Герої на скутері. Як та чому молода пара з Бахмута рятує тварин, яких залишили евакуйовані (ФОТО, ВІДЕО)
18-річна Альбіна Вєтрова та 25-річний Дмитро Артюшенко на своєму скутері збирають по обстрілюваному рідному Бахмуту котів, собак та інших тварин, яких не вивезли власники. Пара переправляє кинутих навмисне чи вимушено улюбленців власникам або просто у безпечніші регіони.
“Якби не вони… Це люди з величезної літери, велике серце в них. Мене вивезли з Бахмута на операцію, я не зміг забрати з собою кота та собаку, попросив сусідів піклуватись. Згодом з міста виїхали й вони. Альбіна та Дмитро їздили до мене додому двічі, спочатку кота забрали, потім собаку, передали харківським зоозахисникам, і це все безкоштовно”, — розповідає Вільному радіо бахмутянин Сергій Іванович.
Через зоозахисників чоловік дізнався про місцевих хлопця й дівчину, які роблять майже неможливе: на скутері під обстрілами шукають по Бахмуту покинутих тварин.
Це студентка з Бахмута Альбіна Вєтрова та її хлопець Дмитро Артюшенко. До вторгнення вона навчалася на передостанньому курсі медичного коледжу Бахмута, а він, столяр за фахом, продавав будматеріали у крамниці.
“Зараз у нас скутер поламався, то ми їздимо на велосипедах. Вчора отримали бронежилети та каски, тож будемо більш захищені. Але вони важкі, й нам дуже тяжко в них їздити, тому зараз шукаємо скутери. Їздимо скрізь тільки разом. Сьогодні (розмова записана 20 жовтня, — ред.) їздили за Бахмутку (один з найнебезпечніших районів на східній околиці міста, — ред.) забирати котів: знайшли сфінкса та “британця”, — розповідає дівчина.
На порятунок тварин інших людей вони витрачають по 4-5 годин на день: об’їжджають місто та якщо й не забирають тварин, яких зустрічають, то хоча б підгодовують їх. А також щодня розвозять по 20 кг корму мешканцям, які залишилися, аби ті годували чотирилапих.
“Одну тварину кладемо у портфель, іншу в якусь сумку або у кофту під куртку. Великих собак перевозили у мішку. Під обстріли потрапляли не раз: якось забирали тварин на Забахмутці та застрягли у під’їзді — “прильоти” почались десь у ста метрах від нас, там тоді загинула людина. Ми одразу на підлогу падаємо, а якщо чуємо [обстріл здаля], намагаємось об’їхати те місце”, — каже Альбіна.
Східна околиця Бахмута, район Забахмутка виглядає ось так
Пара рятує не лише собак й кішок, а усіх живих створінь: якось вивозили на скутері величезну клітку з шиншилою. А зараз вони намагаються знайти папужку-нерозлучника, про пошук якого попросив якийсь чоловік.
“Деякі кажуть, що мусимо допомогти, дехто хамить. Мій номер виклали в інтернеті”
Останні тижні ранок пари починається з прохань від незнайомців з усієї країни, які пишуть та дзвонять Альбіні. Адже її номер виклали в багатьох групах у Telegram та Viber.
“Я на ніч вимикаю телефон, а зранку мені його страшно вмикати. Мені першою не мама дзвонить чи сестра, а люди з незнайомих номерів “Допоможіть, врятуйте тварин”. Іноді кажуть “Заберіть того-то там-то”, а потім й не дякують. Вчора набрала жінка, яка почала казати “Треба допомогти!”, повчати як все робити та відверто хамити. Але ми все одно будемо допомагати”, — каже дівчина.
Дмитро Артюшенко перевозить безпритульного собаку велосипедом
Дмитро додає: ті, хто звертається до них по допомогу, часто не уявляють ситуацію, яка є зараз в Бахмуті.
“Дівчина пише, що позавчора вбило її родину на Забахмутці, там залишились двоє чорних котів з нашийниками. Чи могли б ми їх забрати та кудись їх влаштувати. Люди до кінця не розуміють що тут відбувається насправді! Як ми падаємо в ту багнюку, щоб тільки нас не зачепило. Бронежилети нас теж не врятують”, — розповідають обидва.
Дмитро дивується: як можна не забрати в евакуацію тварину із собою.
“Пишуть з вдячності “Ви повернули нам члена сім’ї!” Є ж така цитата “Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив”. Грубо кажучи, вони залишили тут свого члена родини, а потім згадали за нього”, — міркує хлопець.
“Допомагала тваринам з дитинства, а під час війни — тим більше”
Пара почала допомагати покинутим у Бахмуті тваринам десь у липні, коли на сусідній вулиці внаслідок обстрілу загинули люди. Там залишилися хворі котята, яких Альбіна та Дмитро полікували. Так і почали збирати безпомічних хворих та поранених тварин по Бахмуту.
“Нещодавно знайшли збитого собаку з переламаним хребтом. 5 днів кололи уколи, витискали з сечового міхура їй сечу (вона сама не могла попісяти). Усі знеболювальні, які ми мали в ампулах, на неї викололи. З дитинства у мене були тварини, я їх дуже люблю й завжди допомагала їм. А зараз тим більше — війна, і їм допомагати більше нікому», — каже дівчина.
У місті був прихисток для безпритульних тварин “Лада”, але кілька тижнів тому евакуювали і його. Поки він був на південній околиці міста, у селищі Опитному, Альбіна та Дмитро хотіли звернутися туди по ліки та ледь не загинули.
“Потрапили під дуже сильний обстріл: бачимо дим, подумали, що люди пічку топлять, поїхали далі. І просто перед очима стався вибух, метрів на 10 земля піднялася вверх. Це просто не передати”, — згадує Альбіна.
Тварин передають харківським волонтерам, іноді вдається прилаштувати й у сусідніх містах чи селах
Знайдених тварин пара передає до Харківського прихистку тварин.
“У другій половині тижня приїздить бусик, й щотижня передаємо волонтерам до Харкова близько 15 тварин. Там шукають або нових хазяїв, або повертаємо їхнім власникам. Так нещодавно знайшли спанієля, який місяць бігав вулицями — власники його загубили”, — розповідає дівчина.
Альбіна живе на правому березі ріки Бахмут у районі “Зарічному”. Тож якщо бус зоозахисників через негоду чи обстріли не може проїхати ближче до дому Альбіни наведеною тимчасовою переправою, пара веде та несе на собі усіх зібраних за тиждень тварин, долаючи пішки декілька кілометрів.
Зрідка вдається прихистити тварин у сусідніх з Бахмутом містах — зараз 4 котів, песика та цуценя беруть до Часів Яра. А деяких тварин Альбіна та Дмитро залишають у себе вдома, зараз там постійно живуть понад 10 котів.
“Ми планували виїжджати з місяць тому, але нас зупинили тварини”
Про те чому самі досі не евакуювались, каже: тут поки залишаються її батьки, яких своєю чергою тримають стара бабуся, дім та тварини. А без Альбіни з міста не поїде й Дмитро.
Окрім піклування про тварин, необхідні ще час та зусилля, аби виживати самим та допомагати вже своїм власним рідним.
“У мене ще дома бабусі та сестри, там теж треба допомогти. Ми планували виїжджати з місяць тому, але нас зупинили тварини. І ми все ж збираємося виїхати, оскільки йдуть холоди, але трохи згодом. На додачу у мого хлопця 8-річний брат-сирота”, — розповідає бахмутянка.
А ще Альбіна встигає вчитись на медсестру, залишається останній рік навчання. Бахмутський медичний коледж евакуювали до Полтави, тож заняття ведуть онлайн. А у цієї дівчини вони поки що фактично стали самоосвітою за програмою коледжу.
“Їй надсилають завдання в інтернет-групі, і вона пише все під ліхтариком, потім фотографує свій зошит та надсилає. В них є й тести, які треба виконувати”, — розповідає Дмитро.
Потреби та допомога ззовні: без нормального зв’язку виникає поле для непорозумінь та можливих маніпуляцій
У дорозі уламки часто проштрикують колеса скутера, а нещодавно він взагалі зламався. Регулярно доводиться латати й колеса велосипедів. На питання як можна допомогти та чого не вистачає, Альбіна каже: допомогу вже потроху отримують.
“Ми сподіваємося, цими днями нам допоможуть закупити переноски для тварин, поводки, медикаменти. Потрібна б допомога волонтерів, хто передавав би сюди корм для тварин”, — каже дівчина.
У місцевих пабліках начебто збирали на корм тваринам Бахмута та на скутер для них, але картку виставили не Альбінину. В умовах відсутності нормального зв’язку та електрики в Бахмуті це подекуди створює напруження, поле для недовіри й невдоволення.
І в евакуйованих, які живуть лише новинами з чатів, так і в активістів, які досі залишаються в Бахмуті. Адже скидаючи кошти на картку із закликом допомогти, деякі люди очікують чогось від активістів, які не отримували ані зібраних коштів, ані придбаного скутера.
“Під наше ім’я відкрили збір. Щоб не вийшло так, що на нас би думали погане”, — опасається Дмитро.
Те, що все ж приватно надсилають Альбіні, пара витрачає на корм тваринам. Цими днями 2 скутери для Альбіни та Дмитра у Бахмуті все ж знайшли — за допомогою онлайн-чату.
Серед руїн Бахмута — понівечені тварини колишніх мешканців
Спостерігати за руйнуванням рідного міста молодим людям надзвичайно тяжко, каже Альбіна.
“На місто без сліз дивитись неможливо. Не залишилось такого місця, де б можна було проїхати та згадати часи до вторгнення. Немає нічого живого: в кожному домі, квартирі щось не те. І нам під дім прилітало, й до сестри в город”, — каже вона.
І таких історій про страждання та загибель тварин посеред міських руїн у цієї пари просто безліч.
“Спаніель поранений 8-ма уламками… На Новому ринку (район Бахмута, — ред.) сусіди жалілись — кіт нявчав, шукали хто б відкрив замок. Відкрили, а кіт вже мертвий від уламка. Був “приліт”, його поранило, й він 2-3 дні нявчав. Алабай, практично без ока, якому пробило лапу — слава Богу, що вижив, приліт був біля будки”, — перелічує Дмитро лише деякі випадки.
Чітких планів на евакуацію у пари поки немає. Кажуть, що мають родичів у Полтаві. Впевнені лише в тому, що хочуть продовжити допомагати тваринам.
“Я планую пов’язати своє життя з тваринами, можливо організуємо якийсь прихисток. Я зрозуміла, що це моє покликання — допомагати тваринам. Мені просто хочеться це робити”, — каже Альбіна Вєтрова.
Читайте також:
1597