Життя і смерть в українському Нью-Йорку: репортаж із селища на лінії фронту (ФОТО, ВІДЕО)

Нью-Йорк фігурує мало не в кожному зведенні про обстріли Донеччини за добу. Селище, яке стало лінією фронту, часто потерпає не лише від російської артилерії, а й від авіаударів. Попри це, тут досі живуть близько 2,5 тисячі людей.

 

На одній із вулиць українського Нью-Йорка на Донеччині сьогодні людно — привезли гумдопомогу.

 

Люди стоять у черзі зі своїми паспортами та паспортами рідних чи сусідів, які не змогли прийти самі. Дані місцевих записують, потім дають їм пакети із допомогою.

 

— З нового року ми вже 13-ий раз приїхали на схід України, — каже Павел. Він служитель церкви. 

 

У Нью-Йорку волонтери вперше. Сюди вони привезли продуктові набори. В пакетах — гречка, цукор, рис, інші крупи, джем, консерви, вітаміни.

Ніхто не здригається від вибухів

Час від часу чути вибухи. Ніхто не здригається, але дехто таки починає тривожно оглядатись. Нещодавно в один із будинків прилетів боєприпас, загинуло подружжя. Дехто каже, що це була ракета, інші ㅡ що авіабомба, треті — що в дім влучив снаряд.

 

Нью-Йорк понівечений війною. Посеред дороги — свіжа вирва з-під керованої авіабомби. Ще день тому це була вулиця, сьогодні вона вже нікуди не веде. На місці будинків — руїни.

 

На цих уламках істерично гавкають і виють собаки. Серед брухту — дивом вцілілий посуд, дитячі іграшки, банки для консервації, щоденник учениці 7 класу і випуск “Піонерської правди” з усміхненими підлітками на першій шпальті.

 

Лежать понівечені велосипеди та мотоцикли. На тлі цього всього цвітуть чорнобривці, а під вагою спілих слив гнуться гілки дерев. Здається, ніхто їх не збирає і не буде.

“Навіть як машина їде — вже боїмося”

Війну тут видно, чути на слух, а місцями відчутний її запах. Далі за Нью-Йорком — тимчасово окуповані території.

— Не виїжджаємо, — каже мешканка міста, — куди їхать? Сидимо, поки хата ціла. Але страшно, стріляють багато.

Жінці 82 роки. Пані Раїса сидить на лавці біля свого будинку і спостерігає за людьми в черзі. Самим вдома нудно, а ходити кудись без особливої потреби ㅡ страшно.

 

— Найбільше боюся, коли летить ракета і чуєш цей шум. Тоді як на голках, руки тремтять, — зізнається жінка.

 

— Та всі цього бояться, — додає чоловік, що стоїть за кілька метрів від нас і слухає розмову.

— Я вам розкажу історію. Вибачте, якщо щось не так, — долучається до розмови чоловік Раїси пан Анатолій. — Вранці, як зазвичай, іду в туалет задовольняти свої потреби. Двері відчинені, закурив сигарету і чую звук. 

Він намагається повторити цей звук, на обличчі на якусь мить зʼявляються страх і заціпеніння. Мабуть, як в той момент того ранку. А потім полегшено:

— А прилітає оса і сідає мені на руку. А я то думав вже, — показує рукою в небо, — летить.

 

— Та навіть як машина їде — вже боїмося, — доповнює пані Раїса. 

Свято серед страху та горя

Мимохіть жінка згадує, що сьогодні в її сімʼї ще й свято — 60-та річниця подружнього життя. Момент радості серед руйнувань, горя та страху.

А боятися є чого. По Нью-Йорку періодично прилітають фугасні та керовані авіабомби, гинуть місцеві. Тут всі постійно згадують нещодавню загибель подружжя. Фугасна авіабомба влучила просто в їхній дім. Кажуть, сусід навпроти помер від переляку.

 

— Три людини — одразу в один день. Зібрали в мішки і сказали: “Як ще будете чути запах, дзвоніть нам. Може не все зібрали. Жінка 1971 року, Боже милостивий! 19-го [серпня] був день народження, а 21-го загинула. З моїм сином у школі навчалась разом. Так шкода, не приведи Господи.

З-під уламків того будинку проглядають залишки чийогось життя. Ними ходять двоє чоловіків, які просять їх не знімати. Кажуть, що збирають пожитки. Шукають, чи залишилось щось придатне на руїнах чужого дому.

У Нью-Йорку досі є діти

Питаю, чи є в місті діти. Кажуть, що є. Он “молодичка” з дитиною чи то 1,5, чи то 2,5 року нещодавно отримала гуманітарну допомогу і пішла додому. 

— А куди вони поїдуть, — бідкається моя співрозмовниця, — чоловік не працює. А з тієї допомоги, що дають, спробуй квартиру орендувати і прогодувати сімʼю. 2 тисячі на дорослого і 3 тисячі на дитину. Сидять тут, живуть трохи далі по вулиці.

 

А в Нью-Йорку можна “жити”, продовжує жінка. Волонтери привозять продукти, ліки, побутову хімію, воду й іншу допомогу. А подекуди навіть періодично працюють магазини. На опалення взимку дають дрова.

 

На питання про електрику жінка хреститься, відповідає: “Дай Бог їм [електрикам] здоровʼя”. Каже, що 2022-го було важко, сиділи без світла і звʼязку місяцями. Зараз — відновлюють постійно.

— Тих хлопців треба в ноги цілувати. Бомблять, не бомблять — вони лазять по тих стовпах і ремонтують. 2-3 дні — і світло є. Молодці!

 

Людей, каже Раїса, у селищі залишилось мало. Зі 100 будинків заселені близько 20. Мені все одно здається, що тут людей взагалі не повинно бути, але жінка порівнює все з таким недавнім відносно мирним минулим.

 

Волонтери роздали допомогу, люди розійшлися по домівках. Раїса й Анатолій залишились сидіти на лавці біля свого будинку. Сьогодні у їхнього подружжя ювілей. Свято серед війни, руїн, страху і надії.

Репортаж з видачею гуманітарної допомоги у Нью-Йорку

Відео: Вільне радіо