Львів’янин Ігор Ільків був миротворцем в багатьох гарячих точках земної кулі. Його досвід знадобився й на рідній землі: він став одним з лікарів Майдану, а вже влітку 2014-го року опинився на Донбасі. Коли військова медицина в лавах ЗСУ ще тільки оговтувалася, він вивозив в лікарню тодішнього Артемівська з полів бою українських військових з Дебальцевого, Світлодарської дуги, боровся за створення медичної роти ім. Пірогова та першого військового госпіталя на Донбасі.
Про загибель військового медика Вільному радіо повідомила активістка громадської організації “Бахмут Український” Світлана Кравченко.
“Зі слів дружини, Ігор Петрович Ільків потрапив у аварію та помер від важких травм у лікарні о 1-й ночі. У нього була купа всіляких хвороб, адже він пройшов декілька воєн”, — розповіла Світлана Кравченко.
Як повідомляє “Варта”, медик загинув після ДТП, яка сталася 29 січня близько 13:45 на об’їзній дорозі Львова на трасі “Київ-Чоп” неподалік села Бережани Пустомитівського району. Там зіштовхнулися автомобілі Skoda та “ВАЗ”. Ільків був за кермом Skoda. На місці загинув водій ВАЗ та 2-річна дитина, яка була в цьому автомобілі. Після ДТП водій Skoda та двоє пасажирів ВАЗ опинилися у лікарні.
За попередніми даними правоохоронців, Ільків виїхав на зустрічну смугу та врізався у «ВАЗ-2111». Слідство триває за ч. 3 ст. 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху) Кримінального кодексу України.
Ігорю Ільківу було 60 років. Він мешкав у Львові та працював заступником головного лікаря Львівського обласного госпіталю інвалідів війн та репресованих ім. Ю. Липи. Також він був депутатом Львівської обласної ради VII скликання.
Світлана Кравченко згадує: Ігор Ільків з іншими приїхав прямо з Майдану в тоді ще Артемівськ у складі батальйону імені Кульчицького. Як доброволець, він воював у медичному відділенні батальйону. Оселилися вп’ятьох в одній з палат урології ЦРЛ на 1-му поверсі. Вони виїздили на своїй машині туди, де були бої, та вивозили військових.
“Пізніше Ігор Петрович добився створення першої медичної добровольчої роти імені Пірогова з тих людей, які були на Майдані. Військової медицини зовсім не було, бо воєн відкритих ми не вели. Коли вони побачили скільки тут було поранених у 2014-му році, я так розумію, виникла необхідність, щоб були військові медичні підрозділи”, — розповідає Світлана Кравченко.
Вона зазначає: цивільні травматологічні та хірургічні відділення, в яких тоді надавали допомогу пораненим військовим, були не готові до військових травм та поранень, тому багато людей помирали.
“Було страшно те, що тодішні засоби термінової зупинки крові, всі ці “целокси”, неправильно використовувались. І ми багато втратили людей, життів, органів, кінцівок”, — згадує тодішній стан військової медицини волонтерка Світлана Кравченко.
Зі сформованою медротою ім. Пірогова Ігор Ільків та його дружина Лідія приїхали в Артемівськ вдруге 5 січня 2015 року. Перші тижні вони теж жили у лікарні, а потім перебралися в будівлю колишньої залізничної лікарні на розі Ціолковського та Сибірцева.
Світлана Кравченко згадує: як тільки люди дізналися, що там облаштовують військовий госпіталь, туди почали приходити багато бахмутян та власним коштом ремонтували цю будівлю. Хто розетки ніс, хто шпалери, хто клей.
“А коли був пік цих подій тут, Дебальцевські бої, цей госпіталь та Ігор Ільків приймали поранених. І не тільки поранених, а й тих, кому ніде було ночувати. Ігор Ільків брав участь в сортуванні поранених, розшуку. Що таке військовий хірург, який пройшов 3 війни? У нього був потужний військовий досвід, і таких людей тоді було дуже мало. Він, як міг, тоді це все організовував.
Коли з Дебальцевого виходили, ніхто нікого не міг знайти. Що б не казали, там був страшний хаос. І вони у цьому шпиталі повісили білі шпалери, з верху до низу на коридорі. На них люди писали хто кого розшукує, кого куди перевели, свої номери телефонів. Потім ці шпалери вони віддали у Бахмутський краєзнавчий музей як таку “історичну довідку” про так званий “організований вивід українських військ”, — розповідає активістка “Бахмута Українського”.
Та додає: Ігор Ільків допомагав весь час всім.
Ігор Ільків зустрів майбутню дружину Лідію на Майдані, але одружилися вони в Бахмуті восени 2014-го.
“Волонтери “Бахмута Українського” допомагали організувати їхнє весілля, хтось був свідком. Це було перше “військове” весілля в нашому ДРАЦСі. Тобто Бахмут для них — друге рідне місто, як казав Ігор Петрович”, — згадує Світлана Кравченко.
За її словами, після того, як Ільків пішов з армії, він декілька разів приїздив до Бахмута в гості.
“Їхня квартира у Львові була осередком не тільки медичної роти, її двері були завжди відкриті для друзів з Бахмута. Там побували десятки бахмутян”, — додає бахмутська волонтерка.
Читайте також: