Донеччанин Євген Насадюк був першим, хто вже ввечері 21 листопада 2013 року вийшов у центр Донецька на протест проти свавілля Януковича. Ми попросили його згадати події того часу та оцінити їх зараз.
Про те, що у той вечір у Донецьку теж вийшли пікетувальники, Вільному радіо розповідає сам Євген Насадюк. В той вечір він був під пам’ятником Тарасу Шевченку та деякий час стояв там один.
“Я дивно почувався там, наодинці з Тарасом Шевченком якийсь час. Але це стало подією і щось змінилось, коли прийшли ще 4 людини. Бо якби вони не прийшли, я б там постояв… та якби не приходили наступні дні, то це б не мало значення”, — згадує Євген Насадюк.
За спогадами чоловіка, вже наступного дня під пам’ятником Кобзарю з’явилися представники політичних партій.
“Також прийшли люди, які з недовірою ставилися до політичних партій. Сформувався координаційний комітет, вирішували що робити з тими партійними прапорами. Але вони прийшли, постояли годину з прапорами й пішли. А частина людей, яка до партій не відноситься, залишилась. І ухвалили рішення, що давайте без партійних прапорів, бо вони будуть відштовхувати людей, які мають підстави не довіряти партіям”, — згадує чоловік.
Євген зазначає: багато донеччан не довіряли представникам демократичних партій, оскільки ті, на його думку, вже понад 15 років “продавалися”.
“Маючи досвід роботи у виборчих комісіях, починаючи з Помаранчевої Революції, я бачив представників демократичних партій, які декларували гарні речі, але не один раз продавали місця, квоти у виборчих комісіях, там “Партії регіонів”. І на мою думку, це причина, чому люди не довіряли і досі не довіряють політичним партіям. Ця недовіра дуже широка”, — розповідає учасник Євромайдану.
Але люди все одно збиралися.
“Хтось не міг приходити, не мав часу, передавали гроші, їх передавали на Київ. З якогось моменту там була й цілодобова присутність, чергування. Покази кіно, вертеп на Різдво, приїздили музиканти, поети, читали лекції біля пам’ятника Шевченку. Була ідея встановити намети”, — каже Євген Насадюк.
І якщо спочатку, до Нового року люди брали самі на себе відповідальність за певні речі, то вже за місяць все трохи змінилося.
“Хтось збирав гроші, записував, хтось купував теплі речі (різні питання, які виникали) — люди зголошувалися за них брати відповідальність. А в січні вже така структуризація, з політиками, які мають досвід, які готові були вказувати, як правильно що робити, що неправильно, формувати представницькі органи й таке інше”, — відзначає Євген Насадюк.
Допомагала тоді моральна підтримка зі столиці у перші дні Євромайдану.
“У якісь перші дні був телеміст якийсь з Києвом зробили і який був важливим для Донецького євромайдану. Те, що про нас знають, давало відчуття певної безпеки: якщо ми зникнемо, то хтось про нас можливо подумає і спробує якось приїхати та допомагати”, — згадує співрозмовник.
Речі та гроші приносили місцеві мешканці.
“І мешканці інших міст, які теж з області приїздили в Донецьк заради Євромайдану, фермери передавали продукти до пам’ятника Шевченку, а звідти їх везли до Києва”, — згадує чоловік.
Підтримати майданівців приїжджали й діячі культури, наприклад виступав Сергій Жадан.
В перші дні місцева влада намагалася взяти під контроль ці зібрання, каже він.
“Була спроба від міської влади якось захопити цю площу. Була новенька машина, яка приїхала мити Тараса Шевченка і зайняла фактично цей простір. Машина навіть без води! Але на це відразу виникла спонтанна пропозиція “допомогти” комунальним службам помити Шевченка. І кілька десятків людей взяли якісь ганчірки знайшли та самі почистили Шевченка”, — розповідає чоловік.
Майданівці поводились відкрито та охоче спілкувалися з людьми, в тому числі з силовиками.
“Коли ж приходили СБУ-шники, якісь інші, з камерками такими — з усмішками підходив, хто хотів та з ними намагались жартувати та їх залучати, і чаєм пригощали, і бутербродами”, — каже Євген Насадюк.
Негативно ж ставилися, на думку Євгена Насадюка, люди, які “мали якесь завдання”. Після Нового року на Донецький Майдан приходили й представники місцевої влади.
“Приходив Багачов, секретар міської ради, в дусі “Що це за ледащі?! Нічого не роблять, треба на заводі працювати”. А потім були якісь тексти — розвішували на вулицях, що це взагалі фашисти, майданівців з прізвищами й адресами та брехливими досьє”, — каже чоловік.
Навесні співрозмовник працював журналістом, потім брав участь у президентських виборах 2014 року.
“Після того, як голову нашої ОВК, Руслана Кудрявцева, забрали на підвал, з Києва нам бюлетені не прислали, нічого не зробили. Як його випустили, я поїхав просто в ліс, щоб за ці кілька місяців відпочити. (Після того, як бачиш мізки на асфальті, жити далі у такому ж саме способі, ритмі видалось неможливим). Це вже почались бої за аеропорт і на залізничному вокзалі, і декілька людей загинуло”, — розповідає Євген Насадюк.
Після тої весни 2014-го чоловік багато думав над тим, чи могло б бути інакше.
“Якийсь час на кілька років були досить сумні думки, що “Що я, що ми зробили не так, що почалася війна. Чи могли ми зробити таке, щоб Донецьк вистояв, як Харків, наприклад. Але нещодавно я зрозумів, що я особисто нічого не міг зробити. І я для себе відповів, що досить на цьому питанні зациклюватись, бо це заважає робити щось корисне зараз”, – резюмує він.
Нагадаємо, ми розповідали про 3 мешканців Бахмутської громади, які брали участь у Революції Гідності у центрі столиці.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.