Знайти порятунок за сотні кілометрів від дому: як біженці з України облаштовуються в Естонії та що для них робить влада
“Стало зрозуміло, що потрібно якось допомагати”, — згадує донеччанка Поліна Коссе, яка знайшла в Естонії порятунок від російської війни та вирішила робити щось корисне для інших біженців з України.
Поліна та ще дві українки поділилися своїми історіями евакуації. А про те, яку допомогу українці можуть отримати в Естонії, ми розпитали у місцевих волонтерів.
Рятуючись від війни, мільйони українців мусили виїхати за кордон. Майже 6 мільйонів біженців з України зараз живуть у європейських країнах. Такі дані станом на середину червня 2023 року оприлюднили в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців.
Більшість українців обрали тимчасовим прихистком Польщу — виїхати туди відносно просто через один із прикордонних пунктів на заході України.
Набагато складніша дорога для тих, хто залишився в окупації: спочатку вони мусять перетнути кордон з Росією, а вже звідти їхати в Європу. Одним із найпростіших маршрутів стала дорога через РФ до Естонії. Зараз у цій країні залишаються майже 75 тисяч українців, розповіли журналістам Вільного радіо в Естонській раді у справах біженців. А загалом кордони Естонії від початку відкритої війни перетнули вже понад 136,5 тисяч біженців з України.
“Підказувала, як краще дістатися якогось міста, країни, купувала квитки”
Серед тих, хто обрав цей шлях для евакуації, була й мешканка окупованого Донецька Поліна Коссе. Вона разом із чоловіком у травні 2022 оселилася неподалік від естонсько-російського кордону та допомагає таким самим біженцям, як і вона.
Поліна Коссе. Фото з її особистого архіву
“Коли ми приїхали, стало зрозуміло, що потрібно якось допомагати. Я просто зайшла в якусь групу типу “українці в Нарві” і там побачила оголошення, що потрібні волонтери, які будуть сидіти в пункті допомоги біженцям біля кордону, — згадує Поліна Коссе.
Спочатку дівчина допомагала українцям їжею та напоями, направляла їх до інших волонтерів та стежила за речами та домашніми улюбленцями.
“А потім мене взяли працювати в організацію “Друзі Маріуполя в Естонії”, яка вже централізовано допомагає [біженцям]. Тоді я також сиділа в інфопункті, зустрічала людей, але вже могла допомагати їм і онлайн. Підказувала у телеграмі, як краще дістатися якогось міста, країни, купувала квитки. А також допомагала з ночівлею в Нарві чи десь ще в Естонії”, — згадує волонтерка.
Чоловік Поліни працює віддалено в європейській IT-компанії. Дівчина каже, що його стабільний заробіток допоміг відносно швидко облаштуватись у незнайомій країні. А з житлом допоміг його колега, який теж живе в Естонії та запропонував родині пожити у себе.
До нового життя звикає й онлайн-викладачка англійської з Донецька Катерина (ім’я змінене на прохання співрозмовниці). У рідному місті вона закінчила школу та університет, але в Естонії її освітні документи не приймають — у шкільному атестаті й дипломі дівчини стоять печатки т.з. “ДНР”. Та попри це за кордоном Катерина змогла знайти роботу за фахом.
“Я працюю зараз у місцевій мовній школі. Але в мене дуже мало годин, тому я думаю назад повернутися в онлайн та шукаю собі учнів. Також я підпрацьовую тут кур’єром”, — розповідає Катерина про своє життя в Естонії.
“Якщо чоловіки намагались евакуюватися, їх одразу розвертали та забирали”
Про переїзд у безпеку Катерина та її хлопець почали замислюватися ще до початку масштабної війни.
“Ми вирішили їхати з Донецька вже 18 лютого, я гадаю. Тоді почалася “мобілізація” разом з так званою “евакуацією”. Про “мобілізацію” ще ніхто не говорив, але дуже швидко розповсюдилися чутки, що якщо чоловіки намагались евакуюватися, їх одразу розвертали та забирали або до поліцейського відділку, або одразу до військкомату”, — розповідає дівчина.
Таким самим маршрутом у травні 2022-го їхала й Поліна Коссе з чоловіком.
“Я їхала частину дороги сама, а частину дороги з чоловіком. Тому що з Донецька він виїжджав раніше за мене та чекав на мене там, у Росії, деякий час, і тоді ми разом поїхали до Естонії”, — каже Поліна.
“Мене допитували, було страшно”
До Естонії біженці з України можуть потрапити двома шляхами: через інші країни ЄС або через кордон, який пролягає між російським Івангородом та естонською Нарвою. Другим маршрутом їхали Катерина та її хлопець. На кордоні їх прискіпливо перевіряли росіяни, каже дівчина.
“Коли були на кордоні, його (хлопця Катерини, — ред.) тримали години три, мабуть. Дуже довго допитували, намагалися зрозуміти, чому він їде, звідки він, казали, що “ти не проїдеш, бо ти з Донецька”. Перевірили його телефон, знайшли там якусь фотографію, це був такий жах. Потім і мене допитували, було страшно. Але чомусь нас відпустили — може, пощастило. А вже на естонському кордоні все було спокійніше, ми видихнули вільно”, — згадує Катерина.
Волонтерка Поліна Коссе додає: на кордоні росіяни часто запитують українців про їхнє ставлення до війни.
“Були проблеми з тим, що людей затримували, особливо чоловіків, особливо якщо вони не втрималися від коментарів. Запитують: “Як ви ставитесь до Зеленського?”, “Як ви ставитесь до Путіна, до Росії?” Дехто міг не втриматися, тому могли затримувати когось на добу, а когось — на декілька”, — каже Поліна Коссе.
А буває, що українських чоловіків росіяни взагалі не випускають у ЄС. Про такі випадки Вільному радіо розповідає представниця естонської благодійної організації “Друзі Маріуполя в Естонії” Олександра Авер’янова.
Олександра Авер’янова. Фото з її особистого архіву
“З тих, про кого нам відомо, були такі, кого затримували навіть більше, ніж на тиждень. Здебільшого це за підозрою у службі в ЗСУ чи у якихось контактах. Ті, хто з нами [працював], з усіх цих 3 тисяч чоловіків практично всі нормально перетнули кордон. Але були двоє чоловіків, яких затримали. Ось нещодавно жінка одного з них нам написала, що чоловік надіслав їй листа, що він там десь у [російській] тюрмі сидить саме через те, що він служив у ЗСУ”, — розповідає Олександра.
“Думали, що через те, що ми з Донецька, нам не дадуть жодної допомоги”
Першими українців, які в’їжджають в Естонію, зустрічають волонтери. Вони допомагають їжею, теплими речами та консультаціями.
“Ми за весь цей рік допомогли 4 тисячам людей. Якщо вони кудись їхали далі — купували квитки тим, хто не мав можливості сам купити. Надавали інформаційну допомогу, бо люди просто добиралися до першого пункту в Євросоюзі, і багато хто не мав жодного уявлення, як і куди далі їхати, що робити тощо. Для них треба організувати ночівлю, їжу, поговорити з ними, подивитися, щоб вони змогли зв’язатися з родичами чи зі знайомими”, — розповідає Олександра Авер’янова.
Далі українці, які вирішили зупинитися в Естонії, мають легалізуватися. Для цього потрібно звернутися до поліції та надати необхідні документи.
“В багатьох випадках це дуже легко — треба просто записатися на сайті поліції Естонії в чергу на отримання тимчасового захисту, там приходиш за часом, і частіше за все вони одразу виносять рішення, що тобі дадуть цей захист та довідку про це”, — розповідає волонтерка Поліна Коссе.
При цьому процес оформлення документів однаковий і для тих, хто в’їжджає в Естонію з боку ЄС, і для українців з окупованих територій.
“Ми думали, що через те, що ми з Донецька, нам буде важко легалізуватися. Думали, що нам не дадуть жодної допомоги. Але до нас поставилися так само як і до інших. Нас зареєстрували в касі по безробіттю та платили, здається, по 250 євро щомісяця, допоки ми не знайшли роботу. Нам забезпечили освіту”, — розповідає донеччанка Катерина.
На перші два тижні, поки дівчина та її коханий чекали на оформлення естонських документів, їх пустили безкоштовно пожити в одному з готелів. Таких прихистків для українців відкрили понад 100 по всій Естонії. Там люди можуть пожити до 2,5 місяців, поки не знайдуть нове житло.
Одним із таких тимчасових прихистків став 11-поверховий корабель “Ізабель”, пришвартований у порту Таллінна. У його 600 каютах свого часу проживали 1600 українців та їхніх дітей.
Детальніше про життя на лайнері та історії його мешканців читайте в репортажі Вільного радіо.
Яку допомогу можуть отримати українці в Естонії
За інформацією Естонської ради у справах біженців, нині тимчасовий захист в Естонії отримали майже 46,5 тисяч українців.
“Тут у нас, тільки-но вони (українці, — ред.) отримують тимчасовий захист, вони стають такими ж рівноправними жителями, як і громадяни [Естонії], і можуть розраховувати на весь соціальний пакет допомоги”, — розповідає волонтерка Олександра Авер’янова.
Люди, які отримали тимчасовий захист, зобов’язані пройти програму адаптації: мовні курси на рівень A1 та одноденний модуль, який сприяє адаптації в Естонії.
Більше про допомогу, яку надають українцям в Естонії, читайте за посиланням.
Додатково людям, які отримують тимчасовий захист, виплачують одноразову допомогу на оренду житла. Вона становить максимум 1200 євро та покриває перші витрати на винайм.
Також в Естонії працює багато державних і волонтерських служб, куди можна звернутися за допомогою чи консультацією. Ось деякі з них:
“Інколи буває складно”
Та інколи облаштуватися на новому місці буває досить складно.
Ольга Образцова. Фото з її особистого архіву
“Є така проблема, з якою стикаються біженці в Естонії та в інших країнах, мабуть, теж. Місцеві не дуже готові здавати житло українцям, бо не зрозуміло, на який термін вони сьогодні хочуть залишитися. Завтра вони можуть повернутися до України, і що тоді робити?” — каже киянка Ольга Образцова, яка виїхала в Естонію на початку відкритої війни.
Найбільш вразливою категорією біженців є пенсіонери, стверджує естонська волонтерка Глафіра Трейгер. Тут їм нерідко бракує коштів на життя.
Глафіра Трейгер. Фото з її особистого архіву
“Вони отримують тут тільки щось приблизно 390 євро. А оскільки свого житла вони не мають, то досить складно виживати на такі гроші. Так, буде доплата різниці до прожиткового мінімального рівня, але цього все одно не вистачає”, — розповідає волонтерка.
Певні незручності, за її словами, можуть виникати й через різний вік виходу на пенсію у двох країнах. В Україні для жінок він становить 60 років, а в Естонії — 65. Тому тим, хто вже отримував пенсію в Україні, доводиться повертатися на роботу.
Ще однією перешкодою може стати отримання чи переоформлення паспорта.
“Дуже складно отримати слот до посольства чи консульства через наплив українців, тому людям доводиться їздити до Польщі — там зараз відкрилась філія українського паспортного сервісу. Дорога для жінок з дітьми, які тут не мають допомоги, виходить досить складна, але це часто єдина можливість отримати закордонний паспорт або ID-картку для дитини та для себе”, — розповідає Глафіра.
“Скоріш за все, мені доведеться залишитися в Естонії”
Та навіть попри те, що жити далеко від дому непросто, повертатися в Україну планують не всі.
“Це складне питання, бо в мене є квартира в Ірпені, тож у мене є де жити. Технічно, я могла б повернутися та у теперішній компанії працювати віддалено. Але моя друга половина має деякі обмеження щодо в’їзду в Україну. Тож якщо я не хочу втратити цю людину, скоріш за все, мені доведеться залишитися в Естонії”, — розповідає Ольга Образцова.
Залишитися в Естонії збирається й донеччанка Катерина. Дівчина зізнається, що боїться осуду за те, що багато років жила в окупації.
“Тут (в Естонії, — ред.) у мене вже сформувалося коло друзів та місця, куди я можу піти. А в Україні в мене цього немає. І я ось саме того і боюся — що буде: “Ось ти з Донецька, ти не знаєш, що таке, коли тебе бомблять, ти не знаєш, що таке спати в бомбосховищі, не знаєш, що таке сирена”. Я боюся, що ми дуже далекі за досвідом зараз. І я думаю, що хочу туди поїхати, але я не впевнена, що мені сподобається, бо ми вже стали трохи далекі”, — підсумовує дівчина.
Цей цикл матеріалів — для тих, хто так само мусить будувати життя з нуля та шукає для цього сили або ще не наважився на переїзд. Разом із психологами та фахівцями соцзахисту розповідаємо, як подолати страх перед невідомістю та які соціальні гарантії ви можете мати як переселенець або біженець.
***
Нагадаємо, ми також підготували добірку з декількох історій тих, кому вдалося знайти прихисток в інших країнах. Про своє нове життя нам розповіли переселенці з Маріуполя, Харкова та Іловайська.
9