Роман Похілов — військовий полку “Азов”, якого росіяни вже понад рік тримають у полоні. На початок відкритої війни чоловік завершив службу та працював водієм у Маріуполі. У лютому 2022-го він вивіз сім’ю у рідний Кривий Ріг та знову став до лав підрозділу. Роман вийшов з “Азовсталі” одним із останніх 20 травня. Зараз його утримують у Горлівці.
Про Романа Похілова Вільному радіо розповів його друг і побратим Михайло, якому вже вдалось повернутись після чергового обміну.
Далі — пряма мова Михайла.
В редакцію Вільного радіо звертаються родичі полонених, і ми продовжуємо збирати їхні історії, аби показати обличчя тих, хто боровся за Україну, а тепер потребує боротьби за себе. Якщо ваша близька людина потрапила у полон і ви готові про неї розповісти, пишіть нам через форму зворотного зв’язку на сайті або у соцмережах: Telegram, Instagram, Facebook.
Роман родом з Кривого Рогу. Він ріс без батька та з дитинства хотів стати військовим. Закінчив військовий ліцей, потім долучився до місцевої організації криворізького козацтва. Там познайомився з хлопцем, який служив в “Азові”, і сам вирішив піти служити.
Ми з Ромою познайомились вже у Приазов’ї у 2017 році. Починали службу в одному батальйоні і якось потоваришували. Він дуже добра і відповідальна людина.
Згодом Рома закінчив службу і став “цивілом”, працював у Маріуполі водієм. Він взагалі дуже любить автівки, мотоцикли, дріфт. Ми часто разом катались.
Ми знали, що бойові дії будуть, тому 23 лютого 2022-го я попросив Рому вивезти наші сім’ї на його Батьківщину у Кривий Ріг. Я 23-го вже був на базі, а Рома повіз у безпеку до своєї мами наших рідних.
О 3-й ночі 24 лютого вони подзвонили мені, сказали, що вже в Кривому Розі, а о 4-й ранку вже почалися перші “прильоти” по Маріуполю. Рома повернувся в “Азов” і вже о 8-й ранку приїхав на наше місце тимчасової дислокації у Маріуполі.
Ми з Ромою спочатку тримали оборону з хлопцями в Кальміуському районі Маріуполя, потім — у центрі в районі драмтеатра, потім потрапили знов у Кальміуський — на завод імені Ілліча. А потім проривались на “Азовсталь”.
Рома займався нанесенням даних на карти — так би мовити, більше допомагав у тилу. Це дуже важлива робота, не всім потрібно бігати зі зброєю.
Вже на “Азовсталі” вдавалось побачитися з другом десь через день. Ми тоді виходили на бойові завдання позмінно через добу, і коли він вертався, я приходив до нього. Ми там спали по 40 хвилин на добу, було дуже складно. Але Рома тримався, підбадьорував як міг, хоча й нервував, звісно.
Виходити у полон ми вирішили разом, пішли 20 травня одні з останніх.
Ми опинились [у колонії] в Оленівці за чотири бараки один від одного. Коли була можливість, я хитрощами писав рідним, що ми живі. А коли стався теракт, намагався через знайомих нагвардійців дізнатися, чи Рома в порядку. Його згадали та розповіли, що він живий. Він така особистість, що дуже запам’ятовується. У нього татуювання: пентаграма (це символ удачі) на руці й череп барана на шиї. Росіяни навіть зняли з ним відео, і там якийсь “експерт” каже, що це “100% сатанист”.
В Оленівці Рома був у бараці нацгвардійців. Росіяни для зручності так поділили бараки: “нацгвардійці”, “азовці” і “ЗСУ”. А в той, який підірвали, напередодні перевели хлопців лише з “азовського” бараку.
Я тоді зміг написати повідомлення рідним. Просто два плюси: плюс за Рому, плюс за себе, що живі.
Через тиждень після теракту в Оленівці Рому етапували у Горлівку. Пізніше йому вдалося написати лист матері, якісь волонтери сфоткали і прислали повідомленням. Це був єдиний лист за той час, що ми вже були не разом — мене вже потім обміняли з Оленівки. Але під час минулого обміну звільнили хлопця, який сказав, що Рома з ним у камері сидів. Тож ми знаємо, що він досі у Горлівці.
Його мама і жінка дуже хвилюються, але тримаються, бо в них немає іншого вибору. Ми всі чекаємо, коли Рому обміняють. Мені соромно, що його досі не обміняли.
Нагадаємо, щонайменше 3,4 тисячі українців досі перебувають у російському полоні. Більшість із них маловідомі або взагалі не медійні. Ми зібрали ті імена, які вдалося знайти наразі.