Системний аналітик та експерт Вячеслав Ільченко знайшов та оприлюднив у мережі скани британської газети 1737 року, в якій згадується Бахмут як українське місто. Його допис про це в соцмережі став вірусним.
Про це Вільному радіо розповідає автор поста, системний та політичний аналітик, програміст Вячеслав Ільченко. Він захоплюється історією та любить “копирсатись в минувшині”.
“Мені просто пощастило – “The London Gazette” виставила архів до свого 360-річчя, і я зміг в ньому покопатись, не виходячи зі свого будинку. Історія – як величезна темна печера: достатньо посвітити ліхтариком, щоб всі побачили, куди йти. І я пишаюсь тим, що мені вдалося висвітлити шматочок печери. Архів газети The London Gazette – це ресурс, який ще довго треба буде обробляти – і це уже задача для професійних істориків”, — розповідає Вільному радіо Вячеслав.
Йдеться про скан сторінки англійської газети “The London Gazette” за 8-11 жовтня 1737 року. У ній згадується Бахмут, куди після втрат та поразок повертаються підрозділи армії Російської імперії з однієї з битв Русько-Турецької війни.
І в цій статті на вісім рядків Бахмут зазначений як місто в Україні.
“BACKMUTH IN THE UKRAINE. БАХМУТ (не Артемівськ, хі-хі-хі) явно атрибутований як українське місто в номері The London Gazette за 8-11 жовтня 1737 року. Туди, як повідомляють кореспонденти, висунувся корпус фельдмаршала Лассі для подальшої зимівлі. Погодьтесь “Backmuth in the Ukraine” – це ж звучить. Прямо в нову пісню Пола Маккартні проситься”, — розповідає чоловік.
Аналітик оприлюднив й посилання на першоджерело, тож сумнівів у правдивості першоджерела немає. Погортати сторінки може будь-хто за цим посиланням.
Вячеслав Ільченко робить висновок: східним кордоном України є щонайменше територія нинішньої Донецької області. Щонайменше — тому що в іншому номері цієї ж газети згадується місто Branska: там, мовляв, готували морських офіцерів. Це, на його думку, може бути й населений пункт Брянка на Луганщині, і навіть Брянськ на території сучасної Росії.
Ось оригінал тексту:
“It is now said that the Operations of this Campaign are ended, it being reported that Felt Marshal Lacy is marching with his army to Bakhmuth in the Ukraine; and as Count Munich has already sent back his Cavalry and heavy Artillery, it is suppos’d he will soon return to the Ukraine with his Infantry”
та його переклад:
“Нині кажуть, що операції цієї кампанії закінчені; повідомляється, що фельдмаршал Лассі йде зі своєю армією у Бахмут в Україні; і оскільки граф Мініх уже відіслав назад свою кінноту та важку артилерію, передбачається, що він скоро повернеться в Україну зі своєю піхотою”.
Вячеслав Ільченко виклав це, аби вкотре спростувати чергові випади російського президента Володимира Путіна у бік України та її історії. Цими днями в Росії оприлюднили відео, як голова конституційного суду Росії показує Путіну копію старовинної карти, яку він начебто знайшов у своєму кабінеті, де “немає України”.
У той самий день Вячеслав Ільченко спростував цю брехню росіян, виклавши копію цієї карти Гійома де Сансона, на якій є напис “Україна”. Цю карту теж активно поширювали у мережі.
Але багато користувачів зазначили, що, мовляв, “неможливо визначити точний східний кордон України”. Саме для цього Вячеслав Ільченко вирішив шукати на сторінках цієї газети згадки про українські міста та таким чином виявити “найсхідніше” з них. Ним виявився Бахмут.
Цю коротеньку статтю опублікували, коли вже 2 роки йшла російсько-турецька війна. Тоді “головнокомандувачем” армії Росії була імператриця Анна Іоаннівна.
У замітці від 17 вересня 1737 згадуються двоє військових начальників, які були на службі у російському війську — Мініх та Лассі.
А В’ячеслав Ільченко пояснює про що тут йдеться.
“На першому етапі війни фельдмаршал Петро Лассі захопив Азов, а ось фельдмаршал Мініх втратив половину військ, і, як пише офіційна російська історіографія, “потери русской армии от вспыхнувшей эпидемии, распространения болезней, нехватки продовольствия и воды были значительными, и фельдмаршалу пришлось повернуть назад, в Малороссию”, — пише дослідник.
З огляду на втрати, Росія погодилась на мирні перемовини з Османською імперією у другій половині 1736-го. Посередниками у цих перемовинах були представники Британії та Голландії. Цей процес висвітлювала “The London Gazette”.
Погортавши сторінки газети того періоду, дослідник помітив: ці статті виходили циклом, на кшталт “постійної рубрики”. Вона називалась “Останні повідомлення з кордонів України”.
“Я не жартую. Відкриваємо номер “The London Gazette” за 28-31 травня 1737 р., і прямо на першій полосі читаємо “The Last Letters from the Frontiers of the Ukraine”. Зверніть увагу на артикль. В шекспірівській англійській мові артикль the завжди позначав ім’я власне, тобто, Ukraine в цій назві – це не територія. Це країна”, — зазначає Вячеслав Ільченко.
Читати ці листи надзвичайно цікаво, каже чоловік, бо зустрічається багато назв сучасних українських географічних назв.
“В них згадуються міста Ізюм (Issum), Київ (Kioff) та Глухів (Gloukoff). Причому останній явно зазначений як Gloukoff in the Ukraine”, — додає аналітик.
“The London Gazette” — одна з найстаріших газет світу, її почали видавати у XVII столітті. Тоді газети були рідкістю.
“Щоб ви просто собі уявляли, [ця газета] представляла собою одинарний листочок із всього чотирма полосами, причому дві з них займала реклама. Це була масова газета, доступна кожному лондонцю, коштувала від 2 до 4 пенсів, і представляла собою “екстракт” із найважливіших подій світу”, — розповідає Вячеслав Ільченко.
Газета мала розгалужену мережу кореспондентів у багатьох європейських столицях. Повідомлення в “The London Gazette” написані не сучасним англійським правописом, а “шекспірівським”. Наприклад, літера “S” виглядає незвично, майже як латинська літера “f”.
Дослідник каже: багато з тих, хто відреагував на його пост, звернули увагу на артикль “the” у назві “Україна” англійською мовою. (Російські пропагандисти заявляють, що наявність артикля “the” у назві країни свідчить, що це не самостійна країна, а просто територія).
“Тоді я окремо нагадаю, що у XVIII столітті поняття топоніма не було обвішано купою політичних умовностей. The в англійській мові означало назву власну, тобто, що самі мешканці так називають країну, в якій живуть. Що це не “окраїна” і не вигадана кимось назва (Лєніним, наприклад, або австрійським генштабом), а саме автохтонний топонім, який має активне використання”, — зазначає Вячеслав Ільченко.
А деякі читачі пішли за посиланням до онлайн-архіву “The London Gazette” та почали самі робити унікальні історичні знахідки.
“Виявляється, в номері за 25-28 грудня 1671 року – так, 1671 року – Україна названа саме Country, тобто країною”, — написав аналітик та подякував за цю знахідку користувачці Ірині Кордонській.
За добу цей пост Вячеслава Ільченка зібрав понад півтори тисячі вподобайок та майже 3 тисячі перепостів. А наступного дня дослідник помітив, що мережа Facebook тимчасово обмежила свій функціонал у його профілі.
“Швидше за все, спрацювало якесь автоматичне правило – бо дуже багато лайків та розшарювань”, — каже він.
Але й не відкидає масових скарг на нього російських ботів — у таких випадках профіль авторів, на кого поскаржилися багато людей, теж соцмережа Facebook автоматично обмежує.
Через 37 років після публікації у Лондонській газеті, вже за часів Катерини ІІ, Бахмут та інші території сучасної України відвідав німецький дослідник Йоган Гюльденштедт. Все занотоване ним потім видали та переклали, але не все. Нещодавно краєзнавець з Луганщини чи не вперше у сучасності переклав та оприлюднив опис подорожі Гюльденштедта до Бахмута. Для цього дослідникові довелось розбирати старовинний готичний шрифт та самому перекладати текст з німецької. Яким був Бахмут у ХVIII столітті, читайте в матеріалі “Подорож по Донбасу в 1774-му: яким побачив Бахмут німецький дослідник Гюльденштедт”.