З початку війни селище щороку потерпає від пожеж. Тому вогнегасники для місцевих — не забаганка, а життєва необхідність.
Майже щоночі мешканці Жованки чують постріли бойовиків. Будь-який зі снарядів може прилетіти у будинок когось із місцевих, яких тут залишилось близько сотні. Якщо вогонь вчасно не загасити, локальне займання легко переростає в масштабну пожежу.
На вогнеборців мешканцям Жованки доводиться чекати подовгу — у прифронтове селище навіть рятувальникам проїхати непросто. Тож пожежі місцеві нерідко гасять самі. Наприклад, пару років тому в селищі за тиждень згоріли 19 будинків.
“Це було влітку, але не через посуху. Це все війна: запускали в наш бік трасери (трасуючі снаряди, — ред.), вони падали на поля, потрапляли в будинки. Коли будинок займався, задачі вже навіть не було його рятувати, головне було, аби вогонь не пішов далі”, — каже місцева активістка Олена Попова.
Ще одна проблема для мешканців прифронтової зони — гасити пожежі на відкритих ділянках. Поля неподалік рясніють вибухівкою, на яку дуже легко натрапити. Тому важливо приборкати полум’я, доки воно не розійшлося.
“Я живу якраз біля лінії розмежування. На початку війни горіла наша вулиця, снаряди залітали в господарчі будівлі. Будинок, на щастя, не постраждав. Ми намагаємося викошувати сухостій, щоб вогонь до нас не дійшов”, — говорить мешканка Жованки Тетяна Дурнєва.
У 2018 році місцеві отримали допомогу від МКЧХ — партію вогнегасників. Ще 16 штук рік тому подарували представники гуманітарної місії “Проліска”. Тепер вогнегасників тут 50: по одному в кожному домі.
“У нас дуже дружна громада: якщо в когось горить, біжать рятувати всі. Такого, щоб хтось залишався наодинці зі своєю бідою, в нас немає”, — переконує голова вуличного комітету Жованки Людмила Пахомова.
Стабільного зв’язку в мешканців селища немає. Але на випадок тривоги тут є дзвін, зроблений з металевого балона. Аби показати його потужність, Людмила б’є по саморобному набату великим молотком — у людей поблизу закладає вуха.
“Коли він дзвенить, чує все село”, — говорить жінка, перекрикуючи дзвін.
Остання масштабна пожежа спалахнула в Жованці торік. Горіло 2 кілометри сухої трави.
“Ми викликали ДСНС, але тоді дуже сильно горіли селища на Луганщині, тому до нас рятувальники дісталися десь за 3 години. Гасили самі, допомагали військові. А в кого не було вогнегасника — ламали кленові гілки й забивали вогонь. Вдалося по вулиці зберегти 6-7 будинків, а 2 будинки ми втратили. На щастя, там ніхто не живе. Їх було небезпечно гасити, бо там були снаряди”, — пояснює голова вуличного комітету селища.
З того часу вогнегасники мешканців залишалися незаправленими. Місцеві били на сполох, боячись обстрілу. Відгукнулись благодійники з “Проліски”.
“Наша організація реалізує проєкти, спрямовані на підтримку мешканців громад на лінії зіткнення. В пріоритеті проєкти, які покривають життєво важливі речі, такі як заправка вогнегасників. Це селище знаходиться безпосередньо на лінії розмежування, місцевість вкрита вибухонебезпечними предметами. Плюс будинки розкидані по селищу, і це створює небезпеку: десь загориться, а інші не бачать. Минулого року під час пожеж мешканці використали матеріал зі своїх вогнегасників, і коли наш керівник почув їхнє прохання, одразу відреагував. Тепер люди спокійні, що в них є засоби захисту”, — говорить начальниця гуманітарного центру “Проліска” у селищі Зайцеве Ганна Тимофєєва.
Нагадаємо, під час одного з останніх обстрілів у Жованці боєприпас впав на подвір’я літньої жінки. Ще один снаряд не розірвався, його довелося знешкоджувати військовим саперам. Постраждалих серед місцевих тоді не було.
Читайте також: