Олена Кук — директорка з контенту та комунікацій порталу “Свідок”. Він існує у вигляді онлайн-щоденника, де кожен українець може поділитися своєю історією про війну. Проект передає зібрані свідчення до Міжнародного кримінального суду та прагне притягнути воєнних злочинців до відповідальності. Про те, чому потрібно документувати воєнні злочини та яким чином їх передають до МКС – ми розпитали в цьому інтерв’ю.
Як поповнюється воєнний щоденник українців
Олено, розкажіть про те, як з’явився проєкт та що стало поштовхом до нього.
Ідея проекту зародилася після початку повномасштабного вторгнення і головна його ціль — це збір інформації про історично важливі події, які зараз відбуваються в Україні. Це жахлива війна Росії проти України. І дуже важливо було зібрати дані для журналістів, для тих, хто розслідує воєнні злочини і для Міжнародного кримінального суду. Усе, аби вони могли отримати свідчення від першої особи з геолокаціями, перевіреною інформацією. Це важливо, бо після Другої світової війни ці дані збиралися впродовж 30-40 років і дуже важко було зрозуміти як люди жили, який в них був побут під час цих жахливих подій. Ідея нашого проекту була в тому, щоб тут і зараз фіксувати все, що відбувається у форматі щоденника. Щоб потім майбутнє покоління могло перенестися в той час і через історію тієї чи іншої людини зрозуміти, що відбувається.
Хто засновники порталу?
Воєнний щоденник “Свідок’ створили українські ІТ-фахівці за підтримки американського благодійного фонду AI for good foundation. Це в перекладі “штучний інтелект для добра”. По суті, цей фонд — спільнота американських науковців, які створюють проекти, які мають на меті вирішити глобальні проблеми. У співпраці з ними наші ІТ-фахівці розробили цю платформу. Загалом у команді близько 10 людей.
“Свідок” — збірка доказів воєнних злочинів росіян для Міжнародного кримінального суду
Поясніть, будь ласка, як саме відбувається збір доказів.
Загалом кожна людина може фіксувати свою історію без особливої реєстрації. Для того, щоб зареєструватись на “Свідку” потрібен лише імейл і номер телефона. Після цього людині приходить підтвердження на електронну пошту і вона вже може фіксувати свої історії. Все максимально анонімно. Але для того, щоб убезпечити її, — немає її даних у публічному доступі. Відповідно, аби журналісти, розслідувачі або Міжнародний кримінальний суд могли зв’язатися з цією людиною — є спеціальний акаунт, і лише завдяки ньому розслідувач може надіслати запит тій людині. Якщо вона не проти поділитися інформацією, то лише тоді вони комунікують. Оскільки дуже важливо для нас було не зашкодити людині, якщо вона раптом або на окупованих територіях, або відчуває, що може бути в небезпеці і не хоче розкривати себе.
З Міжнародним кримінальним судом трішки інша процедура зі збору воєнних злочинів. Вони раз на три місяці збирають з усіх джерел свідчення воєнних злочинів. і ми вже надіслали всі наші публікації, зібрані на порталі, наприкінці вересня. Це був останній такий термін, коли вони це збирали. Потім йдуть кілька місяців, коли вони обробляють ці всі дані. І знову через три місяці є “вікно” під час якого вже потрібно нові історії їм надати. Відповідно, ми надіслали їм історії у вересні і зараз збираємо нові історії, аби надіслати їх вже наприкінці року. Навіть якщо ця історія не є ексклюзивною (наприклад, обстріл Запоріжжя) і, можливо, дані якісь вже могли бути надіслані Міжнародному кримінальному суду, але історія кожної людини дуже важлива, оскільки та людина могла побачити щось інше, надати іншу інформацію. Тому ми закликаємо всіх доєднуватися і описувати, що вони бачили.
І що саме узагалі можна вважати доказом, аби з цим можна було звертатися до вищих інстанцій?
До воєнних злочинів відносяться: вбивства цивільних, катування, гвалтування, мародерство, незаконна депортація або ув`язнення, заселення на окупованих територіях, використання живого щита. Це такі більш страшні воєнні злочини. Однак якщо людина також стала свідком руйнування цивільної інфраструктури, руйнування пам’яток культури, руйнування медичних установ, знайшла уламки снарядів у межах населених пунктів або стала свідком використання вогнепальної зброї ворогом — власне все це вважається воєнними злочинами. Якщо людина стала свідком цього всього переліченого, то її свідчення є доказом. Також до нотатків дуже бажано додавати фото і відео — це найкращі докази.
Онлайн-щоденник може стати доказом в Міжнародному суді
Чому варто документувати досвід воєнного життя та свідчення воєнних злочинів?
Найголовніше — щоб покарати винних. Кожен з нас повинен боротися з ворогом і якщо хтось іде на фронт, хтось волонтерить, хтось по-іншому допомагає, то усі ми можемо боротися словом, розповідаючи історії, які ми бачили на власні очі і даючи свідчення, які потім потрапляють до розслідувачів, до Міжнародного кримінального суду. Це так само спосіб притягнути росіян до відповідальності за все, що вони зробили на нашій землі.
Взагалі психологи дуже радять вести щоденники і викладати весь біль на папір. Це частково допомагає, щоб ця тривога, напруга, неприємні відчуття від’єдналися від вас і опинилися чи на папері, чи в комп’ютері. Також, коли людина читає дописи інших, то розуміє, що вона не одна. Тож нам дуже важливо було ось цю психологічну складову вкласти в цю платформу. І також після допису людині “вискакує” така інформаційна довідка: якщо їй потрібна психологічна допомога, то вона може звертатися до певного переліку організацій, контакти яких є у нас на порталі.
Чи маєте справи, які вже передали на розгляд МКС?
Зараз у нас близько 600 користувачів. Щодо дописів — у нас 343 дописи. З вересня вже є понад 100 дописів. А близько 200-т історій ми вже надіслали до Міжнародного кримінального суду.
Головні принципи — безпека і анонімність
На платформу анонімно має змогу писати кожен українець. Яку модерацію проходять надіслані тексти перед публікацією?
Тексти вичитуємо ми, модератори. Нас троє. Ми кожне слово перечитуємо і між рядків намагаємося зрозуміти чи контекст правильний, чи немає якихось російських наративів. За весь час буквально один допис був такий, що ми його відхилили. Він був ворожим. Але більшість людей дописує добре і без ніяких ворожих намірів. Ми не маємо можливості редагувати тексти навіть якщо граматичні якісь помилки є. Це людина так написала і ми хочемо, щоб це був максимально її текст, максимально її погляд. Ми не хочемо втручатися власне у формат.
Фото і відео ми також намагаємося подивитися, що це за населений пункт, оскільки людина вказує геолокацію в дописі. І от в Google-картах стараємося знайти цю локацію. Однак дуже складно, коли це маленький населений пункт. Тому тут ми вже більше надіємося на розслідувачів, щоб вони зв’язувалися безпосередньо з людьми і цю інформацію уточнювали.
На сайті проєкту також вказано, що він безпечний. Що саме ви маєте на увазі? Як працює система безпеки?
Даних про людину не маємо навіть ми, модератори. Її персональна інформація максимально захищена. Лише за її згоди з нею може зв’язатися розслідувач і отримати зворотній зв’язок. І також, якщо людина перебуває на окупованих територіях, є опція зробити публікацію публічною згодом, коли вона сама це визначить (якщо вона виїде або деокупують її територію) і вона буде відчувати себе в безпеці. Також є функція, коли людина може позначати дописи суто як воєнний злочин і не дозволяти робити їх публічними. Це все людина вибирає. Є певні позначки, які вона вказує і тоді допис може бути видимим, або бути видимим лише розслідувачам, або може бути максимально приватним — лише для цієї людини, для збереження її щоденника. Це платформа, де людина може бути певна, що ці дані буде збережено.
Чи стикалися ви з атаками російських хакерів на сайт?
Буквально за останній місяць було 7 кібератак. В нас є така система, яка захищає платформу. Крім того, аби всі дані збереглися і щоб вся інформація була в безпеці, фізично ці історії — сервери, на яких вони є — перебувають в Німеччині і в Сполучених Штатах. І щогодини йде резервне зберігання інформації для того щоб, якщо раптом виникнуть якісь труднощі, щоб ці дані не загубились.
Розкажіть про надіслану вам історію, яка особисто вас вразила найбільше?
Це історія з окупації. З міста Пологи Запорізької області. Написана 5 листопада. Я не знаю, хто її написав, оскільки все максимально анонімно, але дійсно вона чіпляє за живе. Цитую:
“В морозилці холодильника 2 хлібини.
Всі ємності: відра, банки, пляшки, каструлі і т.д заповнені водою.
Документи, негабаритну техніку та цінності перенесено до туалету/ванної кімнаті/коридору.
Страшно підходити до вікон. Страшно пилососити. Страшно вмикати радіо. Раптом не почуєш «підльот» і не встигнеш сховатися в підвалі чи ванній кімнаті. Страшно виходити надвір. Як пробиває наскрізь залізні та дерев’яні двері ми вже бачили. Тиша теж навіює страх. Підвезуть снаряди і почнеться…
“Хочете врятувати своє життя — виїздіть своїм ходом або шукайте волонтерів. Офіційних «зелених коридорів» немає, але влада над цим працює…”, — лунає із радіоприймача. А якщо із “свого ходу” тільки ноги чи велосипед? А якщо на евакуаційній лінії нескінченне “ми вам передзвонимо” і тиша? А якщо на шиї чоловік після інсульту 60+ і мати 90+ в маразмі або двоє пенсіонерів, що не пересуваються самостійно? Одні волонтери сказали, що старих не вивозять. “Лікар з нами не їздить, як щось трапиться, то…” (між рядків читаємо: стояти в полі кілька днів з трупом в салоні буде тяжко). Другі “волонтери” відразу дали картку для “авансу”. Пробивши їх номер телефону виявили, що вони ошукали багатьох.
В магазині побутової хімії продають ліки. В магазині солодощів та тортів – м’ясо.
Ціна на ліки виросла на 50-300%, хоча наша влада стверджує, що лише на 20-40%
На посилку із Запоріжжя чекаємо місяць. Впевненості, що вона доїде немає, бо коли відкриють трасу невідомо.
На пропагандиські сардельки “Дружба народов, Крым” гидко дивитися. Хоча логічно, що сардельки в решті решт стануть купою г. точно так, як їх “дружба”.
У міському чаті люди благають про допомогу з евакуацією, шукають ліки, запитують про обналічку грошей під адекватний %. Банки вигорівші/розграбовані/зачинені. Банкомати вирвані або пусті. Картки ніхто не приймає.
Хто отримував пенсії та інші виплати через пошту, ті мають фіг без масла. Хто отримував те саме на картки – бачать циферки в телефоні, тобто той же фіг.
Зайти в магазин і зустріти там 5х автоматчиків, що жаліються на відсутність “кофє”, та розповідають переляканій продавчині, що в раші ціни нижчі, а зарплати вищі.
Із вуст в уста передавати точки звідки ловить зв’язок. “Під стовпом… Біля трансформатору… Біля магазину…” Обходити їх із 6ти ранку, бо в обід телефони там вже не беруть.
Коли зникає вода, електроенергія, газ не знаємо коли вони з’являться знову. І чи з’являться взагалі.
Навіть мешканці багатоповерхівок запасаються гілками та цеглою для вуличних пічок та багать.
В особливо голосні дні ночувати та днювати в підвалах.
Садити/прибирати городи під “ГРАДами”.
Ховати померлих без хрестів та присідаючи від залпів.
Щодня повторювати: “Нам пощастило. Багато людей опинилися в гіршій ситуації”.
Які свідчення ви вже маєте з Донеччини?
Є історія з Авдіївки. В ній йдеться про обстріл продуктового ринку в місті. Є кілька нотаток людини, яка покинула Маріуполь і ділилася спогадами про перші дні окупації міста. І також є історія з Бахмута. Про обстріл, про двох загиблих, про те, що зруйновано двоповерхову будівлю готелю в місті Бахмуті. Рятувальники вилучили з-під завалів тіло однієї людини. І власне є фото зруйнованої будівлі. Це сталося 27 липня. Також є важка історія від військового медика, який в перші місяці війні був на Донеччині поблизу Маріуполя. І він прикріпив фото й відео поранених та вбитих українців. Такі історії дуже важко перечитувати, однак це свідчення і докази воєнних злочинів. Є також спогади людей з Донецька про початок війни ще у 2014-му. Відчувається в тих історіях такий сум і біль за своїм рідним містом. Таких історій з Донецька близько двох десятків.
Поділіться світовим досвідом розгляду подібних справ у Міжнародному кримінальному суді. Скільки може тривати розгляд однієї справи?
Опираючись навіть на досвід розслідування збиття Boeing МН17, яке тривало 8 років, маючи дуже багато доказів, ми розуміємо, що міжнародні суди і трибунали тривають довго і нам треба бути до цього готовими. Однак наше головне завдання — пришвидшити це як ми можемо. Тобто зібрати якнайбільше доказів і не дати до чого придертися. Все однозначно і ми повинні вкотре це кожного дня доказувати.
Мені здається, що ці докази Міжнародний кримінальний суд додасть потім до загального трибуналу. І, сподіваюсь, що такий трибунал буде. Подібний трибунал був лише після Другої світової війни, коли судили воєнних злочинців нацистського режиму. Тому складно передбачити, тому що нетипові події, які зараз відбуваються. Результат швидким точно не буде. Але чим більша кількість доказів — тим швидше вдасться довести це до кінця і покарати винних.
Знову ж таки, повертаючись до світового досвіду: які покарання можуть чекати на воєнних злочинців? На які ви очікуєте?
Такий тип трибуналу був лише після Другої світової війни і тоді покарання були від смертної кари до виплати репарацій. Цього разу, думаю, будуть репарації і позбавлення волі. Я вважаю, що нести відповідальність мають і ті, хто виконували воєнні злочини, і ті, хто допомагали їм, і ті, хто віддавали накази, і колаборанти, і всі, хто при верхівці російської влади. Це не лише війна Путіна. Це війна всіх росіян. Вся країна повинна понести покарання у вигляді виплачення репарацій українцям.
Читайте також: