Лагодять старі вантажівки для передової: як працює проєкт “Тачка на ТРОкачку”
Донедавна на складах ЗСУ припадали пилом військові вантажівки радянських часів. Деякі з них отримали шанс послугувати українським бійцям. Застарілий транспорт ремонтує та відправляє на передову проєкт “Тачка на ТРОкачку”. Ми розпитали, як проходить повернення техніки до життя, хто з цим допомагає та яких успіхів вже вдалося досягти.
Про роботу проєкту Вільному радіо розповів один із його ініціаторів, офіцер управління логістики штабу Командування Сил ТрО ЗСУ Віктор Шевченко.
“Залізні коні” для бійців тероборони
Ініціатор проєкту ділиться, що “Тачка на ТРОкачку” вже понад 4 місяці намагається забезпечити потреби фронту у військових вантажівках. Списані машини, які зберігаються на складах ЗСУ, лагодять та передають тероборонцям на передову. Допомагають із цим волонтери, працівники приватних СТО, підприємці, великий бізнес, а також українські та закордонні благодійні фонди. Небайдужі українці, каже Віктор, теж підтримують ініціативу пожертвами.
Проєкт створили в жовтні минулого року спеціально для Сил тероборони. Звітність та діяльність контролює командування.
“На “нулі” катастрофічно не вистачає військових вантажівок, обов’язково повнопривідних. Вони мають бути невибагливими у ремонті, чим не похизуються сучасні автомобілі чи старі європейські. Ідея проєкту лежала на поверхні — вантажівки зберігаються на складах ЗСУ, чекають свого часу для списання. Їм десь 30-40 років, радянського виробництва. Серед них є машини в більш-менш нормальному стані. Звісно, ЗСУ їх ремонтують, але не таку велику кількість, у них просто не вистачає рук.
Подумав, що непогано було б ремонтувати їх на приватних СТО. Ніби проста ідея, але ніхто за це не брався. Бо є певний документообіг всередині війська ЗСУ, певні свої труднощі з цим. Та ми спробували. І скажу вам більше — нам вдалося”, — розповідає ініціатор проєкту Віктор Шевченко.
Як ідея переросла в успішний проєкт
“Взагалі я співвласник міжнародної логістичної компанії, до війни працював її гендиректором. За два дні до повномасштабного вторгнення вирішив долучитись до тероборони. Відтоді служу, захищаю країну. Наразі — на посаді офіцера управління логістики штабу Командування Сил ТрО ЗСУ”, — розповідає Віктор Шевченко.
Ідея проєкту, каже він, почалася з завдання від командування вивезти два батальйони на “нуль”. Їх треба було забезпечити всім необхідним, а вантажівок у той момент не було.
“Ситуація була критична, а час — обмежений. Раніше я часто їздив до наших хлопців, забирав машини та бачив, де вони знаходяться, в якому стані, що з ними відбувається. Бачив величезну потребу у військових авто. Вирішив запропонувати керівництву ремонт радянських, бо вони ж є на складах. Спочатку в ідею не дуже вірилось. Вантажівки були в жахливому стані”, — каже Віктор Шевченко.
Такий транспорт, за його словами, дуже потрібен нашим захисникам. Він здатен проїхати бездоріжжям — полями, лісами чи болотами — та везти чимало зброї, боєприпасів або ж особовий склад.
“Як то кажуть, очі бояться, а руки роблять. Ми вирішили взяти на пробу 7 вантажівок різних категорій. За три тижні вдалося їх полагодити та відправити нашим тероборонцям. Був зрозумілий і весь шлях, і як по ньому йти. Тобто документообіг, вартість і таке інше. Після цих вантажівок вже офіційно створив робочу групу, яка й переймається цим питанням і зараз”, — пригадує співзасновник проєкту та військовий Віктор Шевченко.
Вантажівок, які полагодили та відправили на фронт за проєктом “Тачка на ТРОкачку”, вже близько 130. Ще 120 — у процесі ремонту, бронювання або ж відправки на передову.
Ремонт старих вантажівок заощаджує гроші та час
Проєкт “Тачка на ТРОкачку” виграє в часі та коштах, стверджує військовий. Передати бійцям європейську вантажівку 80-х років обійдеться в десятки тисяч євро. І вона теж потребуватиме ремонту. Натомість “апгрейд” радянських, які колись стояли на озброєнні України, коштуватиме значно дешевше.
“Коли ми зараз купуємо військові авто в Європі — чекаємо близько 2 місяців. Кажу про європейські ДАФи та МАНи. Коштує це від 40 тисяч євро. Плюс додайте ще мінімум 2-3 тисячі на логістику, щоб забрати її в Україну, а ще ж не забувайте про ремонт. А щоб полагодити радянську вантажівку, нам необхідно від 3 до 10 тисяч доларів. 10 — це повний капремонт, а десь 3-4 — це заміна лише деяких частин, щоб машина, грубо кажучи, поїхала. Наприклад, зчеплення, руль, гальма чи колеса”, — пояснює Віктор Шевченко.
Тривалість ремонту залежить від несправності — в середньому на одну машину треба від 2 до 3 тижнів. До життя вантажівку повертають кілька механіків проєкту. Але є і дружні СТО в різних областях України, які також допомагають з ремонтом техніки для військових.
“Не всі розуміються на такій старій техніці. На початку були труднощі. Механікам, які погодились нам допомагати й долучились до проєкту, доводилось шукати інформацію в інтернеті чи книжках. Коли ми починали, їх було лише семеро, а зараз щонайменше 50 людей. Ми не рахуємо точно, але приблизно так. Вже встигли набратися досвіду: бачать машину та розуміють, що з нею не так”, — каже Віктор Шевченко.
Найбільша проблема — брак запчастин
Один із механіків проєкту ділиться складнощами роботи та зазначає: чимала частина робочого часу йде на пошук запчастин.
“Машина стара — це зрозуміло. До того ж заводи-виробники запчастин або знаходяться в країні-агресорці, або взагалі ніхто вже не випускає їх. Доводиться шукати альтернативу: у нас в Україні є невеликі заводи, які виробляють аналоги цих запчастин, також шукаємо китайські аналоги. Якщо запчастина закінчилась на ринку в Україні, то раніше ніж через 2-3 місяці вона не приїде до нас аж ніяк. Тут і виникають труднощі. Шукаємо вихід, витрачаємо час на дзвінки, розмови, але шукаємо”, — ділиться механік проєкту Євген Могилов.
Такі вантажівки можна назвати невибагливими в ремонті, але, як каже Євген, не кожен фахівець здатний довести машину до ладу.
“Якщо порівнювати з сучасною іномаркою, звісно, радянську вантажівку легше зробити. Наші воїни, раптом що, зможуть самостійно мінімально поремонтувати, щоб доїхати хоча б до ремонтної бази. А от із сучасними так не вийде, у них — електронний пристрій, який керує всіма системами. У радянських машин з електроніки — лише світло та розподільник запалювання. Але ж не думайте, що це як велосипед зібрати. Людина, яка вже розуміється у вантажівках, умовно за місяць може навчитись лагодити будь-яку іномарку, а от навпаки — ні”, — стверджує Євген Могилов.
Відгуки українських бійців — показник успіху
За словами Віктора Шевченка, зараз тероборонці на передовій гостро потребують щонайменше 4 тисяч повнопривідних вантажних автомобілів, які б перевозили озброєння й особовий склад.
“Життя транспорту на “нулі” коротке. Потреба є завжди, ви ж розумієте, що таке війна. Були випадки, коли наші військові не доїжджали на цивільному джипі до необхідної точки. Не ті дороги, точніше — їхня відсутність. Носили все необхідне десь 1,5 кілометра просто руками. Ці ж вантажівки виконують те, що вони повинні — рятують життя наших хлопців та допомагають їм рятувати країну від ворога. По відгуках бійців ми бачимо потрібність нашої ініціативи. А це реальний показник успішності такого проєкту”, — наголошує ініціатор проєкту Віктор Шевченко.
Хто допомагає проєкту ставити сили тероборони на колеса
Як розповідає Віктор, один із найбільших їхніх спонсорів — американський фонд.
“Ми їх вразили. Представники фонду приїжджали на станцію, ми показали їм вантажівки “до” та “після”. Вони були реально вражені, бо це військова техніка, яку в принципі ніколи цивільні не робили. Їх здивувало, що можна такі старі машини повернути до життя. Фонд вирішив донатити нам на постійній основі”, — говорить військовий.
Він каже, що їхній проєкт — останній бойовий вихід вантажівок радянського виробництва.
“У мирний час нам не потрібні ці старі авто. Нам і зараз поставляють сучасну та надійну техніку, хоч потреба і більша. Маю надію, на базі ЗСУ буде саме така техніка, а радянський металобрухт допоможе перемогти та зникне. Та війна триває, роботи для нашої команди ще багато, потреб на передовій — теж. А допомогти нам може кожен із вас: хтось руками, хтось через донат на сайті. Та в першу чергу ми розраховуємо на кошти великого бізнесу, приватних інвесторів. Звісно, на підприємства, СТО, великі компанії, які займаються вантажною технікою”, — каже Віктор Шевченко.
Команда проєкту “Тачка на ТРОкачку” постійно звітує про виконану роботу. Стежити за ними можна через сайт або їхні сторінки в соцмережах — Facebook та Instagram.
Нагадаємо, раніше ми також розповідали про проєкт “Землячки”, який допомагає українським жінкам-військовим.
Читайте також:
21