“Хвостики підтягнули, колінця зімкнули, носики догори”. Цю фразу добре зрозуміють юні гімнастки бахмутського спортклубу “Юпітер”. Щодня вони приходять сюди, аби відточити свою майстерність. Як і всі діти, вони радіють, коли вдало виконують вправу та плачуть, коли щось не вдається. Та хвилини відчаю минають, а за ними приходить успіх. Ми завітали до клубу, аби побачити тренування зсередини.
Спортивний клуб “Юпітер” починався 38 років тому як невеликий гурток бахмутянина Олександра Ткаченка. Спочатку він тренував доньку, сина та дітей друзів. Поступово про невеличкий клуб дізнавалися все більше людей, і він розростався з кожним роком. Зараз тут займаються близько 40 дітей від 5 до 14 років. Тренування проходять у спортзалі Бахмутського індустріального коледжу.
За роки занять Олександр підготував двох майстрів спорту, ще двох кандидатів у майстри спорту та безліч першорозрядників. Але спортивні амбіції для чоловіка – не головне.
“Ми маємо жити для своїх дітей, тому наша задача – щоб у нас тут було добре й цікаво. Чемпіонати світу – це чудово, але нехай в нас тут буде світовий рівень. Ми виховуємо дітей так, аби вони хотіли перевершити себе, подолати страх, розвинути силу”, – говорить тренер.
Три роки тому до Олександра, або Сан Санича, як його тут називають, долучилася ще одна тренерка. Ірина Яценко знає про спорт багато, бо присвятила йому своє життя. Здобула ступінь кандидата в майстри спорту з художньої гімнастики, а також має сертифікат тренера зі спортивної аеробіки.
До війни Ірина жила у Макіївці, а тренувала дівчат у сусідньому Донецьку. Згодом вона народила доньку, тож спорт довелося на деякий час відкласти. Улюбленою справою жінка знову зайнялася вже тут, у Бахмуті.
“Я привела у клуб “Юпітер” свою дівчинку. Тренера-жінки тут не було, і я побачила, що потрібна допомога й підхопила роботу. Десь півтора року волонтерила, а потім вже стала тренеркою”, – розповідає Ірина Яценко.
У кожного наставника – свої обов’язки. Олександр відточує техніку підопічних на знаряддях, а Ірина займається з дівчатами розтяжкою та хореографією.
Аби стати успішною гімнасткою, треба мати витримку й наполегливість. Але дівчатам це під силу, запевняє тренерка.
“Ми займаємося від 3 до 5 разів на тиждень. Кожна вікова група займається по дві – дві з половиною години на день. Ніякого дитсадка в нас немає, всі самостійні. Навіть якщо тренера немає, дівчата знають свою справу: ось є килим, треба сісти й розминатися. Найважче – це розтяжка, тоді починаються гіркі сльози. Але дівчата звикли, що без зусиль успіху не буде. І вже показують чудові результати”, – каже Ірина.
Юні гімнастки періодично виступають на обласних і відкритих чемпіонатах. Додому часто повертаються з нагородами.
А нещодавно тут з’явився ще один напрям – чирлідинг. Цей вид спорту більш популярний на заході, але і в нас про нього багато хто знає. Чирлідерки – це дівчата, які виступають на спортивних змаганнях, підтримуючи танцями й акробатичними номерами улюблену команду. У Бахмуті цим спортом займаються лише кілька місяців, але планують брати участь у чемпіонатах.
Читайте також: