Як жити поряд з війною і не втрачати оптимізм. Історія родини фермерів з Жованки (ФОТО)
Костянтин Конєв з прифронтової Жованки забезпечує молоком і медом усе селище та ще кілька поблизу. Його бджоли живуть у вуликах, придбаних на грантові гроші, а кози пасуться неподалік від укріплень бойовиків. Попри складнощі чоловік з матір’ю посеред розрухи намагаються побудувати успішну родинну справу.
Будинок Костянтина і його матері Людмили — чи не єдиний цілий з-поміж десятків розтрощених снарядами. Їхній оселі теж періодично дістається — від селища до позицій бойовиків немає й кілометра.
Але родина не захотіла кидати рідне селище, домівку та господарство.
Людмила погано чує, через що їй дали інвалідність. Тож головний “добувач” у родині син. На життя заробляє розведенням кіз і бджолярством.
На городі родини Конєвих — 31 дерев’яний вулик. Більшість із них пофабовані у фіолетовий і жовтий кольори. Решта — “одноповерхові” та не такі ошатні. Їх чоловік змайстрував сам 2 роки тому, коли тільки починав освоювати справу.
Стати бджолярем Костянтин хотів уже давно.
“Його мама збирала гроші, хотіла полагодити дах. А він їй каже: «Мам, ти мені що зазвичай дарувала на День народження? Нічого. Подаруй мені мрію». Її це так зворушило, що вона не змогла відмовити синові та віддала йому ці гроші”, — розповідає начальниця гуманітарного центру “Проліска” у селищі Зайцеве Ганна Тимофєєва. Як і багатьох мешканців прифронтового селища, цю родину вона знає особисто. Наприклад, Людмилі благодійники з “Проліски” придбали слуховий апарат.
На “материнський капітал” Костянтин купив кілька бджолосімей. Знання черпав в інтернеті та від знайомих. А коли став розбиратися краще, відчув, що цього замало та вирішив розширяти господарство.
Грошей у сім’ї бракувало, тому вирішили податися на грантовий конкурс, який оголосив Червоний Хрест.
“У нас є гуманітарний центр у Жованці, туди приїздять представники різних організацій. Приїхали з Червоного Хреста, сказали, що можна виграти гроші. Я зібрав документи, подав, мама допомагала з оформленням. Не дуже складно було”, — говорить чоловік.
Конєвим пощастило: грантодавці підтримали їхній проєкт і дали 51 тисячу гривень на розвиток господарства. На ці гроші чоловік купив 18 жовто-фіолетових вуликів і заселив туди ще більше бджіл.
Повз залатаного будинку прямуємо на пасіку. Костянтин дістає всіяну бджолами рамку з медом і позує з нею. “Не підходьте близько, бо вкусять. Мене вже встигли вжалити, це я так, вдаю, що все гаразд”, — застерігає чоловік.
На його пасіці трудяться українські степові бджоли. Їх Костянтин купує у сусідньому селищі. За цей сезон вони принесли вже 450 кг меду.
“Майже в кожному домі в Жованці є наш мед”, — говорить Костянтин під акомпанемент сотні бджіл.
Поряд із вуликами рясніють врожаєм грядки. Тут ростуть кабачки, томати, капуста й інші овочі. Їх родина вирощує не на продаж, а для себе.
Через город виходимо з двору, долаємо кількасот метрів мокрою від дощу степовою стежкою та опиняємось на пасовищі, де мирно гуляють кози.
“Це Майка, це Машка, далі — Люська, Мілка, Лізка, Галка і Катька. Козла спочатку звали Ярик, а тут, виявляється, замкомбата Яриком звуть. Підходять військові, кажуть: «Чуєш, негарно, що Ярик — козел». Довелося перейменувати”, — сміється фермер.
Деякі з кіз — ровесниці війни на Донбасі. 7 років тому родина завела козеня, за ним – ще одне, потім їх стало вже 4, 12 і, зрештою, 25. Згодом чоловік зрозумів, що доглядати за таким великим стадом складно й невигідно, тому роздав більшість кіз знайомим.
“Зараз у мене їх вісім, тобто сім кіз і один козел. Вони дають стільки молока, скільки я можу продати тут, по Жованці, Майорську, Бахмутці. Молоко ж не картопля, його треба швидко реалізовувати”, — пояснює Костянтин.
Щодня кози дають близько двох відер молока. Фермер продає його в чистому вигляді, а також робить бринзу. Продукція розходиться швидко, але нарощувати об’єми чоловік поки не планує.
“Кози — це така справа, до якої ти прикутий повністю. Війна, дощ, сніг — треба їх виганяти, пасти, доїти. А бджоли — це сезонне заняття, на якому теж можна заробити. Кіз будемо залишати, але робота така, що вже сил немає”, — жаліється Костянтин, усміхаючись.
Та все одно зупинятись не планує: вуликів збирається поставити ще більше, в ідеалі – хоча б 20, аби разом їх було пів сотні. На це чоловік зараз шукає гроші.
Нагадаємо, нещодавно мешканці Жованки отримали від благодійників вогнегасники, які допоможуть захищати домівки від пожеж після обстрілів. Снаряди бойовиків періодично залітають на подвір’я місцевих, влучають у будинки та падають на прилеглі поля. Тож вогнегасники тут не забаганка, а життєва необхідність.
Читайте також:
323Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
