Надмірна тривожність або любов до прибирання може бути сигналом розладу особистості, який називається психопатією. Як її розпізнати та чи можна її вилікувати — розповідає завідувач психосоматичного відділення обласної клінічно-психіатричної лікарні Слов’янська Євген Смаль.
У цього терміну багато тлумачень. Для кращого розуміння я спробую пояснити простіше: це аномалія характеру та поведінки, від якої страждає і сама людина, і її оточення.
Причини виникнення ми можемо розділити на дві великі категорії: набуті та вроджені. До вроджених причин відносимо такі фактори як спадковість, наявність особистісних розладів у близьких родичів. Може бути патологія вагітності, важкі пологи, хворобливе дитинство.
До набутих ми можемо відносити такі чинники як наслідок важких психотравмуючих ситуацій в житті людини, які викликають незворотні зміни у психічній діяльності як наслідок важкого органічного захворювання. Це може бути важка травма, інфекційний процес або порушення мозкового кровообігу. Це такі основні ключові моменти.
Це може бути патологія вагітності або інфекційний процес, який є у вагітної, або якісь супутні важкі соматичні захворювання. Вони можуть сприяти на нерозвиток або патологічний розвиток особистості.
Зазвичай діагностика подібних станів може відбуватися на будь-якому рівні надання психіатричної допомоги, а саме коли звертається пацієнт. Зазвичай це розмова у формі діалогу, під час якої поступово з’ясовуються усі особливості досліджуваної людини. Безумовно, це спілкування з рідними пацієнта для більш об’єктивного розуміння ситуації та динамічне спостереження за пацієнтом.
У сучасній класифікації хвороб виділяють такі типи психопатії: параноїдний розлад особистості, шизоїдний розлад, дисоціальний, емоційно нестійкий, демонстративний, тривожний, ананкастний. Для кожного типу психопатії існує певний набір патохарактерологічних рис, симптомів, які саме і відрізняють ці розлади особистості між собою. Патохарактерологічними називаються ті риси, які зазвичай у здорових людей не зустрічаються. Вони патологічні, тобто нездорові для усіх інших людей.
Дисоціальний розлад особистості ще називають соціопатією. Зазвичай ці люди імпульсивні, байдужі до загальноприйнятих норм, не відчувають провини та не можуть робити висновки з негативного досвіду. Емоційно нестабільний розлад більш характерний для жінок. Нестабільність стосується їхнього самопочуття, настрою та поведінки. Ці симптоми призводять до імпульсивних дій та проблем в спілкуванні. Люди з демонстративним, або істеричним розладом особистості прагнуть бути в центрі уваги. Їхній характер відзначається надмірною театральністю. Такі хворі надто опікуються своєю привабливістю та легко змінюють свою думку під впливом інших людей. У характері хворих з тривожним розладом переважає сором’язливість. Вони всіляко намагаються уникати конфліктів та сприймають будь-яку відмову як образу. Не виявляють власної ініціативи, але завжди намагаються усім догодити. Ананкастний розлад особистості характеризується надмірною стурбованістю порядком, увагою до деталей, перфекціонізмом, особистісним контролем та потребою контролювати власне середовище. Такий розлад ще називають обсесивно-компульсивним. Для таких людей дії та переконання інших часто є “правильними” або “неправильними”, що призводить до проблем у стосунках.Для довідки:Хворих з шизоїдним типом психопатії зазвичай описують як інтровертів. Їм важко контактувати з оточуючими та комфортно на самоті. Такі люди схильні фантазувати, іноді вони навіть плутають фантазії з реальним.
Є одне міжнародне дослідження, дані з якого отримані ще у 2008 році, і за цим дослідженням найбільш частими є емоційно нестійкі, шизоїдні та дисоціальні розлади особистості. Їх приблизно на 2% більше, ніж усіх інших.
Так, звичайно, агресивні хворі зустрічаються у практиці будь-якого психіатра. Частіше це все ж таки прояви вербальної агресії або негативістичний настрій, або якісь афективні реакції, пов’язані з емоційним забарвленням оточуючого, не більше.
Не було випадків загрози вашому життю?
Ні, у моїй практиці не було.
Для того, щоб розпізнати таку людину у натовпі, у неї повинні бути крайні прояви психічного захворювання: це вкрай неадекватна поведінка або зовнішній вигляд. А зазвичай таких людей може виявити близьке оточення, рідні або співробітники, якщо цей пацієнт займається якоюсь трудовою діяльністю.
А що це за крайні прояви захворювання?
Психіатри зазвичай спостерігають за зовнішнім виглядом — це один з методів діагностики. Це може бути, наприклад, волосся, фарбоване у якийсь незвичайний колір, або якась незвичайна нестандартна зачіска.
Але зараз стало модним фарбувати волосся у яскраві кольори або голити половину голови. Це ж не означає, що у людини психопатія?
Ні, звичайно, ні. Але це означає, що людина хоче на себе звернути увагу. Це лише одна з ознак, яка може бути.
Вони можуть бути діагностовані у будь-якому віці. Але все ж таки частіше діагностика психопатії припадає на більш ранній вік.
А взагалі це має якесь значення при діагностуванні?
Ні, це не має значення, адже методи лікування не відрізняються. Вони залишаються тими ж самими.
Якщо це стосується саме психопатії, то ні. Це захворювання не пов’язане з віком, воно не відноситься до якихось важких психічних розладів, тому різниці немає.
Звичайно, є цікаві дослідження на цю тему. Взагалі чоловіки частіше страждають на психопатії. І, звісно, прояви також різні: чоловіки частіше страждають на шизоїдний розлад, параноїдний розлад особистості, а жінки більш схильні до дисоціальних розладів або емоційно нестійких.
Є одне велике дослідження, результати якого були опубліковані ще у 2008 році, я вже посилався на нього раніше. Виходячи з цього дослідження, 80% усіх хворих на психопатію — це чоловіки. Чому це так, пояснити дуже важко. Поки що це невідомо.
Так, це може бути, але спектр захворювань буде різний. Наприклад, сімейна пара, у якій чоловік страждає на психопатію та має крайні ознаки хвороби, які виражаються у поведінці, може бути вербальна чи невербальна агресія до своєї дружини. Це може викликати у жінки і депресивні стани, і стани, схожі на стани посттравматичного стресового розладу, якщо людина перебуває у постійній стресовій ситуації.
В наш час люди почали розуміти, що звертатися до психолога або психіатра не соромно. Чи відчули ви це як спеціаліст?
Скажімо так, не дуже люди ще зрозуміли, що це не соромно. Все майже без змін, може трішки частіше, але дуже не значною мірою. Зазвичай люди проходять великий шлях у лікарів супутніх профілів перш ніж потрапити до психіатра.
Тобто наші люди ще не звикли до цього?
Ще ні. Сама психіатрична допомога в Україні намагається створенням таких мобільних психіатричних бригад донести до населення, що це не соромно, що ця галузь працює і що вона нічим не відрізняється від інших галузей медицини.
Проллємо трошки світла на ситуацію. Деякі люди бояться ходити до психіатра, тому що гадають, що під час лікування їх там закутають, напхають пігулками. Розкажіть, як насправді лікують хворих та чи лікуються психіатричні захворювання взагалі?
Зараз лікування в психіатричних стаціонарах повністю відмінне від лікування, яке було, наприклад, 50 років тому. Нікого в психіатричних лікарнях вже давно не фіксують, а з виходом нового закону про психіатричну допомогу в Україні це зовсім заборонено. Лікування більш спрямоване на медикаментозну терапію, психотерапію, лікування з допомогою психологів, тобто воно максимально орієнтоване на кожного пацієнта.
Якщо говорити про психопатію, то лікування може тривати роками, і взагалі не всі види психопатії можуть лікуватись.
І що робити в таких випадках? Люди ж не лежать у лікарнях все життя?
Ні, звичайно. Психопатія — це захворювання, яке не відноситься до важких психічних захворювань. Людина може функціонувати як і раніше, приймати якесь підтримуюче лікування, займатися з психотерапевтом або психологом, який допоможе адаптуватися.
Знову ж таки, це захворювання не відноситься до важких психічних. Тому, наскільки я знаю, в нашій державі такої допомоги немає.
Лікування у психіатричних лікарнях для пацієнтів повністю безкоштовне, наскільки я знаю.
З психопатією терміни лікування у всіх лікарнях приблизно однакові: 18-20 днів. Якщо це важке психічне захворювання, це може бути місяць і більше. В нас немає якихось чітких положень, перш за все ми орієнтуємося на психічний стан пацієнта. І, відштовхуючись від цього, вже ухвалюємо подальші рішення про тривалість лікування.
Як я казав, це повинна бути крайня міра неправильної поведінки або це може бути за наполяганням рідних людей цього хворого.
Чи є щось, що ви б хотіли адресувати читачам?
Психіатрія — це така ж галузь медицини, як і всі інші. І нічого соромного в тому, що людина звертається до психіатра, немає. Частіше усі соматичні захворювання, які починаються у людей в різному віці, є наслідком якогось захворювання, стресу або чогось іншого. Психіатри працюють повністю конфіденційно, тому всі, хто має якісь проблеми зі своїм психічним здоров’ям, можуть звертатися за допомогою.
Читайте також: