міста.
За даними Михайла Тяглого, другим документально зафіксованим місцем страти ромів на Донеччині є Маріуполь.
“У Держархіві Донецької області та ДАРФ (Держархів РФ, — ред.) є документи про геноцид ромів лише в Артемівську, Артемівському районі, а також у Маріуполі — там зондеркоманда 10а вбила близько 40 ромів”, — підтверджує дані українського дослідника Мартін Холлер.
Дані про Голокост ромів на території сучасної України неповні та уривчасті.
У виданні “Картографування геноциду ромів України (1941-1944) та пам’яті про це” Михайло Тяглий опублікував мапу з понад 140 місцями загибелі ромів.
“Зі 140 випадків масового вбивства на теренах України 49 екзекуцій були виконані злочинцями щодо ромів осілих: або ромів-колгоспників, або ромів-містян. 27 випадків масових страт — такі, під час яких окупанти або місцеві співучасники забрали життя у кочових ромів, яких вдавалося схопити у лісах”, — пише у своїх дослідженнях Михайло Тяглий.
В решті випадків (їх майже вдвічі більше) немає геть ніяких відомостей про те, які саме роми стали жертвами. Тож, на думку українського науковця, це свідчить про те, що ані образ життя, ані рівень інтеграції ромів не був для нацистів важливим. І вони вбивали лише на основі расово-ідеологічного підґрунтя.
Також Тяглий уточнює кількість жертв серед ромів.
“Зважаючи на подані у цій статті дані, можемо говорити про щонайменше 12 тисяч жертв, що, з огляду на невелику довоєнну кількість ромів, є дуже вагомим та дає сумні підстави висновувати про тотальність геноциду ромів у цій частині окупованих теренів”, — пише Михайло Тяглий.
За його даними, зі 140 розправ по всій Україні:
— 56 екзекуцій вчинені лише німецькими виконавцями;
— 26 — нацистами за участі місцевих поліцаїв;
— 15 — місцеві поліцаї вчиняли арешти та розправи без наказу чи участі німців.
Мартін Холлер наводить офіційні дані: в СРСР напередодні Другої світової мешкали 61 тисяча ромів. Але німецький дослідник вважає, що насправді ромів було щонайменше у кілька разів більше.
“Також треба уточнювати про який період часу йдеться: тому що пізніше (у 1940-х, — ред.) СРСР загарбав країни Балтії”, — зазначає німецький дослідник.
Цікаво, що ставлення до ромів на території нацистської Німеччини було дещо іншим.
“Вражає, що у [нацистській] Німеччині ромів було небагато, близько 30-40 тисяч людей, але існував цілий держапарат: поліція, науковці тощо, які створювали тиск на рома та сінті (підгрупа ромського народу у Європі, — ред.) Адже багато сінті й не знали що вони сінті: у когось бабуся була сінті, або хтось народився у ромській громаді, і про це зберігся запис у католицькій книзі. Потім ці зв’язки родичів нацисти “розплутували”. У Берліні в Бундесархіві є ціла мапа цих родинних зв’язків [ромів та сінті]”, — розповідає Мартін Холлер.
Тож через такі спеціальні держустанови нацисти вирішували, хто є “чистими циганами”, а хто “напівкровками”. Дані про останніх передавали до поліції, їх заарештовували.
“Нацисти дійсно боялися змішування крові, і саме через цей страх вони мали цілий державний апарат, який намагався відшукати усіх циган. Тому за Нюрнберзькими законами 1935 року, які стосувалися євреїв, у коментарях було зазначено: “Це саме стосується негрів та циган”. Тож усі закони проти євреїв ставали законами проти циган”, — розповідає Вільному радіо Мартин Холлер.
А от “чистокровні роми” в очах нацистів загрози не становили. Навпаки — їх вважали нащадками арійців.
Геть іншою була політика нацистів щодо ромів на окупованих територіях на сході.
“Нацисти бачили ромів у традиційному вимірі: ті, хто їздить навколо — шпигує за ворогом, розповсюджує хвороби та є антисоціальним елементом. Тому кочових циган мусили арештовувати та передавати поліції безпеки. А осілим ромам дозволяли залишатись там, де вони є, але під наглядом поліції”, — пояснює німецький дослідник.
Якщо євреїв на окупованих територіях УРСР нацисти почали знищувати від самого початку вторгнення до СРСР влітку 1941-го, то для великої кількості ромів фатальним став 1942-й рік.
“З весни того року знищення стало систематичним. Є одне виключення — айнзацгрупа “D” на чолі з Отто Олендорфом на півдні України почала вбивати ромів одночасно з євреями скрізь, де тільки їх зустрічали. Вони рухалися від Румунії до Криму та далі до Кавказу. У квітні 1942-го Олендорф доповідав до Берліна, що у Криму “єврейське та ромське питання вирішені повністю”, — розповідає науковець.
Наприкінці весни 1942-го нацисти опублікували накази: з ромами слід поводитись так само, як і з євреями, ㅡ каже Мартін Холлер. Розпочалась нова реєстрація ромського населення.
Багато ромів ще під час перепису населення в СРСР у 1926 та 1937 роках намагалися приховати свою ідентичність, каже Мартін Холлер.
“Деякі з ромів мали вказану у паспорті національність “циган”. Але, звісно, багато хто з ромів віддавав перевагу не бути зареєстрованими як “рома”. Бо вже мали досвід переслідувань або принаймні дискримінації ще до війни. Багато хто намагався зробити так, аби в паспорті в них була вказана інша національність: росіянина, татарина, українця тощо”, — каже співрозмовник.
Таке приховування свого справжнього походження багатьом ромам зберегло життя, ㅡ каже Мартін Холлер (звісно, якщо вони не жили та не працювали у “циганських колхозах”, де промовиста назва громади казала сама за себе).
“Та це не дуже допомагало: куди ти підеш та що робитимеш? Багато ромів, особливо у Білорусі, пішли партизанити та таким чином вижили”, — констатує науковець.
Але нацистам допомагали місцеві колаборанти та поліцаї, які знали про мешканців усе. У 1942-му нацисти почали “полювати” на ромів.
“У Чернігові у 1942-му “есесівці” виготовили плакат, який повідомляв, що ромів переселять, і що їм треба зібратись. За пів року до того такі самі плакати публікували для євреїв, тож роми знали, що це означає. Багато ромів тоді були заарештовані, запроторені до тюрми, вивезені до лісів та там вбиті”, — каже Мартин Холлер.
Відомо про випадки на окупованій території СРСР, коли офіцер-“знавець расових ознак” оглядав оголених місцевих людей та вирішував, хто з них рома, а хто ні.
Хоча були й випадки, наприклад у Криму, коли місцева колабораційна влада приховувала ромське походження місцевих, видаючи “братів по вірі”, ромів-мусульман, за татар. Іноді деякі місцеві адміністрації повідомляли “наверх”, що у них в населених пунктах ромів немає.
У 1943-44 роках ромів у німецьких документах майже не згадують, ㅡ каже він.
Дуже рідко, коли нацисти чи колаборанти понесли покарання саме за вбивство ромів на окупованих територіях. Але от у самій Німеччині у 1970-80-х ромські організації домагались покарання нацистів, які дожили до тих часів.
“Роми їздили до Бухенвальду та Дахау (колишніх нацистських концтаборів, — ред.) та влаштовували там протести та голодування в одязі в’язнів концтаборів. Вони домоглися зустрічі з тодішнім канцлером, який визнав ставлення до ромів [Німеччини у роки Другої світової війни] геноцидом”, — розповідає Мартин Холлер.
Правосуддя дістало і дрібних клерків нацистської Німеччини, і “фахівців з расових ознак”, які оглядали ромів у 1930-х, ㅡ наостанок додає він.
“Геноцид, який довгий час був непоміченим і забутим” — так каже про нищення ромів на окупованих нацистами територіях понад 80 років тому Михайло Тяглий.
Передусім бракувало задокументованих свідчень вбивства ромів, адже радянське керівництво воліло не виділяти ромські жертви в окрему етнічну групу: мовляв, гинуло усе населення СРСР.
У документах Надзвичайної держкомісії, яка займалася документуванням та розслідуванням злочинів нацистів, є факти про 60 розправ зі 140-ка. Проте деталей в них бракує: немає ані дат, ані місця страти, ані кількості загиблих, ані обставин смерті.
Михайло Тяглий вважає: це тому, що і для місцевого населення, і для фіксаторів злочинів роми були “чужорідним елементом”, присутній в населеному пункті лише епізодично.
“І їхнє подальше зникнення не викликали у свідків відчуття втрати, яку необхідно ретельно зафіксувати”, — каже дослідник.
Також вважають, що у документаторів нацистських злочинів було дуже багато роботи, а ресурсів було обмаль. У 1950-60-х в СРСР була друга хвиля розслідувань нацистських злочинів, і там зібрали вже більше деталей.
Дослідники зазначають, що почали розпитувати свідків тих подій запізно, коли більшість з них вже пішла з життя. Теж пояснюють це особливостями їхньої культури та тим, що й самі роми “не були достатньо наполегливими у спробах поділитися [набутим трагічним досвідом] із навколишнім суспільством” та що мало хто залишив мемуари про це.
Ромською мовою геноцид ромів позначають різними словами — “Самударіпен” (“вбивство всіх”), “Пораймос” (“наруга, згвалтування”), “Калі траш” (“чорний жах”). Проте, за даними Михайла Тяглого, абсолютна більшість ромів не знає цих ромських слів.
Бракує в Україні й пам’ятників чи меморіальних табличок у пам’ять про вбитих ромів — таких в Україні лише близько 11 на 140 відомих місць страт ромів.