“Постарішав і дуже схуд”, — так донька описує свого батька, якого понад півтора року Росія тримає у полоні. Денис Дорохін із 2014 року захищав Україну на сході. З перших днів повномасштабної війни “азовець” боронив рідний Маріуполь. Тепер 49-річний захисник опинився на лаві підсудних у так званій “ДНР”. Після тяжкого поранення він майже не відчуває праву руку, але не падає духом.
Денис Дорохін родом із Маріуполя. Там він і проживав із родиною. Від початку російської агресії на сході України у 2014-му вирішив долучитися до війська.
“Зробив це з ідеологічних і патріотичних спонукань. У той час було багато мітингів маріупольців за приєднання до Російської Федерації. Звісно ж, у людини, яка любить своє українське місто під синьо-жовтим прапором, не було бажання приєднатись до когось та чогось. Спершу тато служив у батальйоні “Дніпро”, — розповідає Вільному радіо донька захисника Єва Дорохіна.
У 2015 році захисника демобілізували. Але, як згадує донька, залишитися надовго у цивільному житті він не зміг.
“У 2016 році тато проходить КМБ (курс молодого бійця, — ред.) в “Атек” та вступає до полку “Азов”. На своєму шляху він пройшов багато пекла. Ніколи не падав духом, скільки би болю не переживав”, — ділиться співрозмовниця.
З перших днів відкритої війни у 2022 році Денис Дорохін захищав Маріуполь. Рідне місто боронив і чоловік його доньки: вони разом служили в “Азові”.
Єва згадує останню зустріч із чоловіком і батьком.
“Майже тиждень у нас взагалі не було звʼязку. Заїхали вони на п’ять хвилин, ми обійнялися та попрощалися знов. Для нас це були “найкращі” дні в окупації. З чоловіком тоді ми попрощалися назавжди, але ще не знали цього”, — із сумом говорить співрозмовниця.
Вже за декілька днів після цієї зустрічі їхня родина залишилася без дому. Того дня під час одного з бомбардувань Маріуполя російська армія поцілила по одному з будинків неподалік.
“Це було 17 березня. Моя бабуся пішла зачинити двері на літній кухні, бо від вібрації вони відчинились. Я в цей момент сиділа біля каміна. Секунда, я не зрозуміла що трапилось, нічого не чую, бо контузило. Бачу тільки, як сиплеться мій дім, все повилітало — вікна, двері, десь стіни. Я біжу до бабусі, бо розумію, що могло з нею трапитись, але мені перегородили прохід [розтрощені] двері. Вона кричить, що жива та пробує пробратись до мене”, — згадує маріупольчанка.
Єва з бабусею вижили та наважилися на евакуацію. Щойно вони облаштувалися на Рівненщині, як дівчина одержала звістку про загибель її чоловіка Владислава.
Батько ж Єви разом із іншими “азовцями” тоді опинився на Азовсталі в оточенні російських військ і з тяжким пораненням.
“На Азовсталі тато теж тримався. 1 квітня [2022 року] написав, що поранений, посічений осколками, та майже немає руки. На Азовсталі йому її врятували, як могли, але кістка не зрослась. Тато дуже переймався тоді за побратимів, бо не міг їм більше допомогти. Хотів дуже до нас, сумував. Також казав, що смерть не страшна, він готовий померти”, — ділиться донька захисника.
У російський полон Денис Дорохін потрапив 18 травня 2022-го після виходу із заводу “Азовсталь”.
16 травня командири виконали наказ вищого військового командування України — зберегти життя особового складу та скласти зброю. Упродовж чотирьох днів із бомбосховищ заводу вийшли 2 439 військових. Так українські захисники, сподіваючись на подальший обмін, опинились у полоні Росії. Майже два роки понад 900 бійців бригади “Азов” все ще у полоні.Для довідки:86 днів українські військові тримали позиції та захищали Маріуполь від окупантів. На початку травня 2022-го російська армія розпочала штурм заводу “Азовсталь”, де перебували десятки цивільних і військових майже без їжі та боєприпасів.
“Останній раз переписувались перед тим, як їм дали наказ вийти у полон. Він казав, що готов до полону, але саме з ним це буде надовго. Передав, що він нас любить та буде чекати на зустріч”, — зазначає Єва.
Та зізнається: після теракту в колонії Оленівки, де росіяни утримували військових і цивільних українців, боялася побачити батька у списках жертв.
“Я не знала, чи був мій батько у тому бараці, де стався вибух. Усі родини військових чекали на ті списки, аби не знайти там рідне прізвище. На щастя, мого батька не було в тому списку, але були імена та прізвища хлопців, яких я знала особисто, та ще багато татових побратимів. Росіяни підступно вбили захисників в Оленівці”, — нарікає Єва.
Вже понад півтора року під час кожного обміну полоненими Єва сподівається побачити у списках звільнених і свого тата.
“У нього ж проблема з правою рукою після поранення: від кисті до ліктя вона не функціонує, пальців взагалі не відчуває. Його побратими, яких обмінюють, передають від нього мені вітання. Розповідають, як він тримається та не падає духом”, — ділиться співрозмовниця.
Дениса Дорохіна та ще шістьох його побратимів росіяни зараз “судять” на території тимчасового окупованої Донеччини. Про це рідні дізналися нещодавно.
“У чому саме їх звинувачують, ми ще не знаємо. Наразі тато перебуває у Донецькому СІЗО. Це з останніх новин, які ми знаємо. 8 травня цього року йому виповниться 50 років, але в полоні він цього не памʼятає. На допиті казав на рік менше, ніж зараз”, — говорить Єва.
Та додає: на фото та відео з полону, які з’явилися у російських інтернет-спільнотах, її батько має дуже схудлий та виснажений вигляд.
“У влади України немає інформації про тата, крім тієї, яку надаю та знаходжу я. Мабуть, їх це не сильно хвилює. Раніше я чула, що його прізвище подають до списку на обмін, бо він поранений, але правда це чи ні, я не можу перевірити”, — зазначає донька “азовця”.
Єва, попри все, не втрачає віри у повернення свого захисника. В евакуації вона почала волонтерити та долучалася до акцій на підтримку українських військових. Декілька з таких заходів влаштувала й сама.
“Хочеться бути корисною. Я збираю кошти на потреби захисників. Якщо це дрони — то збір на дрони, якщо це теплий одяг — то це теплий одяг, і так далі. Проводила мітинги на підтримку полонених і вшанування памʼяті [жертв] теракту в Оленівці”, — говорить маріупольчанка.
Також зараз із родинами інших військовополонених і небайдужими людьми Єва збирає кошти для бригади “Азов” та благодійного фонду “Янголи Азову”. Зібрану суму направлять на лікування та реабілітацію поранених “азовців”.
Раніше ми розповідали про Олександра Мероченця, Ігоря Гайоху, Олега Жаркова та Анатолія Грицика, над якими росіяни так само влаштували судилище.