Понад місяць діти провели в американських сім’ях. Так вони отримали безцінний досвід життя у родині та незабутні враження від подорожі.
Про це Вільному радіо розповідає директорка Центру соціально-психологічної реабілітації Торецька Валерія Корнієнко.
“Це всі наші місцеві діти з Торецької громади, шість діточок їздили, від 8 до 11 рочків. Це діти зі статусом сироти та позбавлених батьківського піклування. Всі — вихованці нашого закладу, соціально адаптовані діти. Вони були там впродовж місяця, з 15 грудня по 17 січня”, — розповідає директорка Центру.
Тобто це діти, якими опікується держава — вони живуть у цьому центрі від 3 до 18 років та навчаються у загальноосвітній школі. Всього тут виховують 41 таку дитину.
Профінансував поїздку Міжнародний благодійний фонд “Країна милосердя”.
Для дітей, які не мають батьків, така далека поїздка та життя у справжній родині стає “перезавантаженням”, розповідає Вільному радіо президентка БФ “Країна милосердя” Лариса Іванюта.
“Діти відпочивають та соціально адаптуються в сім’ях, живуть за розкладом сім’ї: вони відвідують музеї, ботанічні сади, зоопарки, різдвяні ярмарки, окрім перебування у сім’ї та сімейних свят. Оздоровлення полягає в тому, що змінюється клімат. Також там вони проходять медичне обстеження (стоматолога, окуліста, наприклад). Тому зуби полікували, тому окуліст прописав окуляри, купили окуляри, гарні, не одні”, — говорить Лариса Іванюта.
Загалом цього разу Фонду вдалося звозити на канікули 61 дитину. Під час такої подорожі діти дізнаються багато нового.
“Є такі діти по 12 років, які вперше проїдуть на потязі. Про літак я вже й не кажу, як люди поводяться в літаку, в аеропорті. Дитина перший раз стикається з тим, як живе сім’я: що є мама, тато, діти, що батьки ходять на роботу… Що сніданок треба приготувати, а не його у їдальні дадуть. Це нам тільки здається, що все це — елементарно. Для нас це — відпочинок, а для них це — шматок життя, який “вкладається” їм в характер”, — пояснює президентка благодійного фонду.
Очільниця Торецького Центру соціально-психологічної реабілітації підтверджує: дітям подорож дуже сподобалась.
“Відпочили, дуже задоволені, маса позитивних вражень. Кажуть “хочемо ще”, — говорить директорка Центру.
Крім того, діти побували в англомовному середовищі й тепер мають стимул вивчати мову ліпше.
“Ось повернулися з книжками, словниками, продовжуємо займатися. І інші діти теж сідають поруч та слухають мову”, — каже посадовиця.
Лариса Іванюта каже: у закордонну подорож дітей супроводжують представники Фонду, які постійно контактують з дітьми та родинами. Тож діти без нагляду не залишаються.
“Ці люди мають досвід, знають мову, їх — певна прописана кількість, і вони моніторять весь процес перебування там дітей. Сім’ї віддзвонюються, і обов’язковий відео- та телефонний зв’язок”, — пояснює благодійниця.
За її словами, сім’ї-претенденти за кордоном проходять відповідний контроль та відбір. Вони вносять пожертви, на які дітей і возять на канікули. Деякі родини продовжують роками спілкуватися з цими дітьми. Деякі з них двічі на рік запрошують до себе дитину на відпочинок, купують їй подарунки, листуються та дзвонять телефоном та іноді навідують в Україні. Тобто стають ніби “хрещеними батьками” дитини.
Однак таких родин меншає, зазначає представниця Фонду. В тому числі й через українську бюрократію: процедура занадто складна та вимагає багато паперів. Тому цим благодійникам простіше запрошувати до себе дітей з країн, де вимоги простіші.
Нагадаємо, у лютому фільм Тараса Томенка про дівчинку з Торецька покажуть на Берлінському фестивалі. Цей фільм — про ціле покоління дітей, які виросли під час російсько-української війни.
Читайте також: