Раніше вважалося, що вугілля на Донбасі знайшов російський рудознавець Григорій Капустін. Так ось, це — не так. Його тут взагалі не було.
Рівно три століття тому у балці Скелюватій два бахмутських солевари знайшли кам’яне вугілля, яке згодом почали тут видобувати. Тому 1721-й можна вважати роком відкриття Донецького кам’яновугільного басейну. Або скорочено — Донбасу.
Важливі уточнення про відкривачів вугілля зробив історик Володимир Подов з Луганська ще 30 років тому. А краєзнавці Михайло Кулішов та Микола Ломако нещодавно за допомогою карт та архівних джерел довели: балка Скелювата знаходиться у сучасному Торецьку. У пам’ять про відкриття вугілля, на цій території встановили пам’ятний знак.
“Відкриття кам’яного вугілля на Донбасі довгі роки у деяких джерелах необгрунтовано приписували російському рудознавцю Григорію Капустіну (хоча він ніколи тут не був). Вважалося, що копалини знайшли неподалік Лисичанська. Водночас роль дійсних першовідкривачів кам’яного вугілля на Донбасі — керуючого бахмутським солепромислом Микити Вепрейського та коменданта Бахмутської фортеці Семена Чиркова — ігнорували”, — розповідає Михайло Кулішов.
Краєзнавці Микола Ломако та Михайло Кулішов проаналізували десятки мап різних часів та масштабів, на яких вказана ця балка з підписом «земляне вугілля» підписана як «балка Сколевата», «овраг Скелеватий», “ручей Скелеватий”. Цю місцину описали не лише Вепрейський та Чірков, а й французький геолог Ле Пле, англійський гірський майстер Георг Ніксон та академік Йоганн Антон Гюльденштедт.
Дослідники припускають, що місцеві мешканці нинішнього Донбасу знали про кам’яне вугілля та можливо використовували його і до 1721-го. Але документальних згадок про це немає.
А у 1949-му у СРСР професор Зворикін вперше опублікував документ, який донині зберігається у Російському державному архіві давніх актів (РДАДА). В ньому йдеться:
“В минулому 1722 році січня 20-го дня в Берг-колегію від президента державної Камор-колегії господина Голіцина прислано для оголошення різних руд для проб у двох бочонках та ще в бочонку земляного вугілля, які були знайдені поблизу Бахмутських соляних заводів“.
А в іншому документі від 23 січня 1724 року, адресованого від соляного правління Бахмута, повідомляється: вугілля використовують в кузнях Бахмута, коли латають солеварні чрени-сковороди та інші вироби. Для його видобутку в Бахмут надіслали 194 людини з Бєлгородської провінції. Але їх недостатньо, тому що вугілля залягає під великою горою, сажнів в десять (понад 20 метрів, – ред.) Цей документ підписаний лантратом, керуючим Бахмутським солепромислом Микитою Вепрейським та капітаном Бахмутського батальону, комендантом фортеці Бахмут Семеном Чирковим.
Цей документ відкриває імена перших видобувачів кам’яного вугілля Донбасу та дозволяє уточнити місце, де розпочався перший видобуток вугілля. Це урочище Скелювате у 25 верстах від Бахмута та урочище на річці Біленькій в 50 верстах від нього.
Але у цьому документі не вказаний напрямок руху, а таких назв на території сучасного Донбасу було багато. Ці маловідомі документи опублікував у 1991-му Володимир Подов у своєму історичному нарисі «Открытие Донбасса». Щоправда, він помилково розмістив урочище Скелювате (або балку Скельову) у селищі Луганське Бахмутського району. Цю помилку нещодавно виправили Михайло Кулішов та Микола Ломако, довівши: балка Скельова розташована у нинішньому Торецьку. І саме тут видобули перше вугілля Донбасу.
Радянські та російські історики навмисно приписували відкриття вугілля на Донбасі росіянину?
Подов у своїй брошурі перераховує численні спотворення та фальсифікації документів різними дослідниками, які намагалися “створити видимість присутності Капустіна в Бахмутській провінції”.
В тому числі він згадує монографію московського колективу авторів “Історії вуглевидобутку в Росії” від 2003-го так:
“Немає сенсу перераховувати все, що наплутали (або свідомо спотворили) автори згадуваної книги. Сподіваюсь, зацікавлені читачі, ознайомившись з моїми книгами, зуміють у всьому розібратись, в тому числі й в абсолютній необгрунтованості докору на рівні маячні про намагання “відсікти історію освоєння Українського Донбасу від російської його частини” (стор. 103). І все ж автори “Історії вуглевидобутку у Росії” змушені були визнати, що у 1721 році М. Вепрейський та С. Чирков “організували перший видобуток кам’яного вугілля на території Донбасу” (стор. 103-104)”.
Додамо, краєзнавець Михайло Кулішов у своєму блозі зібрав світлини численних пам’ятників на Донбасі “руському рудознавцю” Григорію Капустіну.
Імена ж Микити Вепрейського та Семена Чиркова, які насправді відкрили промислові родовища вугілля на Донбасі, за радянського часу замовчувалися.
Читайте також: