1223 року біля річки Калки десь у степах нинішньої Донеччини зійшлися спільні війська князів Київської Русі та половців у бою з загарбниками зі сходу — монголами, які наводили жах на усі народи на своєму шляху та дійшли аж до Хорватії. Ту битву наші предки програли, але зробили висновки. Цю поразку СРСР, а згодом і Росія використовували у своїй пропаганді. Згадаймо ті події.
Билися наші предки з військом монголів на території нинішньої Донеччини. Точніше сказати неможливо — це відбулося за часів коли не було науковців, ЗМІ, фотографів і картографів, а за документалістів були літописці.
“Вочевидь Микола Карамзін (російський історик XVIII століття, — ред.) першим написав, що битва на Калці відбувалась біля місця, де зараз (тобто в час Карамзіна) знаходиться місто Маріуполь Катеринославської губернії. Тобто і рік, і місце, де відбувалася битва, визначаються в умовний спосіб. Не підлягають сумніву лише учасники битви та її результат”, — розповідає кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та археології Маріупольського державного університету Вадим Коробка, який працює в евакуації у Києві.
Про цю битву, річницю якої за традицією відзначають 31 травня, говорили в Українському кризовому медіа-центрі цими днями.
Битва на Калці була першою пробою сил між монголо-татарами та князями Київської Русі напередодні монгольського нашестя, яке розпочалося за 15 років після цієї битви.
Де саме в районі Маріуполя відбулася ця подія — достеменно невідомо, проте є версії.
“Орієнтовно ця битва відбулась на річці Кальчик басейна Кальміусу. Річка, яка впадає в теперішні терени міста Маріуполя прямо навпроти комбінату “Азовсталь”. Ця подія відбулась наприкінці травня 1223 року, — вважає краєзнавець із Маріуполя, редактор національного центру “Мала академія наук України” Сергій Кутняков.
Про цю подію щорічно до відкритого російського вторгнення згадували на історичному фестивалі у заповіднику “Кам’яні могили”, що на адмінкордоні Донецької та Запорізької областей.
Ця монгольська навала — одна з ключових в історії України-Русі, яка вплинула на сотні років наступної історії. Її називають першим зіткненням Сходу й Заходу.
“Ця битва була першим “знайомством” Русі з монгольськими завойовниками. Битва продемонструвала беззаперечну перевагу [загарбників] — стратегічну, тактичну. Вона віщувала “тектонічні зсуви” на Євразійському континенті. Віщувала утворення нових держав та Золотої Орди, Кримського Ханату, який потрапив в орбіту впливу Османської імперії. Таким чином південна Україна потрапила під потужний вплив ісламської цивілізації”, — розповідає про роль битви на Калці Вадим Коробка.
У тій битві монголи рухалися в напрямку Русі декілька років, підкорюючи всі етноси на своєму шляху. Спільне військо половців та князів Київської Русі теж зазнало поразки від монголів, хоча й мало значну чисельну перевагу на полі бою та час на підготовку.
“Військо Джебе та Субедея (полководці монголів, — ред.), пройшовши за три роки 5 тисяч кілометрів з центральної Азії з боями через Персію, підкоривши північний Кавказ, здобуло й наступну перемогу в Надазов’ї”, — каже Сергій Кутняков.
Князь Данило Галицький, який брав участь у цій битві, тоді був молодим і підпорядковувався Мстиславу Удалому. У бою з монголами він дістав поранення. Згадка про нього є у Галицько-Волинському літописі.
“Відомості про Данила Романовича не дуже поширювалися у Маріуполі. Місцеві маріупольські (або може й Донецькі) українофоби, що ненавидять Україну, українське, українців, могли б сказати, що (жартую) “це міг би бути перший галичанин-бандерівець, історично відомий на теренах нашого краю”, — каже Вадим Коробка.
Невдовзі після цієї битви сформувалося українське козацтво.
“Саме там, на краю християнської цивілізації, заявило про себе українське козацтво, яке стало відповіддю на запит історії, історичного розвитку”, — додає Вадим Коробка.
Радянська та після 1991 року російська пропаганда виставляла причиною поразки у битві на Калці відсутність єдності між народами. Цей наратив намагалися просунути у свідомість українських та зокрема донецьких еліт.
“І переносили цей акцент на події і після 1991 року. Весь час намагалися втовкмачити, що начебто лише в поєднанні українського, російського, білоруського народів є запорука майбутньої стабільності, справедливості, добробуту для всіх цих народів. Натомість протягом усіх цих 32 років противник лише посилював свою агресію на ідеологічному, науковому, політичному фронті та врешті-решт на військовому”, — розповідає доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Вадим Задунайський.
До 2014 року він був професором кафедри історії України Донецького національного університету. Чоловік згадує, як 2004 року перед Помаранчевою Революцією на Донеччині представники козацьких організацій відзначали річницю битви на Калці.
“Ми побачили, що замість вшанування історичної пам’яті про ті події відбувається елементарна пропаганда “руського миру”, оцієї “московської вибраності”. Тільки православна церква Московського патріархату! Українська православна церква, греко-католицька оголошувалися невідповідними. Весь християнський світ зводився виключно до Московської патріархії”, — каже науковець.
Монгольська імперія почала формуватися на рубежі ХІІ-ХІІІ століть на чолі з Чингісханом. Він запровадив у своєму війську нові для тих часів стратегію й тактику, оснастив бійців обладунками та більш досконалою зброєю.
Наприклад, монгольські лук та шабля були мобільнішими у бою, ніж двобічний меч, який був тоді “на озброєнні” на території нинішньої України.
“А головне — цінувалася запроваджена Чингісханом через Закони Великої Яси залізна дисципліна, тактичні методи ведення бойових дій та мотивація військ на перемогу. Бо карали смертю тих, хто покидав поле бою, дезертирував”, — каже краєзнавець з Маріуполя Кутняков.
У спільному війську, яке виступило проти війська загарбників зі сходу, були половці та русичі.
“Половці кочували на теренах степового ареалу між Каспієм та Азово-Чорноморським узбережжям, у степах Надкавказзя, від Поволжя й до Дніпра включно. І були потужною силою, яка впливала на розвиток Русі”, — каже Сергій Кутняков.
До навали зі сходу відносини між половцями та Київськими князями були непростими.
“Бо ми знаємо про 12 походів половців на Русь. Але знаємо й про 12 походів князів Русі в степ на половців за 180 років існування половецької орди, з середини ХІ століття до приходу монголів. Але було більше спільних походів руських князів та половецьких ханів, яких залучали як союзників для вирішення своїх міжусобиць”, — каже краєзнавець Сергій Кутняков.
Були навіть подружні союзи князів з половецькими ханами, зокрема багато Володимиро-Суздальських князів обирали собі дружин з половців.
Доцент Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара Анатолій Кабар каже: то був достатньо цікавий “симбіоз”.
“Мова йде не тільки про конфронтацію, а також і про дружбу руського князівства з цими племінними об’єднаннями, які утворили оборонний пояс Київської Русі зі сходу на захід по річках Удай, Сула, Трубеж, Рось. І ці люди були свого роду “власною гвардією” київських князів. В багатьох випадках на їхніх мечах трималася оборона Київської Русі”, — зазначає Анатолій Кабар.
На чолі з цим військом постали троє князів, усі на ім’я Мстислав.
“Головний з них був Галицький князь Мстислав Мстиславович Удатний. У нього були дуже переможні походи: він перемагав угорців, поляків, сусідів з інших князівств роздробленої на той час Русі. <…> Мстислав Старий (Романович) [був] з Києва, Чернигово-Смоленський [князь] Мстислав Святославович”, — каже краєзнавець Сергій Кутняков.
Мстислав Удатний був зятем половецького хана Котяна. Останній після поразки на Північному Кавказі від монголів звернувся до нього по допомогу. Мстислав зібрав багатьох князів у Києві та переконав їх, що треба йти спільним військом назустріч монголам та прийняти бій.
Монголи наступали з напрямку Дербенту на Північному Кавказі та з Дону. Взимку 1222-23 років вони зайшли в Крим та піднялись у Надазов’я.
Половці та руські князі оголосили збір спільного війська на Дніпрі в районі острова Хортиця.
“Туди прийшли з Галича Галицько-Волинські князі, князі з Луцька, князі зі Смоленська, Курська, Переяслава, Путивля, Трубчевська”, — каже краєзнавець Сергій Кутняков.
Була ще одна дружина, яка не взяла участі у битві, хоча на неї чекали.
“На цю битву не встиг тільки один князь, відправлений з Володимир-Суздальського князівства, Ростовський князь Василь, хоча він був найближчий до місця цих подій. А, наприклад, той самий Галич, Карпатський регіон, — втричі далі. Тобто галичани встигли, а володимир-суздальці, тобто майбутні московити не встигли. Хоча це, можливо, й не вплинуло б на битву”, — зазначає Сергій Кутняков.
Русько-половецьке військо чисельно переважало військо монголів. Але половці вже вступили у бій деморалізовані.
“Монголи відправляли до князів послів з пропозицією не вступати у бій на боці половців. Половці були налякані впливом монголів, бо монголи їм перед цим чітко заявили: “Ви наші слуги, або ви під нами, або нищимо”. Монголи захопили Хорезм — могутню державу в Середній Азії — та переслідували половців за те, що ті були союзниками там”, — розповідає краєзнавець.
Тих послів на прохання половців убили, і це розлютило вороже військо та зробило зіткнення з монголами неминучим.
У битву русько-половецьке військо вступило окремими розрізненими “підрозділами”, тож князі погано комунікували між собою. Монголи ж використали свій “тактичний прийом” — билися малими силами, вдавали, що відступають, та заманювали спільне військо князів та половців у пастку.
“Битва була програна, тому що першими вступили у бій половці, їх фактично одразу монголи відправили в бігство. Наступний удар не змогли витримати ані галичани з волинянами, ані чернігівсько-сіверська група. Київські князі за Калкою не змогли допомогти: коли побачили ту втечу, оточили свій табір возами на Кам’яній горі (яку вважають тою, що в центрі заповідника “Кам’яні могили”) та три дні змогли відбивати атаки монголів”, — розповідає краєзнавець.
Потім князів підступно виманили звідти, пообіцявши життя за викуп. Але монголи свою обіцянку порушили та жорстоко стратили полонених: поклали їх під дерев’яний поміст і розчавили, влаштувавши на ньому святковий бенкет.
Після поразки половці відступили до Угорщини, де угорський король кинув їх у битви проти моравів у Чехію. А монголи продовжили свій переможний шлях аж до Хорватії — там вони дізналися про смерть свого правителя та повернули назад.
Висновки з цієї поразки князі Київської Русі зробили: за 120 років вони об’єднаються з литовцями та розіб’ють армії Орди у битві на Синіх Водах.
На прикладі битви на Калці, вважає Вадим Задунайський, українці мусять припинити сприймати за правду російські версії своєї власної історії. Будь-які помилки, каже він, можуть бути виправлені, якщо докладати зусиль та адекватно розуміти їхні причини та наслідки.
“Король Данило Романович був першим королем в історії України. Тобто ця постать об’єднує і схід, і захід у ті складні часи. І вона недаремно є серед пантеону українських воїнів, державників і “шефів” сучасних, новітніх українських військ, які за прикладом предків боронять батьківщину від навали північно-східного ворога”, — підкреслює Вадим Задунайський.
***
Декілька років тому у старому кар’єрі цегельного заводу на околицях Костянтинівки краєзнавець знайшов ймовірно найдавніше виявлене знаряддя праці людини на сході — оброблений кремінь. Співробітники музею оглянули місце знахідки та для консультації запросили палеогеографку з Києва. Вона визначила, що відкладенням, у яких знайшли давній кремінь, близько 500 тисяч років.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
