19 лютого 1992 року громадяни незалежної України отримали символ своєї держави — герб із тризубом. Головний геральдист країни розповідає, як це було.
Про те, як комуністи перешкоджали розробці та ухваленню нового українського герба, Вільному радіо розповідає доктор історичних наук, голова Українського геральдичного товариства та співавтор проєкту чинного українського герба Андрій Гречило.
“Тоталітарний радянський режим на тому питанні зациклився, і йшла шалена боротьба навколо проблем символіки. В Україні це все перетворилося на скажену боротьбу, опльовування національних символів, навішування ярликів”, — згадує Андрій Гречило.
Дискусія про відродження українських національних символів, в тому числі й нового герба, почалася ще наприкінці 1980-х та тривала до його прийняття 19 лютого 1992 року.
Герб українці сприйняли добре, і він швидко став звичним для всіх, згадує історик.
“Герб почав абсолютно нормально функціонувати абсолютно в усіх сферах життя, був спокійно сприйнятий, у всіх регіонах. Хоча до того залякували, що це буде символ розбрату, провокувати протистояння у суспільстві”, — каже Андрій Гречило.
Він зазначає: чинний герб об’єднав українців, бо базувався на дуже давніх українських символах.
“Він апелював, підкреслював українську традицію ще від державності Київської Русі”, — каже геральдист.
Вже наприкінці 1980-х українське суспільство воліло нових, не радянських, державних символів.
“Були опубліковані вже на союзному рівні матеріали про злочини комуністичного режиму. І та риторика, яку застосовували проти національних символів у різних республіках (що вони злочинні, фашистські), вже не сприймалася людьми. Тож радянська символіка була повністю дискредитована”, — розповідає історик.
Комуністи ще залишалися керівною силою в Україні й мали найбільше представництво у Верховній Раді. Та у 1991 році їм довелося шукати компроміси з демократами навколо нових державних символів.
Доходило до кумедного.
“Мовляв, використаймо якісь нові символи, де буде обов’язково червоний прапор, а там ще десь синє й жовте.
Ще у 1989-му розглядали у Верховній Раді, там головував майбутній перший президент України Леонід Кравчук (тоді — головний ідеолог ЦК КПУ).
Він казав “А нащо щось міняти, ми маємо всі три кольори (на прапорі УРСР, – ред.)! (⅔ — червона частина на прапорі УРСР, нижня частина — лазурова, а жовтий — представлений як золотий серп і молот)”, — розповідає Андрій Гречило.
Але ця маніпуляція комуністів не пройшла: її не підтримало суспільство.
Навесні 1990 року у місцевих радах пройшли перші демократичні вибори.
“Масово, на рівні міських, районних та обласних рад почали приймати рішення про легальне використання національних символів, у т.ч. і тризуба. Вплинути на ці процеси політичні еліти не могли”, — згадує історик.
І, якщо український синьо-жовтий прапор був фактично готовий до затвердження та використання, то з матеріалами для розробки герба було складніше.
“Щодо символіки, яка була затверджена у 1918 році для Української Народної Республіки — були відомі тільки чорно-білі варіанти затвердженого герба у виконанні Василя Кричевського. Але ще у 1918 році проєкт зазнавав критики – мовляв, це була більш емблемна композиція, ніж геральдична”, – каже Андрій Гречило.
Все ж вирішили, що на новому українському гербі однозначно має бути тризуб. Залишалося відкритим питання, як його зобразити.
Зрештою, у 1991 році оголосили конкурс на найкращий ескіз державного герба, який мав завершитись до початку осені.
“Конкурс викликав велике зацікавлення. Було подано понад 200 проєктів, з них, мабуть, 97-98% містили зображення тризуба.
Були й кумедні проєкти, в яких було поєднано серп і молот і тризуб — таких робіт було десь 3-4. Досить багато було якісно зроблених робіт від професійних художників”, — каже геральдист.
Врешті решт, обрали найкращий проєкт. Таким став проєкт Андрія Гречила та Івана Турецького зі Львова.
“Ми взяли за основу проєкт Кричевського, затверджений для УНР. Зробили композиційне рішення, де цей символ, тризуб, поміщався на синьому щиті.
І вінок, і тризуб були золоті. Це йшло як малий герб, а також ми запропонували великий герб”, — каже “батько” сучасного українського герба.
Великий герб був річчю незвичною у Радянському Союзі, оскільки великі герби здебільшого мали монархії.
“Великий герб виконував функцію монаршого символу. А малий герб використовується всіма державними інституціями”, — каже геральдист.
У листопаді 1991 року у Верховній Раді точилися дебати. Комісію з питань культури та духовного відродження очолив академік Ігор Юхновський.
“Розклад був зроблений таким чином, що більшість депутатів (була “група 269”) представляли комуністичну партію.
При всьому бажанні прийняти символіку, коли ця група буде проти… Вони одразу виступили проти — вимагали, щоб щось було радянське та про здобутки комуністичної партії”, — згадує Андрій Гречило.
Стало очевидно, що прийняти великий герб у тих умовах було неможливо. Тож зосередилися на розробці ескізу малого герба. Академік Юхновський наполягав на тому, аби прибрати з герба оливковий вінок.
“Чому не використовувати? Щоб не було жодних згадок про 1918-й рік. Щоб не провокувати цих комуністів згадками про існування незалежної української держави”, — розповідає історик.
До команди двох розробників герба долучили художника з Києва Олексія Кохана. У грудні 1991 із 10-ти різних ескізів щита для герба Андрія Гречила обрали 5-сторонній щит, який ми бачимо на нашому гербі зараз.
Технічні креслення Андрій Гречило виконав сам.
“А хлопці вже малювали на планшеті метр на метр великий малюнок, який мав бути представлений і у Верховній Раді, і для уряду для подальшого використання та затвердження”, — розповідає співрозмовник.
Він згадує, що палки в колеса їм вставляли навіть на завершальному етапі виконання ескізу герба.
“Не було навіть на чому працювати. Добре, що ми із собою зі Львова привезли фарби. А про планшет метр на метр подбала депутатка Лариса Скорик, архітектор, яка його десь зі своєї майстерні привезла”, — каже чоловік.
У січні 1992-го ескіз герба розглядали на президії Верховної Ради — за наполяганням комуністичної більшості узгодили, що він буде називатися малим, аби пізніше розробити й великий.
Але затвердження герба затягнулося аж до середини лютого. На сесії Верховної Ради тривало протистояння, комуністи не хотіли голосувати за новий український символ. Демократи погрожували, що складуть повноваження, і це призведе до нових виборів.
“Певний компроміс запропонував вже обраний президент Леонід Кравчук, який сказав, що необхідно все ж затвердити якийсь герб, оскільки наближається весна, і задекларована незалежна держава Україна мусить видавати свої документи, діти закінчують школи, мусять отримувати атестати й вступати у виші”, — згадує Андрій Гречило.
Також без офіційної символіки українські установи, які працювали поза межами країни, наприклад пароплавства, не мали права працювати. До того ж Україна мала відкривати дипломатичні представництва за кордоном.
Тож у Верховній Раді тоді домовилися, що поки приймуть цей герб як малий, бо це просто необхідно.
“А пізніше зробимо якийсь великий, і там “напхаємо” все що хто хоче. Як висловлювався один депутат (можна подивитися по стенограмі), “Потім художники нарісуют все, що ми хочем” І так, зрештою, вдалося набрати необхідну більшість голосів”, — каже співрозмовник.
Нині в Україні досі триває розробка великого герба, його так і не змогли ухвалити до 30-ліття незалежності України. Баталії з цього приводу у Верховній Раді тривають.
Читайте також: