Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Журналісти Вільного Радіо проаналізували понад три тисячі матеріалів на шести новинних сайтах Донеччини та в шести місцевих телеграм-каналах. Приблизно кожна третя публікація містила маніпулятивні елементи, майже половина — фактологічні твердження, які потребували додаткової перевірки. Фейки траплялися значно рідше, однак майже всі вони припали на телеграм-канали, що працюють на окупованій частині області.
Розповідаємо, які джерела увійшли до моніторингу, про що вони найчастіше писали та які дезінформаційні меседжі поширювали серед жителів Донеччини.
Серед неправдивих повідомлень були твердження про нібито накази українським військовим стріляти по цивільних, підготовку Україною атак на російські школи та відмову забирати тіла загиблих військових, щоб не виплачувати компенсації їхнім родинам.
Водночас більшість порушень в українських регіональних медіа були пов’язані не з вигадуванням подій, а з емоційними заголовками, перебільшеннями, неповним поясненням умов соціальних програм, порушенням презумпції невинуватості та поданням припущень як установлених фактів.
Дослідження охопило матеріали, опубліковані у першій половині липня 2026 року — переважно з 1 до 14 липня.
Для аналізу обрали шість новинних сайтів із різних міст Донеччини:
Таку вибірку сформували, щоб охопити медіа з різною географією, редакційними підходами та аудиторією — від Маріуполя й Бахмута до Краматорська, Слов’янська, Дружківки та Лиманської громади.
Окремо дослідили шість місцевих телеграм-каналів. Три з них орієнтуються переважно на аудиторію підконтрольної українському уряду частини області:
Ще три канали працюють на окупованій частині Донеччини:
Месенджер “Телеграм” включили до моніторингу, оскільки ця платформа залишається одним із найпоширеніших джерел оперативних новин для жителів регіону. Водночас саме там редакції та адміністратори каналів можуть публікувати інформацію без посилань, пояснення методики перевірки та чіткого розмежування між новинами, рекламою, припущеннями й авторськими коментарями.
Загалом журналісти опрацювали 3 141 публікацію.
Під час аналізу ми оцінювали не політичну чи редакційну позицію джерела, а те, наскільки наведені твердження відповідали доступним першоджерелам і доказам.
До фейків зараховували матеріали, основою яких була неправдива інформація. Зокрема:
Маніпуляціями вважали публікації, у яких реальна або частково підтверджена інформація подавалася так, що могла сформувати в аудиторії викривлене уявлення про подію.
Йдеться, наприклад, про:
До окремої категорії потрапили матеріали, в яких не було фейків чи маніпуляцій, але містилися твердження, що потребували додаткової перевірки. Наприклад, повідомлення з окупованої території, відео без дати й геолокації, дані анонімного телеграм-каналу або заява однієї зі сторін бойових дій, яку неможливо підтвердити незалежно.
Ці категорії могли перетинатися: наприклад, один матеріал міг одночасно містити неправдиве твердження та маніпулятивний заголовок. Тому наведені показники не слід механічно складати як взаємовиключні частки.
У понад 3,1 тисячі досліджених публікацій наші журналісти виявили:
Результати перевірки публікацій у відсотках (маніпуляцій 34%, фейків близько 6%, потребували перевірки 47%, без порушень 13%). Інфографіка: Вільне Радіо
Отже, маніпулятивні елементи були приблизно у кожній третій публікації. Фейки становили близько 6% загальної вибірки, а майже половина матеріалів містила інформацію, яку неможливо було остаточно підтвердити на основі доступних даних.
Однак між різними групами джерел співвідношення суттєво відрізняється.
На шести регіональних сайтах ми проаналізували 537 матеріалів. Лише три публікації зарахували до фейків або матеріалів із суттєво неправдивою інформацією. Натомість маніпулятивні елементи виявили приблизно у 298 текстах.
У трьох телеграм-каналах із підконтрольної території ми опрацювали 818 дописів. Підтверджених фейків у них не виявили. Водночас приблизно чверть повідомлень містила маніпуляції, а майже дві третини — інформацію, яка потребувала перевірки.
Найбільше неправдивих матеріалів поширювали три телеграм-канали з окупованої частини Донеччини. На них припали 175 зі 178 виявлених фейків — близько 98%.
Отже, головна проблема досліджених українських медіа полягала переважно у способі подачі реальних фактів. У каналах з окупованої території поряд із маніпуляціями регулярно з’являлися вже конкретні неправдиві твердження.
У більшості матеріалів на регіональних сайтах основна подія була реальною та мала назване джерело: повідомлення військової адміністрації, поліції, ДСНС, прокуратури, Генерального штабу ЗСУ, місцевої ради або благодійної організації.
Проблеми найчастіше виникали під час редакційного опрацювання цих повідомлень. Наприклад, у матеріалах про грошову та гуманітарну допомогу, зокрема, зустрічалися твердження про те, що гуманітарна допомога “дозволить суттєво полегшити життя людей”. Це є оціночним прогнозом, який не підкріплений конкретними даними про потреби населення чи ефективність розподілу допомоги.
У новинах про війну редакції часом посилювали формулювання офіційного джерела. Наприклад, писали про “ліквідованих” російських військових, хоча Генеральний штаб повідомляв про орієнтовні втрати особового складу. Цей показник може включати не лише загиблих, а й поранених.
В іншому випадку повідомлення про переговори щодо можливої передачі Україні польських винищувачів МіГ-29 перетворилося в заголовку на твердження, що Польща вже “погодилася віддати” літаки. Насправді першоджерело говорило лише про готовність поновити переговори за певних умов.
Траплялися й юридичні порушення. Наприклад, людину могли назвати “нетверезим водієм”, хоча поліція повідомляла лише про ознаки сп’яніння та відмову пройти огляд. Підозрюваних у кримінальних справах у деяких заголовках представляли як людей, чию провину вже довели.
Також редакції приписували учасникам подій мотиви без достатніх доказів. В окремих новинах про російські удари стверджували, що конкретний населений пункт був “головною ціллю”, а метою атаки було залякати цивільних. Такі висновки можуть відповідати ширшому контексту російської агресії, однак у конкретному матеріалі потребують посилання на слідство, експерта, військового або міжнародну організацію.
Фейків на регіональних сайтах наші журналісти майже не виявили. Крім того, частина з них могла бути ненавмисною фактологічною помилкою. Наприклад, у заголовку новини про бандуру, яку знайшли у зруйнованому будинку в Словʼянську, написали, що музичний інструмент має 500-річну історію. В інших джерелах ішлося саме про 50 років.
Або новина про евакуацію дітей на Донеччині. Заголовок сформульований у множині й створював враження, що йдеться про поширене явище — кількох або багатьох дітей, які самостійно просять про евакуацію. Насправді в матеріалі описували лише один підтверджений випадок звернення дитини.
Використання емоційно забарвлених оцінок у заголовках і новинах медіаекспертка, засновниця фактчекінгових проєктів “НотаЄнота” й “По той бік путінської брехні” Альона Романюк називає порушенням професійних стандартів. Вона наголосила, що журналісти мають відокремлювати факти від думок і суджень.
“Коли ми бачимо в заголовках і в самих новинах про шалені невимовні страждання, про те, як тяжко, важко — йдеться вже не про інформування людей, а про вплив на їхнє сприйняття того, що відбувається”, — говорить Романюк.
Особливо небезпечним такий підхід може бути для мешканців прифронтових територій. За словами Романюк, ці люди вже перебувають під постійним стресом через російські атаки, а також вже перевантажені великим потоком чуток, фейків і маніпуляцій. Через це вони можуть бути більш вразливими до емоційного тиску.
“Такі заголовки більше впливають на те, щоб зробити людину ще вразливішою і, відповідно, насадити їй власне бачення”, — додає медіаекспертка.
Вона наголосила, що подібна подача наближає новинні матеріали не до інформування, а до практик, характерних для проросійських ресурсів, зокрема тих, які працюють на тимчасово окупованих територіях.
Романюк зауважила, що навіть якісні редакції можуть припускатися помилок, адже за кожною новиною стоїть людина. Тому не всі викривлення в українських медіа є навмисною маніпуляцією. Крім того, журналісти не завжди усвідомлюють, як саме аудиторія сприйме неповну або неточно сформульовану інформацію.
Водночас приклади, коли в заголовку людину фактично називають винною до завершення розслідування, експертка відносить до підміни понять. Якщо ж матеріал, наприклад, обіцяє допомогу всім переселенцям, хоча насправді вона доступна лише окремій категорії ВПО, йдеться про надмірне узагальнення або неповну інформацію.
“Такі заголовки можуть використовуватися як гачок, щоб людина відкрила новину. У читача складається хибне враження, що це всі переселенці можуть отримати якісь пільги або допомогу. Натомість це може отримати тільки певна категорія”, — пояснює фактчекерка.
За словами Романюк, це суперечить головній меті журналістики — проінформувати й не зрадити довіру аудиторії. Тому заголовок не повинен підмінювати поняття, вводити читача в оману або формувати хибне враження про зміст матеріалу.
Телеграм-канали з підконтрольної частини Донеччини значно частіше за сайти публікували оперативні повідомлення про вибухи, обстріли, пересування військової техніки та зміни на фронті.
Такі дописи нерідко з’являлися раніше за офіційні повідомлення. Однак разом зі швидкістю зростали ризики поширення неповної або помилкової інформації.
У каналах траплялися:
Маніпуляції здебільшого проявлялися через емоційне оформлення. До інформаційних повідомлень додавали саркастичні, лайливі чи дегуманізувальні коментарі щодо російських військових, використовували переможну лексику або перебільшували масштаб українських ударів.
Також у телеграм-каналах могли змішуватися новини, збори коштів, реклама, політичні прогнози та особисті оцінки адміністраторів.
Підтверджених фейків у цій групі ми не знайшли. Проте понад половина дописів містила твердження, які неможливо було повністю перевірити за доступними джерелами.
Найбільше підтверджених фейків ми виявили у телеграм-каналах “Донбасс решает”, “Донецкое агентство новостей” і “ЧП Донецк”. Усі три ресурси систематично спиралися на повідомлення Міністерства оборони Росії, ФСБ, російських слідчих органів, окупаційних адміністрацій, російських воєнкорів і неназваного “підпілля”.
Позиція української сторони у таких дописах переважно відсутня. Заяви російських структур часто показували як встановлені факти без незалежної перевірки.
Одним із головних повторюваних наративів була дискредитація Збройних сил України.
Канали поширювали твердження про нібито накази українським військовим убивати цивільних, використання мирних жителів як прикриття, масове перевдягання військових у цивільний одяг і навмисні удари по школах або евакуаційних групах.
Окремі розповіді полонених, місцевих жителів або анонімних авторів подавали як доказ системної практики всього українського війська.
Ще один повторюваний меседж — нібито близький розвал української оборони. У повідомленнях перебільшували російські успіхи, оголошували населені пункти захопленими до незалежного підтвердження, заявляли про повну втрату логістики та масову втечу українських підрозділів.
Мобілізацію в Україні подавали як насильницьке “полювання” на чоловіків і відправлення людей на гарантовану смерть. Окремі відео чи конфлікти поширювали на всю систему комплектування війська.
Паралельно канали дискредитували українську владу. Її звинувачували в тому, що вона нібито навмисно приховує втрати, готується “здати” міста Донеччини та відмовляється забирати тіла загиблих військових, щоб не платити компенсації їхнім родинам.
Такі твердження не мали достатніх доказів або суперечили доступній інформації.
Усі три канали з окупованої території систематично називали захоплені райони Донеччини частиною Росії та представляли окупаційні адміністрації як звичайні законні органи влади. У повідомленнях не пояснювали, що території перебувають під російською окупацією. Російські соціальні, освітні та адміністративні програми описували як природну частину місцевого життя.
Окремим наративом був образ Росії як захисника та відновлювача Донеччини. Російських військових, посадовців, волонтерів і рятувальників подавали як сторону, яка:
При цьому про те, що руйнування були спричинені російською агресією, часто не згадувалося.
Пропагандистські повідомлення розміщували поруч із правдивими побутовими новинами про аварії, комунальні послуги, погоду або місцеві події. Таке поєднання може підвищувати довіру аудиторії: достовірна повсякденна інформація створює тло, на якому менш помітними стають маніпуляції та фейки.
Засновниця фактчекінгового проєкту “НотаЄнота” Альона Романюк пояснює, що подібні канали умовно працюють за моделлю “80 на 20”, коли більша частина інформації може бути фактологічно правдивою, однак поміж нею регулярно з’являються викривлені повідомлення, маніпуляції та фейки.
Людина може місяцями або роками читати канал, бо знаходить там потрібні їй локальні новини. Поступово довіра до корисної інформації переноситься на саме джерело — а отже, і на інші повідомлення, які воно поширює.
“Коли людина підписується на подібний телеграм-канал, там інформують про важливе, публікують якісь важливі новини, цікаві факти, короткі історії. І людина починає довіряти тій інформації і тому телеграм-каналу, в якому вона цю інформацію читає. Відповідно, з великою ймовірністю фейк людина просто пропустить повз себе, але сприйме його як правду”, — пояснює фактчекерка.
Навіть якщо людина не зосереджується на кожному такому твердженні, воно засвоюється й поступово стає звичним. Альона Романюк зазначила, що такі джерела інформації не просто переконують аудиторію повірити в окремий фейк. Вони поступово формують цілу систему координат, у межах якої людина сприймає нові повідомлення.
“Скільки треба прочитати таких повідомлень — п’ять, десять, двадцять, сто? Скільки разів треба, щоб людина прочитала про “злочини українських карателів”, щоб вона сама почала говорити про ці “злочини” і про “українських карателів”? Ми говоримо про кількість взаємодій із конкретним контентом, який людина насправді сприймає, так би мовити, на фоні. І не знаємо, який обсяг буде критичним”, — додає медіаекспертка.
Романюк пояснила, що так аудиторії поступово нав’язують готове пояснення того, як загалом слід оцінювати події. Навіть якщо новина може бути правдивою, але українців у ній систематично називатимуть “нацистами”, “фашистами” або “карателями”, це формує картину світу.
“Межа між реальністю і квазіреальністю, яку намагається створити російська пропаганда, дуже сильно розмивається”, — підсумовує медіаекспертка.
У каналах з окупованої території також повторювалися антизахідні наративи. Західні держави та міжнародні партнери України подавали як сили, які нібито:
Серед прикладів — твердження про нібито організацію британськими спецслужбами удару по музею, повідомлення про “нацистську Європу” та заяви про те, що окремі країни “платять за русофобію”.
У проаналізованих матеріалах майже не виявили технічно складних підробок — фальшивих документів, дипфейків або ШІ-згенерованих відео, які видавали б за справжні. Найчастіше фейки створювали значно простішими способами.
По-перше, заява зацікавленої сторони ставала “підтвердженим фактом”. Повідомлення російського силового органу, воєнкора чи окупаційної адміністрації переказували без перевірки та без позиції іншої сторони.
По-друге, у публікаціях використовували анонімні й непрозорі джерела: писали “повідомляють”, “за даними підпілля”, “розвідка з’ясувала” або “місцеві жителі розповіли”, не пояснюючи, хто саме надав інформацію і як її перевіряли.
По-третє, одиничне свідчення подавали як доказ системного явища. Розповідь однієї людини могла стати основою для твердження про накази всьому українському війську або політику всієї держави.
По-четверте, прогнози та припущення перетворювали на вже здійснені події. Канали могли повідомити, що місто “здали”, населений пункт “повністю зачистили”, а українська оборона “розвалилася”, хоча на той момент цього не підтверджували незалежні джерела.
По-п’яте, неправдиві тези повторювали кілька разів у різних формулюваннях. Через це могло здаватися, що повідомлення підтверджують різні джерела, хоча всі вони спиралися на одну й ту саму російську заяву.
Окремою проблемою досліджених джерел стала реклама, яку не завжди можна було відрізнити від редакційних матеріалів.
На деяких сайтах рекламні тексти оформлювали як звичайні новини: з інформаційним заголовком, вступом та описом товару, послуги або організації. Водночас у матеріалі могло не бути помітного маркування “Реклама”, “Партнерський матеріал” або іншого позначення комерційного характеру публікації.
У телеграм-каналах рекламні дописи також могли з’являтися без маркування або лише з непомітним хештегом наприкінці. Частина таких повідомлень містила неперевірені обіцянки, гарантії результату або категоричні твердження про переваги товару чи послуги.
Через це аудиторія могла сприймати комерційне повідомлення як незалежну рекомендацію редакції чи адміністратора каналу.
Особливо ризикованими є випадки, коли реклама стосується фінансових послуг, лікування, оформлення документів, працевлаштування або допомоги переселенцям. Непрозоре походження такого контенту ускладнює оцінку достовірності пропозиції та відповідальності рекламодавця.
Результати моніторингу показують три різні рівні інформаційного ризику.
На регіональних сайтах головною проблемою є редакційна неточність. Через емоційний або надто широкий заголовок читач може перебільшити масштаб події, неправильно зрозуміти умови допомоги чи сприйняти підозру як доведену провину.
У проукраїнських телеграм-каналах ризик пов’язаний насамперед зі швидкістю. Оперативне повідомлення без джерела, дати, геолокації чи чіткого статусу може виявитися помилковим, застарілим або неповним.
У каналах з окупованої території фейки й маніпуляції формують уже цілісну односторонню картину війни. Україну в ній подають як джерело постійної загрози, ЗСУ — як злочинну та деморалізовану силу, окупаційні адміністрації — як законну владу, а Росію — як захисника й відновлювача.
Повторення однакових тез у різних каналах свідчить про схожість їхньої інформаційної рамки та залежність від того самого обмеженого кола російських джерел. Водночас лише на основі аналізу публікацій неможливо довести, що редакції координують свою роботу або мають спільний центр управління.
Моніторинг також не дає змоги встановити наміри авторів кожної окремої публікації. Однак він показує результат для аудиторії: реальні події змішуються з оцінками, неперевіреними твердженнями й відверто неправдивими повідомленнями, через що читачеві дедалі складніше відрізнити факт від інтерпретації.
Раніше ми писали про те, які фейки генерує російська пропаганда про війну в Україні та як виявляти ШІ-відео.