“Бахмут багато разів відновлювався, як фенікс”: історик про руйнування, геноцид та відбудову міста в минулому (ФОТО)
За кількасотрічну історію Бахмут декілька разів згорав вщент, його бомбили з повітря чи підривали споруди з землі. А місцеві жителі гинули від голоду, епідемій, під час масових страт. Як це було та чи є надія на відновлення цього разу — розмовляємо з місцевим істориком.
Бахмут переживав тотальне руйнування та винищення великої частини місцевого населення кілька разів за свою історію. І щоразу його відбудовували, а життя в ньому відновлювалось.
Про це Вільному радіо розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.
Останнє з таких лих сталося понад 80 років тому. Але тоді Бахмут постраждав набагато менше, ніж зараз, каже історик.
“Руйнування Бахмута під час Другої світової війни не йдуть ні в яке порівняння з тими, яких завдали російські окупанти під час теперішньої війни. Місто зруйноване майже повністю”, — каже Ігор Корнацький.
У Бахмуті росіяни не лише “повторили” геноцид нацистів щодо місцевих під час Другої світової, а й перевершили їх, стверджує історик. Адже російські загарбники створили у місті такі умови, за яких жити стало неможливо.
“У Бахмуті не залишилося населення. Більшість евакуювалася на вільні українські території. Невелику частину мешканців (за підрахунками приблизно 3 тисячі) окупанти вивезли на підконтрольну їм територію”, — каже співрозмовник.
Після Другої світової війни питання — відбудовувати Бахмут (тоді Артемівськ) чи ні — навіть не стояло.
“Тут зберігалося населення. Економічні потужності можна було відновити. На світлинах бачимо, як вже восени та взимку 1943-го відновлювали свою роботу місцеві підприємства: завод “Перемога праці”, шкіряний, молокозавод та інші. До цього спонукало забезпечення потреб місцевого населення, допомога фронту тощо”, — каже Ігор Корнацький.
Нині, поки війна з окупантами триває, вимушені переселенці з Бахмута знайшли прихисток в інших регіонах та за кордоном. Але багато хто з них мріє про відбудову міста та повернення.
“Ми сподіваємося, що наш Бахмут відродиться після вигнання російських окупантів так само, як багато разів він відновлювалося з руїн, як фенікс. Важко говорити про якісь економічні перспективи, але сподіваймося, що ця територія не залишиться пусткою: відновляться центри промисловості, сільське господарство, повернеться населення”, — висловлює надію історик.
Окрім того, на його думку, Бахмут варто відбудувати і як місто-символ.
“Звичайно, Бахмут заслуговує на відновлення як символ українського опору, як фортеця, яка майже рік стримувала наступ ворога”, — каже Ігор Корнацький.
А як було у давнину?
На початку XVIII століття причиною знищення та відбудови Бахмута став солепромисел
Понад триста років тому Бахмут став “ласим шматком” для захоплення, тому що мав багатство під собою — поклади солі. Вони виходили назовні солоною водою, яку випарювали на вогні та видобували сіль.
“Власне, з цього й починалася його історія: з боротьби-конкуренції між слобідськими та донськими козаками за бахмутські соляні промисли. Не було ані фортеці, ані містечка, а тільки “польовий табір” солеварів — тимчасове поселення”, — розповідає історик про давні часи у Бахмуті.
На початку XVIII століття Ізюмський слобідський полк заявив про свої права на Бахмутські солеварні. Це право оспорювали козаки з Дона.
“Донці твердили, що раніше, трохи вище за течією від теперішнього міста, поставили своє дерев’яне містечко, укріплення. Але ізюмські козаки прийшли та спалили його. Правда це чи ні — зараз важко судити. Але у документах збереглося саме таке трактування тодішніх подій”, — каже Ігор Корнацький.
Трохи пізніше Бахмут спалили царські війська з Москви
Згодом ізюмські козаки збудували в районі нинішнього Бахмута дерев’яну фортецю. Містечко стало відомим, його позначили на картах початку XVIII століття. Тоді його знищили, знову.
“Вже царські війська під час Булавинського повстання взяли Бахмут штурмом і спалили його, зруйнувавши дощенту. І покарали місцевих жителів, учасників Булавинського повстання. До речі, серед захисників Бахмута були 3 тисячі запорізьких козаків, які прийшли на допомогу булавинцям”, — розповідає працівник музею.
Проте Бахмут був тоді в основному або переважно центром солеваріння. Тому відновленню поселення на цьому місті сприяв економічний інтерес. У 1710 році Бахмут відбудували та відновили тут солеваріння.
А ще в ту епоху Бахмут став стратегічним “опорним пунктом” на півдні країни — біля кордону з недружньою ісламською державою.
“Бахмут став важливим прикордонним містом, тому що кордон з Кримським ханством перемістився на околиці міст Тор (нинішнього Слов’янська) та Бахмута”, — продовжує історик.
Бахмут спустошували не лише пожежі, а й епідемії та набіги татар
Ще трохи згодом, наприкінці 1710-х років, містечко спустіло через епідемію чуми.
“Про це є теж згадки у тодішніх джерелах. Через багато років після цього священник Святотроїцького собору згадував про те, що в Бахмуті спалювали відьом, щоб запобігти поширенню чуми — такий цікавий факт”, — розповідає працівник Бахмутського музею.
У пізніші часи з чумою в Бахмуті намагались боротися “чудодійною” іконою. Її відібрали у татар, які періодично атакували ці землі, та відтоді вважали покровителькою міста.
“Казанську ікону захопили набагато пізніше — під час останнього татарського нападу на місто, який трапився у 1769 році. Вона начебто була знайдена у татарському обозі, захопленому захисниками міста”, — каже співрозмовник.
Тож у XVIII столітті Бахмут не раз переживав татарські напади, і цю ікону вважали тоді помічною.
Бахмут відновлювався знову і як місто-фортеця, і як центр місцевості.
“Бахмут був прикордонною фортецею, його фортечні укріплення зберігалися до початку XIX століття. У другій половині XVIII — на початку ХІХ століття Бахмут набув суто міських рис, таких як адміністративний центр”, — розповідає історик.
Пожежа на початку XIX століття
Якщо на початку XVIII століття Бахмут випалили навмисно, то через століття він згорів сам. Будівлі у місті тоді зводили переважно з дерева та інших легкозаймистих матеріалів, тож пожежа 1815 року знищила цілі квартали старої забудови.
Ось як описували Бахмут після тієї пожежі:
“Місто Бахмут повітове лежить по обидва боки болотистої річки Бахмута. <…> Вибудований неправильно, будівлі в ньому більшою частиною мазанки, вкриті соломою або очеретом. Є кілька будинків з будівельного лісу, яких після нещодавніх колишніх пожеж є всього до 700. Дві кам’яні церкви і три дерев’яні. Число мешканців чоловічої статі 1 972, жіночої статі 2 138 душ. Місто це знаходиться на комунікаційному пункті кількох шляхів, які пролягають через нього, а саме в міста Харків, Катеринослав, Таганрог та інші, для прикриття яких були збудовані вали та штерншанець (зіркоподібне укріплення, — ред.) з лівого боку річки Бахмута в центрі самого міста, які тепер майже зовсім зруйновані”, — йдеться в описі Бахмута за 1820-ті роки.
(З “Джерела з історії Південної України” том 10. “Опис Катеринославської губернії початку 20-х років ХІХ століття”)
Після тієї пожежі місто сильно змінилося.
“Саме тоді уклали перший регулярний план міста. За ним з’явилися центральні вулиці, які ми знаємо і які існують донині. Проєкт столичного архітектора Гесте, який планував багато інших повітових міст Російської імперії”, — розповідає історик.
Поступово в Бахмуті з’явилися кам’яні будинки, і місто вже не так страждало від масових пожеж. Тут почав стрімко розвиватися видобуток сировини та виробництво будівельних матеріалів — цегли, черепиці, плитки тощо. Саме в ці часи в Бахмуті побудували більшість старовинних будівель, які відомі сучасним бахмутянам.
Часи Першої світової війни та національно-визвольних змагань: бої, епідемії, людські жертви
Влітку 1914 року почалася Перша світова війна, яка перетекла у національно-визвольні змагання.
“Цей період місто пережило без значних руйнувань, але з людськими втратами. Бої, які точилися довкола Бахмута, забирали життя людей і з одного, і другого боку. Місто страждало від епідемій, поширених під час війни — черевного тифу, іспанки (це найгостріша з форм грипу)”, — каже співрозмовник.
З тієї розрухи, яка тривала до початку 1920-х, Бахмут виходив дуже повільно та тяжко.
Бахмут за часів Другої світової війни
Населення Бахмута під час нацистської окупації скоротилося більше ніж удвоє, каже Ігор Корнацький. З 50 тисяч жителів перед початком боїв залишилося приблизно 25 тисяч на час вигнання німецьких окупантів з тодішнього Артемівська.
Руйнування, завдані місту тоді, були великими.
“Бачимо чимало дореволюційних будівель — зруйнованих, які потім не відновлювали. Та таких, які були відбудовані — у 1940-1950-ті і навіть у 1960-ті роки”, — каже історик.
Нині усі ці старовинні будівлі знищені російськими окупантами за багато місяців штурму. Ми розповідали про знищення загарбниками першого залізничного вокзалу Бахмута, будівлі колишньої земської управи, банку, синагоги, костелу та інших історичних споруд.
24Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
