Часів Яру 147 років: як живе місто за 12 км від Бахмута (ФОТО, ВІДЕО)
Сьогодні, 16 липня, часовоярці мали б відзначати 147-річчя свого міста. Та через повномасштабну війну в Часів Ярі не до традиційних святкувань. Без світла, газу та води, але під щоденні звуки вибухів — так тут зараз виживають близько тисячі людей. Аби допомогти їм, майже щодня сюди навідуються волонтери. З двома з них поспілкувалися наші журналісти.
Пообіді життя у прифронтовому Часів Ярі завмирає
Місто Часів Яр розташоване за 12 кілометрів від Бахмута, навколо якого не вщухають бої. Тому часовоярці звикли не лише до частих ударів росіян по їхньому місту та околицях, а й до відлуння вибухів.
“Завжди гучно. Мінометні, артилерійські обстріли чутно, і як наші працюють теж. Зранку ще більш-менш тихо, а після 12-ї вже гучніше” — розповідає волонтерка Ольга Зайцева. Вона — одна з тих, хто попри щільний вогонь приїздить із допомогою до місцевих.
Людям тут доводиться виживати без базових комунікацій. Благодійник Євген Ткачов, який також возить у Часів Яр гумдопомогу, каже: поки у місті були умови, місцеві не квапились виїжджати.
“Ще взимку та на початку весни у Часів Ярі був, як я кажу, all inclusive — з водою, газом, електрикою, інтернетом. Періодично щось зникало, але відновлювали. Тепер цього немає. У таких прифронтових містах, як Сіверськ, з травня 2022-го вже була “кам’яна доба”, а Часів Яр при такій малій відстані до лінії фронту залишався більш-менш цивілізованим містом з відносно великою кількістю людей. Коли все це зникло, люди масово виїжджали, і чисельність [населення], я так розумію, різко зменшилась”, — розповідає волонтер Євген Ткачов.
До повномасштабного російського вторгнення у Часів Ярі проживали 13 тисяч людей. Зараз тут залишаються близько 950 жителів.
“От сьогодні (7 липня, — ред.) я розминувся перший раз з “прильотом” на пару хвилин, а другий — на пів хвилини десь на виїзді у Часів Яр. Зараз місто “спорожніло” завдяки тому, що військова адміністрація організувала видачу гуманітарної допомоги по кожному району — щоб не було скупчення, бо обстрілів багато. Там вже по 40-50 людей підходять. Вони знають, що вранці та десь до обіду видають. У цей же час приїздять основні волонтери. Тому і життя тут вирує до 10-11 ранку”, — зазначає Євген.
“Зараз, як приїжджаємо, навіть важкувато людей знайти. Буває, проїжджаємо по вулицях, а там пусто. Десь місяць чи два тому було більше люду та й будинків вцілілих теж було більше”, — додає Ольга.
До відкритого російського вторгнення у треті вихідні липня в Часів Ярі щороку відзначали День міста. Цьогоріч це свято припадає на 15-16 липня, але з огляду на безпекову ситуацію традиційних заходів для дорослих і дітей у місті не буде. Як розповів керівник міської військової адміністрації Сергій Чаус, День міста проведуть в онлайн-форматі.
Часовоярців забезпечують продуктовими пакунками, працюють і магазини
У Часів Яр, кажуть волонтери, постійно завозять гуманітарну допомогу — пакунків вдосталь та навіть є чималі запаси.
“Продовольчої допомоги там дуже багато, а от з водою реальний дефіцит. Тому я зараз відводжу людям воду. Зараз така спека, її багато потребують і люди, і тварини. Бо багато у кого є свійські тварини, хтось доглядає безпритульных собачок, кішок. Тому частина води йде й на них”, — ділиться волонтер.
Працюють у місті й декілька магазинів та аптека. Також влада налагодила видачу пенсій.
“Щомісяця на броньованому автомобілі їздять співробітники Укрпошти. Разом з пенсіями возять і продукти. Тобто ще людям можна одразу ці грошики й витратити на щось необхідне, чого не буває у магазинах. У деяких районах міста ловить Life, навіть іноді 3G є, тому поспілкуватись люди можуть. Дивує та надихає робота комунальників. І сміття прибирається, і десь якийсь поточний ремонт проводиться. Була можливість налагодити воду у двох селищах громади — вони це зробили”, — каже Євген Ткачов.
Лікарня у місті не працює, але медичну допомогу можна отримати у місцевому “пункті незламності”.
Школа у Часів Ярі, зруйнована російськими обстрілами. Відео: архів Євгена Ткачова
“Медики приїздять у Часів Яр майже кожного дня. Три медсестри та лікарі, які залишились жити у місті, теж щоденно у “пункті незламності”. Там є запас ліків. І огляд можуть провести, і ін’єкції або крапельниці поставити, перев’язку зробити”, — зазначає чоловік.
“У “пункті незламності” завжди є чай, кава, дуже багато гуманітарною допомоги. Сюди ж приїздять ДСНСники, вони зі шланги воду постачають, там велика стоїть бочка і от звідтіля люди набирають собі. Туди воду привозять і волонтери, ми теж завозимо”, — розповідає волонтерка.
Рятувальники забезпечують часовоярців водою. Відео: архів Євгена Ткачова
Допомагати у Часів Ярі доводиться не лише людям, а й чотирилапим безхатькам.
“Покинутих тварин дуже багато. Але, дякуючи місцевим, їх підгодовують. Ми та інші волонтери привозимо корм. Біля “пункту незламності” зробили ще таку годівницю. Знаю, що ще у деяких інших місцях робили. Декілька місяців тому ми вивозили тварин. Але поки ні, бо, чесно кажучи, їх немає вже куди прилаштувати. Притулки переповнені”, — каже волонтерка Ольга.
Попри небезпеку зараз у Часів Ярі майже не проводять евакуацію
Кількість людей у Часів Ярі поки що не зменшується. Значна частина з них — люди похилого віку, які, пояснюють волонтери, відмовляються покидати свої домівки. Це підтверджує й очільник міської військової адміністрації Сергій Чаус.
“Ніхто не хоче виїжджати. Залишились такі місцеві, як я кажу, загартовані. Бачу й молодого віку, десь років 30. Мене ще здивувало, що там такий вже побитий магазин є, він працює, і біля нього хлопці фактично під обстрілами готують шашлики. Вже один перебинтований стоїть, у когось якесь осколкове поранення”, — ділиться волонтерка.
За її словами, причини не виїжджати у безпеку у місцевих схожі.
“На жаль, вони вже просто звикли. Хтось чекає на перемогу, хтось каже: “А куди я поїду? Я вже тут пересиджу. Вже рік сидимо і ще посидимо”. Зазвичай, це літні люди, котрі дуже рідко погоджуються виїхати”, — нарікає жінка.
“Часто чую від людей, що обстріли йдуть по всій Україні. Тому вони кажуть: “Чому ж я буду виїжджати, якщо, наприклад, у Дніпрі вже 20 жертв було?”. Люди адаптуються до всього. У когось господарство. Є ті, хто охороняє своє майно. Вони розуміють, що коли їм уже за 50, то знову назбирати на холодильник, пральну машину, плазмовий телевізор і ще якісь побутові прилади просто фізично не зможуть. “Руській мір” чекають одиниці, але є ті, хто думає про окупацію, але лише через те, що мають рідню в Росії”, — додає Євген Ткачов.
Іноді виїхати змушує лише вщент знищена домівка
Волонтери зізнаються: часто люди нехтують проханням евакуюватися та до останнього не покидають місто — аж поки російські снаряди не зруйнують їхній будинок.
“Пам’ятаю, забирали бабусю та дідуся, які жили у районі, що ближче до Бахмута, він завжди під обстрілами. “Прилетіло” у їхній дім, вони перейшли в інший пустий будинок. Коли вже “прилетіло” й у цей будинок, тоді вони погодились евакуюватись і ми їх вивезли. Забирали й маломобільних людей. З села громади вивезли бабусю. Вона впала, щось собі зламала. І добре, що там була соцпрацівниця, котра про неї піклувалась, бо бабуся самотня. От вона приїхала, побачила, що жінка взагалі лежить без свідомості, тож викликала нас на допомогу”. — розповідає Ольга Зайцева.
Пожежа у будинках після російського удару. Відео: архів Євгена Ткачова
Доводилось волонтерам рятувати й поранених жителів.
“Цілий день була тиша. Світить сонечко, все наче нормально, люди пораються на городах. Потім один “бабах” і “прилетів” уламок прямо у двір до чоловіка. Я тоді видавав воду за двісті чи за триста метрів від його будинку. Відвіз його до військових — первинну допомогу надали. Потім повіз у Костянтинівку. Основне поранення у руку було, але ще одне з проникненням, тобто внутрішня кровотеча. Рахунок ішов на хвилини, якби зволікали, то людина могла б померти”, — згадує Євген Ткачов.
Найчастіше, додає Ольга Зайцева, літніх людей волонтери вивозять до шелтерів у найближчих містах на Донеччині. Там вони можуть жити декілька місяців. З пошуком подальшого прихистку допомагають волонтери, громадські організації та влада.
Аби записатися на евакуацію до фонду, який створила Ольга Зайцева разом з іншими волонтерами, звертайтеся за цими номерами:
(095) 823-30-20, (096) 823-30-20 (Viber, Telegram). Крім цього, ви можете написати в інстаграм або ж телеграм.
Нагадаємо, за понад рік відкритої війни волонтерка Ольга Зайцева з командою врятувала сотні життів. Як вона наважилася займатися евакуацією з Донеччини та як борються за життя та безпечну домівку для українців з прифронтових районів, жінка поділилася з Вільним радіо.
11Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
