Донецька область близько двох років пробула в нацистській окупації. За цей час окупаційні комендатури запровадили чимало заборон, серед яких траплялися й дивні. Наприклад, жителям захоплених міст забороняли кататися на санчатах і лускати насіння. А деякі з обмежень схожі на ті, що діють зараз на тимчасово окупованих частинах Донеччини. Журналісти Вільного радіо дослідили архіви, які розповідають, за що жителів регіону карали (подекуди смертю) 80 років тому.
Майже з самого початку окупації Донецька (у роки Другої світової війни місто мало назву Сталіно, а у нацистських газетах фігурує також його попередня назва Юзівка) загарбники заборонили власникам машин використовувати свій транспорт у власних цілях. Для вільної їзди необхідно було отримати спеціальний дозвіл. У тих, хто використовував автомобілі без дозволу, могли їх відібрати.
Невдовзі цивільним заборонили користуватися залізницею — вона була тільки для армії окупантів та їхніх пособників.
А у Маріуполі місцевим навіть забороняли ходити кладовищами.
Коли ситуація на фронтах для нацистів стала погіршуватися, вони заборонили місцевим пересуватися асфальтними дорогами між містами Донеччини. Порушників карали, а їхні візки й тачки відбирали.
Через тиждень у Горлівці та районі заборонили їздити велосипедами без номерних знаків. Не дозволяли пересуватися навіть тротуарами. На порушників чекав штраф та конфіскація велосипеда.
А взимку 1943 року жителям Слов’янська заборонили кататися тротуарами на санках та ковзанах. Нацистам не подобалось, що тротуари стають слизькими, тому погрожували порушникам штрафом і примусовими роботами. Заборона стосувалась і дітей, за катання яких мали відповідати батьки.
Нацисти проводили активну антикапіталістичну політику, яка призвела до заборони підіймати зарплати працівникам Костянтинівки. Окупанти дозволяли підняти оплату праці тільки у виключних випадках.
Були й ті, хто, на думку нацистів, займалися некорисною роботою. До таких відносили, зокрема, ворожок. У грудні 1942 року їхню діяльність заборонили у Слов’янську та районі. Цим людям пропонували зайнятися “чесною та корисною роботою”, а у випадку непокори погрожували штрафом та “суворим покаранням”.
У травні 1942 року окупаційна адміністрація Донецька заборонила підіймати ціни на товари. Але штучні обмеження цін зазвичай створюють додатковий дефіцит, що зрештою негативно відбивається на економіці.
Влітку 1943 року через те, що донеччани не виконували норму зі здачі продуктів нацистам, у місті заборонили продавати молоко, мед, яйця, яблука та картоплю.
У квітні 1943 року загарбники заборонили продавати в Донецьку предмети побуту та військового призначення. Серед таких — запальнички, кишенькові ножі, цигарки, хліб, шоколад та інші речі.
Жителям Костянтинівського району забороняли приймати у себе на ночівлю будь-яких переселенців. Річ у тім, що нацисти боялися розповсюдження висипного тифу та за порушення погрожували “покаранням за законами воєнного стану”.
Донеччанам забороняли змішувати продукти з добавками через загрози здоров’ю. Наприклад, не можна було додавати воду у молоко або використовувати засоби для консервації їжі.
На початку 1943 року у Костянтинівці заборонили під час вистав, концертів та кіно палити цигарки, лускати насіння, смітити та поводитися гучно.
Схожий наказ про заборону лускати насіння опублікували й у Слов’янську. Ця звичка у місцевих нібито мала “обурливі та бридкі масштаби”, тож їм просто заборонили продавати насіння.
У жовтні 1942 року донеччанам заборонили мати домашні телефони. Усі прилади нацисти вимагали здати їм, а тих, хто цього не зробить, обіцяли покарати.
А у Маріуполі того ж року заборонили мати фотоапарати. Їх всі слід було здати окупантам, а користуватися дозволяли тільки з особистого дозволу коменданта.
Через пів року у Донецьку заборонили виготовляти та продавати морозиво, мінеральні води та лимонади. З якої причини випустили таке обмеження, нацисти не пояснили.
Також у Донецьку та області в листопаді 1941 року запровадили комендантську годину. З дому забороняли виходити з 19:00 до 05:00. Були випадки, коли порушників комендантської години розстрілювали.
Комендантську годину вводила під час війни й комуністична влада. Такі ж обмеження діють у регіонах України й зараз, під час відкритого вторгнення Росії.
Нагадаємо, до дня пам’яті жертв фашизму у 2024 році журналісти Вільного зібрали маловідомі свідчення нацистських злочинів, які публікували загарбники у своїх пропагандистських газетах.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
