Журналісти поспілкувалися із сім’ями з Донбасу, які виховують дітей з інвалідністю. Батьки розповіли про проблеми, з якими регулярно стикаються та як вони із цим живуть. Про деякі з цих проблем ми розповімо в матеріалі.
Всі історії опублікувало видання Свої.City.
На 4-й поверх без ліфта, через 60 сходинок, які даються важче, ніж для інших
(Фото: Свої.City. Наталія Моруженко та її донька Марія)
Щодня краматорчанка Наталія Моруженко носить свою дитину на 4-й поверх на руках. В її 16-річної доньки, Марії, діагностували ДЦП одразу після народження.
“Маша дуже любить гуляти. Намагаємось виходити щодня, бувати на свіжому повітрі. На вулицю вийти дуже важко. Ми живемо на 4 поверсі. Будинок в нас без ліфта”, — розповідає мама 16-річної дівчинки Марії Наталія Моруженко.
Щоби спростити процедуру прогулянки для дівчинки, Наталія звернулася до місцевої влади. Рік тому вони прийняли рішення поставили невеличкий гараж для візка Марії. Проте досі нічого немає. Комунальники лише нещодавно почали робити фундамент під гараж. Весь цей час, вже не перший рік, Наталія виносить візок на 4-ий поверх щодня сама.
Грошової допомоги від держави не вистачає на курси реабілітації
(Фото: Свої.City. Марія та Костянтин Соболь і їхній син Ян)
3-річному хлопчику Яну зі Сватового діагностували епілепсію та ДЦП. Його батьки поставили собі ціль ㅡ “зробити все. щоб він міг ходити”.
“Ми намагаємось їздити кожні 3 місяці, тому що, чим більше ти даєш йому інтенсиву, тим швидше він розвивається”, — розповідає мати 3-річного Яна Марія Соболь.
“Реабілітація — це такий же спортзал. Потрібно ходити постійно”, — додає батько хлопчика Костянтин Соболь.
Кожна така реабілітація триває 10 днів. А коштує ㅡ від 20 тисяч гривень, тобто 80 тисяч гривень на рік. Держава надає Яну щомісячну допомогу 1600 гривень. Але цього недостатньо, ㅡ каже Марія Соболь. Адже вона не покриває навіть однієї реабілітації. Тому вони відкладають зароблені гроші на лікування. Крім того, батьки ведуть Instagram-сторінку і співпрацюють з благодійними фондами. Допомагають фінансово також просто небайдужі.
Немає необхідного для дитини педагога
(Фото: Свої.City. Катерина Жукова разом з доньками. Настя Жукова посередині на стільці)
8-річна Настя Жукова разом із мамою Катериною через війну переїхала у Сєвєродонецьк із Луганська. Дівчинці необхідний персональний асистент. В неї діагностували аутизм.
Персональний асистент має допомагати Насті на уроках у школі, як нянька. Якщо школа зможе це забезпечити або батьки самі знайдуть персонального асистента, то дитина навчатиметься на рівні з іншими. Якщо ж ні, то Настя навчатиметься вдома.
Ці історії ㅡ частина медіасеріалу “Виховую дитину з інвалідністю. Ось мій біль і радість”. Більше таких історій можна прочитати тут.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
