новини: Історія

У Києво-Печерській Лаврі висловили ідею щодо внесення в обмінний фонд останків російського державного діяча та українофоба Петра Столипіна. Їх пропонують поміняти на українських полонених воїнів.

У Соледарській громаді з’явилась робоча група, яка зможе підготувати рішення про перейменування вулиць або й сіл громади. Переглядатимуть назви відповідно до вимог закону про декомунізацію. 

Майже за рік у Покровській громаді змінили назви 270 вулиць і провулків. 154 з них перейменували у самому Покровську, а ще 116 — у населених пунктах громади. Зміни провели в межах закону України про деколонізацію та декомунізацію.

Мистецький фонд “Ізоляція” представив проєкт “Соледар. Солона історія”. Українські активісти у співпраці з краєзнавцями дослідили історію створення та розвитку міста, яке колись було туристичним “магнітом” Донеччини. Ці факти об’єднали на інтерактивному сайті. Як його переглянути та чому в активістів виникла така ідея — розповідаємо далі.

10 років майбутня поетеса та громадська діячка Галина Гордасевич із Тернопільщини мала провести у таборах. Таке “покарання” за радянських часів 16-річна дівчина отримала за листівку та декілька слів у вірші. Отримавши амністію, Галина зареклася більше не писати. Через що вона порушила цю обіцянку, як минули 35 років життя на Донеччині та яку поезію Гордасевич вважають феміністичною — розповідаємо далі. 

Осідлі та в кибитках, робітники, колгоспники та ворожки, з українськими прізвищами та ні — роми України були різними перед нашестям нацистів. Але доля у багатьох з них склалася однаково трагічно. 

Видатному мовознавцю та правозахиснику з Донеччини Олексі Тихому могло б виповнитись 97, якби його не засудила та не закатувала у таборах радянська влада.

Він з дитинства мріяв стати митцем і зміг розбагатіти на своєму таланті. Писав українські пейзажі, живучи у Петербурзі. Доповнював свої виставки ефектами, які приголомшували публіку. Все це про художника Архипа Куїнджі, який народився у Маріуполі 183 роки тому.

“Донецьк завжди був проросійським, а місцеві не розмовляють українською” — один із наративів, що тривалий час просуває Росія. Та у місті були жителі, які ще до початку російської військової агресії на сході доводили зворотнє. У 2012-му місцевий активіст відкрив у Донецьку клуб однодумців, які прагнули говорити українською. За 10 місяців роботи тут провели з пів сотні заходів. А всі донеччани-учасники несвідомо залишили вагомий слід в історії міста. Як створювали цей розмовний клуб, чи мав він популярність та які інші міста країни підхопили цю ініціативу — розповідаємо далі. 

КДБісти мали іншу, робочу назву цієї хвилі знищення найкращих людей нації у 1972-му — “операція “Блок”. Інститут національної памяті оприлюднив шість короткометражок про дисидентів, троє з яких — з українського Сходу.   

11 січня 1942-го нацисти стратили в алебастрових штольнях тодішнього Артемівська сотні містян, більшість з яких були євреями. За оцінками радянської сторони, там загинули понад 3 тисячі людей. Після деокупації містяни кілька днів ходили серед решток сотень трупів, намагаючись знайти загиблих родичів, сусідів, знайомих. Багато кого опізнавати не було кому: у виробках гинули цілими сім’ями.

У традиційних строях, чоботах та з вифлеємською зіркою. Такими зображені колядники Донеччини на світлині, яку датують 1905 роком. Її зробив підліток із Бахмутського повіту, коли, за зароблені на коляду гроші, йому вдалося придбати фотоапарат. Яка історія створення цього знімка та які наративи радянської пропаганди він спростовує ми розпитали історикиню.

Дослідники історії Донеччини знайшли історичні світлини   Дружківки під час нацистської окупації. На фотографіях від травня 1942-го — побут місцевих мешканців, які не поїхали в евакуацію, їхніх дітей та нацистських загарбників. 

У 1962 році у газеті Краматорська опублікували оповідання Олега Плуталова “Я люблю тебе так…” Може здаватися, що ця історія про кохання, однак за антисталінські мотиви, які містив твір, письменника, ймовірно, не раз допитували. Що відомо про автора та у чому особливість його оповідання — розповідаємо далі.

Український композитор 4 роки прожив з родиною на Донеччині, у пристанційному селищі, яке нині зветься Покровськом. Розповідаємо детальніше про його роки у цьому краї.

Оцифрувати архіви знищених міст хочуть у Центрі міської історії. Жителям Маріуполя, Бахмута, Сєверодонецька та  інших тимчасово окупованих  та понічевених населених пунктів пропонують надсилати фотографії із сімейних архівів, аби оцифрувати їх і так зберігати історію.  Які фото шукають, де їх показуватимуть та як долучитись — розповідаємо у матеріалі.

Восени 1913-го через нинішній Бахмутський район побудували приватну залізничну гілку “Яма — Микитівка”. Вона століття прослужила цілій країні та мешканцям міст і сіл навколо. Ці рейки бачили промисловий бум, десятиліття Першої світової та визвольних змагань, ще одну світову війну та запізнілу модернізацію після неї. А рівно за сто років після будівництва залізниця почала поступово відмирати — через російську збройну агресію.

“Жінка накинулася на неї, вирвала хліб і втекла. Вона не розуміла, як далі бути, що їсти до наступного пайка”, — згадує розповіді Варвари Сердюк її онук. Разом із родиною його бабуся вижила в Голодомор 1932-1933 років. Вона була ще дитиною, але ті жахливі часи добре запам’ятала. 25 листопада, у День пам’яті жертв Голодомору, ми ділимося її історією.

5-річну доньку головнокомандувача УПА Романа Шухевича після арешту матері радянська влада запроторила до дитбудинків Донеччини. Там дівчинці змінили прізвище та майже десятиліття виховували як сироту, лояльну радянську людину. Свою матір, яка повернулася з сибірських таборів, вона зустріла знову вже дорослою. Дівчині знадобилося кілька років, аби прийняти своє справжнє походження та нове життя.

Кабмін ухвалив постанову Мінкульту, яка дозволяє демонтувати пам’ятники Пушкіну, Щорсу та іншим російським і радянським діячам. Ці монументи вилучать із Державного реєстру нерухомих пам'яток.