Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Загинув голова “Асоціації дослідників військово-історичної спадщини “Плацдарм” Олексій Юков. Чоловік понад 27 років займався пошуком тіл загиблих і зниклих безвісти військових.
Інформацію щодо загибелі Юкова підтвердила його дружина Євгенія Калугіна.
Вона не надала деталей щодо обставин загибелі її чоловіка, вперше про це стало відомо 5 серпня. За даними військового Сергія Гнезділова, керівник “Плацдарму” дістав смертельного поранення під час ексгумації тіл на лінії бойового зіткнення. Як згодом уточнили у Словʼянській ВА, автівка Юкова підірвалася на міні, коли він повертався із завдання у Лиманській громаді.
Олексій Юков був уродженцем Словʼянська, який понад 27 років свого життя присвятив пошуку тіл загиблих і зниклих безвісти військових. Свій перший досвід ексгумації та дослідження залишків чоловік здобув підлітком:
“Старший брат повіз мене показати, де у нас під Слов’янськом були бої. Те, що я побачив, мене вразило. Це була невелика ділянка лісу, де на поверхні величезними білими плямами, наче сніг, лежали кістки. Їх було так багато, що листя не було видно. Усе разом: кістки, якісь черевики, гільзи. Нам тоді казали, що це німецькі солдати. Вже пізніше, коли став розбиратися в екіпіровці, я зрозумів, що здебільшого це були радянські солдати. Німців там було 1-2 на сотню. Тоді вперше я зіткнувся з війною. Мені було 12 років”, — розповідав Олексій Юков в інтервʼю журналістам Вільного Радіо.
Читайте також: “Ми не воюємо з мертвими”. Керівник пошукового загону місії “Чорний тюльпан” про свою роботу
У цивільному житті Олексій також був спортсменом і працював професійним тренером із таїландського боксу у рідному Слов’янську.
Після початку російської агресії у 2014-му Юков долучився до гуманітарної місії “Чорний тюльпан” і почав безпосередньо евакуйовувати тіла українських військових та цивільних із найгарячіших точок.
Під час окупації Слов’янська Олексій залишався в місті, щоб вивозити тіла полеглих бійців. Через свою проукраїнську позицію та діяльність волонтер потрапив “на підвал” до проросійських бойовиків так званої “ДНР”. Йому винесли смертний вирок за звинуваченням у “зраді”:
“Наприкінці червня 2014 року мене заарештували. Вони знали, що ми передавали тіла українських військових, хтось написав донос. Але ж ми забирали тіла і місцевих жителів, які загинули під час обстрілів, особливо це Семенівка, а також тіла бойовиків. Ми просто їх перетягували на безпечну ділянку, де їх забирала швидка. За це мене заарештували, був підписаний смертний вирок на розстріл, бо я саботажник та зрадник так званої “ДНР”. При мені вбили чоловіка. Вони винесли його в ковдрі та застрелили. Це як страшний сон. Наступним мав бути я, але почався обстріл і все якось затягнулось. Потім в моєму телефоні вони знайшли останній номер: ми забирали жінку біля Семенівки та дзвонили, щоб нас пропустили через блокпост. Вони зателефонували і той чоловік заступився за мене. Інакше б моє життя так би і закінчилося б у підвалах СБУ”, — розповідав Юков.
Після початку відкритого вторгнення його загін “Плацдарм” став партнером Генерального штабу ЗСУ у межах гуманітарного проєкту “На щиті”. Олексій особисто координував та брав участь у виїздах на “нуль”, мінні поля та щойно деокуповані території. За цей час його команда повернула додому щонайменше три тисячі тіл загиблих.
“Ми маємо памʼятати, що боремося не тільки за живих, а і за мертвих. Тому що їхня памʼять — це наша з вами совість. І кожен хай сам собі відповідає, що він чи вона зробили в цій боротьбі. Бо ті батьки, які шукають своїх загиблих дітей, вже заплатили таку ціну, яку неможливо заплатити на землі живих”, — казав керівник “Плацдарму”.
“Я пішов попереду, як роблю це завжди. Іду і чую “клац”. Миттю стрибаю у сторону – і тут вибух. Позаду мене була стіна із силікатної цегли – її просто здуло. Лежу і думаю: ніг немає, буду тепер на протезах. Дивлюся – вони на місці, але онімілі й поранені, бризкає кров. Рухати можу, тому хребет цілий. Але одним оком не бачу. Розумію, що його немає. Тактичні окуляри пробило наскрізь”, — розповідав Олексій в інтервʼю журналістам “УП. Життя”.
Наприкінці 2025 року загін Юкова “Плацдарм” став фіналістом першої Премії імені Ігоря Козловського. У грудні 2024-го сам волонтер отримав відзнаку президента України “Золоте серце” — “за вагомий особистий внесок у надання волонтерської допомоги та розвиток волонтерського руху, зокрема під час здійснення заходів із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації”.
Нагадаємо, унаслідок російського удару керованою авіабомбою у Дружківці загинула зооволонтерка Ольга Кузьменко. Вона допомагала евакуювати та прилаштовувати покинутих тварин із прифронтових населених пунктів Донеччини й співпрацювала з благодійними організаціями. Колеги кажуть, що десятки разів пропонували їй евакуюватися, однак жінка залишалася вдома.