Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Загинув голова “Асоціації дослідників військово-історичної спадщини “Плацдарм” Олексій Юков. Чоловік понад 27 років займався пошуком тіл загиблих і зниклих безвісти військових.
Інформацію щодо загибелі Юкова підтвердила його дружина Євгенія Калугіна.
Вона не надала деталей щодо обставин загибелі її чоловіка, вперше про це стало відомо 5 серпня. За даними військового Сергія Гнезділова, керівник “Плацдарму” дістав смертельного поранення під час ексгумації тіл на лінії бойового зіткнення.
Олексій Юков був уродженцем Словʼянська, який понад 27 років свого життя присвятив пошуку тіл загиблих і зниклих безвісти військових. Свій перший досвід ексгумації та дослідження залишків чоловік здобув підлітком:
“Старший брат повіз мене показати, де у нас під Слов’янськом були бої. Те, що я побачив, мене вразило. Це була невелика ділянка лісу, де на поверхні величезними білими плямами, наче сніг, лежали кістки. Їх було так багато, що листя не було видно. Усе разом: кістки, якісь черевики, гільзи. Нам тоді казали, що це німецькі солдати. Вже пізніше, коли став розбиратися в екіпіровці, я зрозумів, що здебільшого це були радянські солдати. Німців там було 1-2 на сотню. Тоді вперше я зіткнувся з війною. Мені було 12 років”, — розповідав Олексій Юков в інтервʼю журналістам Вільного Радіо.
Читайте також: “Ми не воюємо з мертвими”. Керівник пошукового загону місії “Чорний тюльпан” про свою роботу
У цивільному житті Олексій також був спортсменом і працював професійним тренером із таїландського боксу у рідному Слов’янську.
Після початку російської агресії у 2014-му Юков долучився до гуманітарної місії “Чорний тюльпан” і почав безпосередньо евакуйовувати тіла українських військових та цивільних із найгарячіших точок.
Під час окупації Слов’янська Олексій залишався в місті, щоб вивозити тіла полеглих бійців. Через свою проукраїнську позицію та діяльність волонтер потрапив “на підвал” до проросійських бойовиків так званої “ДНР”. Йому винесли смертний вирок за звинуваченням у “зраді”:
“Наприкінці червня 2014 року мене заарештували. Вони знали, що ми передавали тіла українських військових, хтось написав донос. Але ж ми забирали тіла і місцевих жителів, які загинули під час обстрілів, особливо це Семенівка, а також тіла бойовиків. Ми просто їх перетягували на безпечну ділянку, де їх забирала швидка. За це мене заарештували, був підписаний смертний вирок на розстріл, бо я саботажник та зрадник так званої “ДНР”. При мені вбили чоловіка. Вони винесли його в ковдрі та застрелили. Це як страшний сон. Наступним мав бути я, але почався обстріл і все якось затягнулось. Потім в моєму телефоні вони знайшли останній номер: ми забирали жінку біля Семенівки та дзвонили, щоб нас пропустили через блокпост. Вони зателефонували і той чоловік заступився за мене. Інакше б моє життя так би і закінчилося б у підвалах СБУ”, — розповідав Юков.
Після початку відкритого вторгнення його загін “Плацдарм” став партнером Генерального штабу ЗСУ у межах гуманітарного проєкту “На щиті”. Олексій особисто координував та брав участь у виїздах на “нуль”, мінні поля та щойно деокуповані території. За цей час його команда повернула додому щонайменше три тисячі тіл загиблих.
“Ми маємо памʼятати, що боремося не тільки за живих, а і за мертвих. Тому що їхня памʼять — це наша з вами совість. І кожен хай сам собі відповідає, що він чи вона зробили в цій боротьбі. Бо ті батьки, які шукають своїх загиблих дітей, вже заплатили таку ціну, яку неможливо заплатити на землі живих”, — казав керівник “Плацдарму”.
“Я пішов попереду, як роблю це завжди. Іду і чую “клац”. Миттю стрибаю у сторону – і тут вибух. Позаду мене була стіна із силікатної цегли – її просто здуло. Лежу і думаю: ніг немає, буду тепер на протезах. Дивлюся – вони на місці, але онімілі й поранені, бризкає кров. Рухати можу, тому хребет цілий. Але одним оком не бачу. Розумію, що його немає. Тактичні окуляри пробило наскрізь”, — розповідав Олексій в інтервʼю журналістам “УП. Життя”.
Наприкінці 2025 року загін Юкова “Плацдарм” став фіналістом першої Премії імені Ігоря Козловського. У грудні 2024-го сам волонтер отримав відзнаку президента України “Золоте серце” — “за вагомий особистий внесок у надання волонтерської допомоги та розвиток волонтерського руху, зокрема під час здійснення заходів із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації”.
Нагадаємо, унаслідок російського удару керованою авіабомбою у Дружківці загинула зооволонтерка Ольга Кузьменко. Вона допомагала евакуювати та прилаштовувати покинутих тварин із прифронтових населених пунктів Донеччини й співпрацювала з благодійними організаціями. Колеги кажуть, що десятки разів пропонували їй евакуюватися, однак жінка залишалася вдома.