Бахмут, Вінниця, Миколаїв, Ужгород та Дніпро святкують День міста. Що між ними спільного, а що унікальне для кожного?

Вони народилися в один день, але мають різні характери. За календарем — Діви, за суттю — міста-фортеці, що колись зводилися для оборони. Цими днями святкують свій день народження одразу в кількох куточках України: на заході, сході, півдні та в центральній частині.

Медіа пʼяти міст-іменинників — Бахмута (Вільне Радіо), Вінниці (20 хвилин), Дніпра (Dnipro.media), Ужгорода (Varosh) та Миколаєва (МикВісті) — обʼєднались, щоб розповісти, чим вони схожі, чим відрізняються і який характер мають. І відсвяткувати разом з усіма іменинниками.

 

Що спільного у Бахмута, Ужгорода, Вінниці, Дніпра та Миколаєва

Якщо про людей можна сказати, що всі знайомі через шість рукостискань, то про сьогоднішніх іменинників: їх єднають річки та дороги. 

Кожне з пʼяти міст стоїть на річках: місто Дніпро — річка Дніпро; для Бахмута — Бахмутка; у Вінниці —  Південний Буг; Миколаїв — місце злиття Південного Бугу та Інгулу; Ужгород — Уж.

Тож не дивно, що в кожному місті можна почути від молоді про традиційне місце зустрічі “на набережній”.

Не лише вода, а й дороги ведуть до іменинників. Бахмут, Вінниця, Дніпро, Ужгород та Миколаїв —  важливі транспортні вузли: усі мають (або мали у випадку Бахмута) значущі залізничні/автомобільні магістралі. 

Кожне з міст дало Україні не одне покоління інтелігенції: історично індустріальні й освітні осередки тут виховували спеціалістів з машинобудування, логістики, мовознавства тощо.

З жагою до знань, творчості та самопізнання кожен з іменинників може запросити до унікального музею (різних у тематиках, але єдиних у своїй неповторності по країні):  в Миколаєві — музей суднобудування, у Дніпрі — Музей Пам’яті єврейського народу і Голокосту в Україні, в Ужгороді — кафе-музей “Під замком”, у Вінниці —  Музей трамвая, у Бахмуті — Музей Писанки. Останній наразі не працює через окупацію територій, втім його майстер продовжує свою діяльність на Донеччині. 

Не останній пункт, що поєднує міста, які святкують — це Україна. Кожне з міст — частина незалежної країни, яку формують як спільними цінностями, поглядами, прагненнями, інтересами, так і унікальністю кожного з міст, селищ та сіл. 

Що вирізняє Дніпро, Миколаїв, Вінницю, Ужгород та Бахмут 

Особливий характер Бахмута

Бахмут починався як фортеця. Дерев’яні мури, зведені понад 300 років тому на східних кордонах України, захищали перших поселенців від ворогів. Назва міста походить від річки Бахмутки, притоки Сіверського Дінця, на березі якої й постала слобода. Спочатку це було сезонне поселення солеварів, але наприкінці XVII століття воно перетворилося на постійне.

За словами директора Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького, офіційно датою заснування міста вважають 1571 рік. Тоді ще не було поселення на сучасному місці — йшлося про кордон із Кримським ханством, який проходив саме цією річкою. Тут існували прикордонні пости — Підйомська, Святоїртка, Сторожна та інші. Вони не були населеними пунктами, а радше спостережними загонами, що мали завданням зустрічати ворога й охороняти рубежі.

“Бахмутська слобода виникла наприкінці XVII століття. Спочатку вона була неукріпленою, але вже близько 1701 року постало питання про будівництво тут фортеці для захисту від набігів татар, ногайців, калмиків і навіть запорозьких козаків. І така фортеця була збудована силами самих мешканців у 1703 році”, — каже директор Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Поселення стало частиною Ізюмського Слобідського полку, що визначило його подальшу долю як військового й торгового центру прикордоння.

Вже наприкінці XVIII століття Бахмут мав цитадель, бастіони, цейхгауз і кам’яний льох для скарбниці — див. докладний опис 1798 року.

• Маленький, але принциповий нюанс: правильно — Бахму́т (як “хомут”), це підтверджують письмові джерела ХІХ століття та місцева традиція.

x

Вже в 1800 роках Бахмут був не тільки військовим поселенням, а адміністративним та промисловим центром. До “великої індустрії” місто встигло прожити цілу фазу торговельно-аграрної економіки: ярмарки, перекупи худоби, алебастр і “вільне земляне” вугілля.

x

Місто солі та вина

Кілька століть тому Бахмут був центром солеваріння. У місцевих соляних варницях добували ропу з підземних джерел, випарювали її й відправляли готову сіль у різні куточки Донбасу. Вона була настільки затребуваною, що саме бахмутська сіль довгий час забезпечувала цілий регіон, а місто навіть називали “солеварною столицею Слобожанщини”.
Пізніше соляна історія отримала європейський сюжет: на північній околиці, в Ступках, у 1885-му голландські промисловці запустили шахту “Петро Великий” — а їхні нащадки повернулися сюди вже у ХХІ столітті “слідами предків”.
“Спершу видобувати сіль почали першопоселенці козаків, а потім уже держава намагалася опанувати цей промисел, щоб мати від нього прибуток хоча б у вигляді податків. Спочатку сіль випускали з соляних джерел — колодязів. Досі на території міста існують такі джерела з невеличким, щоправда, вмістом солі. А на той час, коли про існування підземних пластів солі було невідомо, єдиним способом видобутку було виварювання. Ці соляні колодязі знаходилися на місці теперішнього міського ринку біля Бахмутки”, — розповідає Ігор Корнацький.

x

Цей промисел тривав майже до кінця XVIII століття. Але з часом він став невигідним, тому що до Росії й прикордонних територій України почала надходити дешевша кримська сіль, яка “сідає” на лиманах самосадна, тобто її не треба було виварювати. Виварювання ж у Бахмуті було дуже витратним щодо палива. Таким чином солеваріння тут припинилося, а відновився видобуток солі тільки у 1870-х роках — майже через століття.

“А вже в 1870-х роках, коли геологічні дослідження відкрили декілька пластів кам’яної солі, один над одним, які перемежовуються гіпсом, була пробурена так звана урядова свердловина на території теперішнього Соледара. Почали з’являтися одна за одною соляні шахти. В самому ж Бахмуті міська влада не дозволяла бурити шахти, бо існувала небезпека обвалів і затоплення підземних виробіток”, — розповідає директор Бахмутського краєзнавчого музею.

•  Соляна ідентичність Сходу України сьогодні зібрана в книзі-путівнику “Шлях, позначений сіллю” та VR-турах — це спосіб втримати пам’ять і показати, яким був край до війни.

x

Згодом до солі додалося ще одне ремесло — виноробство. Завдяки клімату та ґрунтам у бахмутських околицях добре прижився виноград. Майже двісті років тому тут почали розвивати винні погреби та підвали, де витримували вина. 

“Сильною прикметою Бахмута стало виноробство — виробництво шампанського традиційним пляшковим методом. Воно було започатковане після Другої світової війни у алебастрових або гіпсових шахтних виробітках. Частина колишнього комбінату була зайнята під сховище для виноматеріалів та виробничі цехи новоутвореного в 1950-х роках заводу шампанських вин. Це було дуже зручно, тому що на глибині у алебастрових шахтах цілий рік трималася стабільна температура, сприятлива для витримки. Виробництво шампанського розгорнулося, набуло популярності, і продукція стала відомою в усій країні. І такою візитівкою Артемівська, а потім Бахмута, шампанське залишалося до початку повномасштабної війни”, — розповідає краєзнавець Ігор Корнацький.

x

Саме в Бахмуті заснували одну з найстаріших на Донеччині виноробних традицій, які згодом продовжив завод шампанських вин “Артемівськ” — у колишніх соляних штольнях з унікальним мікрокліматом.

• Історично Бахмут був у фокусі європейських дослідників: у 1774-му його описував Йоган Гюльденштедт, а у 1737 році «The London Gazette» прямо назвала Бахмут українським містом

Непересічне місто на перехрещенні доріг

Через Бахмут століттями проходили торговельні шляхи. У ХІХ столітті тут збудували залізницю, що перетворило місто на важливу станцію для перевезення солі, вугілля, металу та зерна. Станцію «Бахмут-І» відкрили в 1878-му, а її історична будівля — пам’ятка індустріальної доби — була зруйнована російськими обстрілами у 2022 році.
Під час нацистської окупації місто теж залишалося “вузлом”: фото 1941–1943 років показують широку розлиту Бахмутку, Миколаївський міст і навіть загадковий “недобудований танковий завод”.

x

“Насправді Бахмут був важливим транспортним центром ще тоді, коли не існувало ані автодоріг, ані залізниць — лише гужовий транспорт. Місто розташовувалося на перехресті торгових шляхів від Азовського моря й Маріуполя до Харківщини, Старобільського повіту та Луганщини. Недарма й досі збереглася назва “Бахмутський шлях”, що веде до Луганська”, — зазначає директор Бахмутського краєзнавчого музею.

Саме тому під час російсько-української війни для росіян було так важливо захопити місто. А для ЗСУ важливо було утримати позиції. Бої за Бахмут тривали близько 10 місяців. Бахмут увійшов в історію як місто, за яке точилися найдовші й найзапекліші бої повномасштабної війни, і став символом незламності України.

x

x

Росіяни у спробах захопити Бахмут практично зрівняли його із землею. Зруйновані та пошкоджені унікальні архітектурні пам’ятки.

“Зруйнована дерев’яна Свято-Миколаївська церква, побудови кінця XVIII століття і Всіхсвятська кам’яна церква кінця XIX століття. Будівля Азовсько-Донського комерційного банку, де останнім часом розмістився коледж транспортної інфраструктури, Бахмутський краєзнавчий музей, будинок підприємства французького, музейна школа, особняк підприємця Смоленського в Бахмуті, будинок міського центру культури і дозвілля, збудований на початку ХХ століття як народний дім, потім в 20-ті роки реконструйований під Палац Леніна, такий комплексний заклад культури. В ньому довгі роки працював місцевий український музично-драматичний театр. Зруйновані дві синагоги, єврейське училище”, — розповідає історик Ігор Корнацький. 

Загалом в місті було 30 архітектурних об’єктів, які готували до занесення до національного реєстру пам’яток місцевого значення.
Але це — не перше випробування тотальним нищенням: у різні століття Бахмут палили повстання, чума, татарські набіги, пожежа 1815-го, обстріли у Другу світову. І кожного разу місто відновлювалося “як фенікс”.

“Під час Булавінського повстання влітку 1708 року Бахмут був зруйнований царськими військами. Разом із мешканцями його обороняв загін запорожців. І незважаючи на це, царський уряд мусив відновити місто вже за кілька років, адже воно мало важливе оборонне значення.

x

Це ще й важливий об’єкт прикордоння, тут утримували гарнізонний батальйон. У цей початковий період історії Бахмут кілька разів страждав і від епідемій чуми. Одного разу місто майже повністю спорожніло, але знову відродилося — люди поверталися, бо воно було і економічним центром, і центром соляної промисловості, і адміністративним осередком”, — зазначає Ігор Корнацький. 

Бахмут — місто із стійким характером

Бахмут можна зрозуміти різними шляхами: з келихом ігристого вина, яке тут витримували в підземних шахтах, через гіркоту пилу зруйнованих кварталів і водночас у солодощі пам’яті про троянди, що розквітали на його вулицях (і які тепер представники міста висаджують по всій країні на честь свят).

x

Характер у міста — міцний і водночас чутливий. Він народився як фортеця й одразу навчився тримати удари. Його смак терпкий: сіль, що давала силу вистояти, і вино, яке вимагало часу, щоб дозріти. Це місто завжди знало, що таке праця, витривалість і терпіння.

x

Та поруч із цим Бахмут умів бути культурним і ніжним. Його вулиці прикрашали троянди, його коледж мистецтв ім. Івана Карабиця дарував світові музикантів і диригентів, його навчальні заклади виховували вчителів, інженерів і медсестер. У ньому поєднувалися індустріальна сила і тонка душа.
У сучасності Бахмут виявив іще одну грань свого характеру — незламність. Майже рік він стояв у щоденних боях, перетворившись на символ стійкості всієї України. 

Що ви могли не знати про Ужгород

 

x

1. Тут найдовша липова алея у Європі. Її довжина 2,2 кілометра. Понад 300 дерев у 1928 році висадили чеські ботаніки. Щоб її побачити, прогуляйтеся набережною Незалежності.
2. В Ужгороді знаходиться найменший в Україні маяк — завдяки своїй формі та вбудованому світлодіоду, який блимає. Статую встановили на парапеті пішохідного мосту у 2011 році на честь “Ужгородської регати”.
3. Один з найстаріших храмів України (другий після Софії Київської) теж знаходиться в Ужгороді. Це — Горянська ротонда.  Її зводили між X і XIV століттями, точна дата початку будівництва невідома. Усередині збереглися унікальні фрески XIV–XV століть, створені італійськими майстрами.
4. В Закарпатському краєзнавчому музеї, який знаходиться у стінах Ужгородського замку, можна побачити один з найдавніших експонатів у Європі — це відбиток тунця одинокого, якому 33 млн років. 
5. Саме в цьому місті відкрили першу євроколію – потяги з Ужгорода їздитимуть у європейські столиці — Братиславу, Будапешт, Відень — без пересадки. 

 

Детальніше про історію Ужгорода та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання Varosh.

Цим впізнавана Вінниця

 

x

1. Археологічні знахідки свідчать, що на території сучасної Вінниці люди селилися ще за часів трипільської культури, скіфів, черняхівців та давньоруських поселень. Вінниця була тричі столицею Української Народної Республіки: у грудні 1918 року, лютому-березні 1919 року та травні 1920 року.
2. Відкриття залізниці у XIX столітті сприяло розвитку промисловості: у Вінниці запрацювали пивзавод, м’ясокомбінат, взуттєва та швейна фабрики. Нині тут працюють потужні машинобудівні та харчові підприємства, активно розвиваються індустріальні парки. Вінниця також є важливим центром для релокованих підприємств, де понад 20 компаній відновили свою діяльність, зокрема у сфері виробництва побутової хімії та косметичних засобів.
3. Водонапірна вежа, зведена у 1911–1912 роках архітектором Григорієм Артиновим, є однією з архітектурних перлин Вінниці. Спочатку вона виконувала функції водонапірної станції та міського годинника. Після реконструкції у 1978–1985 роках вежу адаптували під музей “Місто у дзеркалі часу”, де розмістили експозиції, присвячені історії Вінниці, її архітектурі та культурній спадщині, а також тимчасові виставки сучасного мистецтва. З оглядового майданчика на висоті 30 метрів відкривається захоплива панорама на набережну, центральні вулиці та історичні будівлі міста.
4. Саме у Вінниці знаходиться найбільший у Європі річковий світломузичний фонтан “Рошен”. Його довжина — 97 метрів, висота струменя до 60 метрів. Взимку фонтан занурюють під воду, щоб він зберігався до нового сезону. Крім нього, у місті налічується майже два десятки інших фонтанів — від класичних до світломузичних, завдяки чому Вінницю справедливо називають містом фонтанів.
5. У Вінниці зберігають забальзамоване тіло видатного хірурга Миколи Пирогова. З 1861 року він жив у маєтку “Вишня”, заснував тут лікарню та аптеку. Після смерті у 1881 році тіло Пирогова помістили у церкві-усипальниці, зведеній у 1885 році. Музейний комплекс сьогодні включає маєток, музей-аптеку, церкву-усипальницю та парк із деревами, посадженими самим Пироговим. Садиба є важливим культурним і науковим центром і одним із найпопулярніших туристичних об’єктів міста.

 

Детальніше про історію Вінниці та унікальність іменинниці читайте у матеріалі видання 20 хвилин.

 

Неповторні повороти історії Дніпра

 

x

1. Дніпро — місто з “плавучим” іменем. Те, що зараз розташовується на території сучасного Дніпра, називалося й Стара Самарь, й Нові Кодаки, й Катеринослав (Перший та Другий), й Новоросійськ, й Краснодніпровськ, й Дніпропетровськ, й Дніпрослав, а потім знов Дніпропетровськ. Лише у 2016 році місто стали офіційно називати Дніпро.
2. Дніпро — індустріальний гігант, центр чорної металургії та хімічної промисловості. Його порівнювали із Манчестером, Шеффілдом і бельгійським Сереном, що біля Льєжу. І все через масштаби промислових потужностей.
3. Місто посеред війн та революцій. Лише з 1917 по 1919 роки влада тут змінилася 19 разів. І не лише тоді місто переходило від керівників до керівників
4. “Ракетна столиця”. Вже після Другої світової війни Дніпро дуже швидко стало “умовно закритим містом”, де виготовляли основну зброю ракетних військ.
5. Дніпро — місто стійкого українства. У другій половині XX століття на території Дніпра діяла Організація українських націоналістів навіть попри те, що діяльність УПА сюди не діставала. А вже у 2014 році у Дніпрі не вдалося захоплення адміністративних будівель проросійськими сепаратистами. Від початку війни й уже під час повномасштабного вторгнення Дніпро було й залишається важливим містом близького тилу.

 

Детальніше про історію Дніпра та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання Dnipro.media.

 

Унікальність Миколаєва у пʼяти фактах

 

x

1. Місто кораблів. Миколаїв із моменту заснування у 1789 році став центром суднобудування. Тут будували військові й цивільні кораблі, у тому числі судна світового класу.
2. Найстаріший яхт-клуб на Чорному морі — теж тут. Миколаївський яхт-клуб, створений у 1887 році, є найстарішим в Україні та унікальним для всього Чорноморського узбережжя.

3. Найдовша пішохідна вулиця в Україні. У Миколаєві розташована вулиця Соборна, яка простягається майже на 1,5 кілометри. Це найдовша пішохідна вулиця в країні, де поєднуються історична архітектура, сучасні кав’ярні та громадський простір для прогулянок.

4. Місто, що виросло з водиМікрорайон Намив з’явився завдяки штучному розширенню площі міста: у 1970-х роках. частину акваторії річки Південний Буг засипали піском, перетворивши воду на суходіл. Так Миколаїв отримав новий житловий масив на місці, де колись була ріка.

5. Миколаївська астрономічна обсерваторія — одна з найстаріших в Європі, заснована у 1821 році як морська. Вона й сьогодні продовжує роботу. Внесена до попереднього списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

 

Детальніше про історію Миколаєва та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання МикВісті.