Дві мотанкарки з Бахмута приїхали в Майорськ, аби розповісти мешканцям про мистецтво традиційної української ляльки. Для організаторів це не просто розвага, а тиха боротьба за свідомість місцевих.
За довгим столом на свіжому повітрі зібралися з півтора десятка мешканок Майорська. Перед кожною — відрізи тканини й мережива, нитки та ножиці. За годину шматочки матерії перетворяться на традиційні українські обереги.
“Мотанка — це народна лялька, яка зберігає в собі традиції, культуру, історію народу, який її створює. Вона спрямована на добро, на захист сім’ї, країни, своєї землі. Лялька з’єднує людину, яка її робить, з тими, хто її створював колись. Тому це так потрібно людям, які живуть поруч з війною: це дасть їм відчуття єдності та підтримки”, — вважає майстриня творчої майстерні “Оберіг” Наталія Роменська.
Подібних майстеркласів на рахунку бахмутських мотанкарок вже не одна сотня. Але у прифронтову зону вони з ляльками приїхали вперше.
“Така тиша стоїть, не чутно дитячих голосів. Зазвичай у селах більше життя, а тут я відчуваю, що десь поряд небезпека”, — каже Наталія.
До війни у Майорську жили близько тисячі людей. За кілька років їх стало вп’ятеро менше: хто міг, той поїхав, а для решти регулярні обстріли перетворилися на буденність.
Громадського транспорту між селищем і прилеглими містами немає, тож дехто тут живе фактично в ізоляції.
“Незабаром буде День Незалежності України, але, на жаль, досі в нас не розв’язане питання з транспортним сполученням. Ми розуміли, що люди не зможуть виїхати, взяти участь у заходах, які будуть проводити у найближчих Бахмуті або Світлодарську. Тому в нас виникла добра, ненав’язлива ідея зібрати охочих людей і познайомити їх з українськими традиціями”, — розповідає начальниця гуманітарного центру “Проліска” у селищі Зайцеве Ганна Тимофєєва.
Більшість із присутніх уперше побачили мотанку на майстеркласі. А були й такі, хто завітав сюди за ще одним оберегом. Наприклад, одна з жінок розповідає: під час обстрілу в її будинку повилітали всі вікна, окрім єдиного, де висіла мотанка.
А для декого традиційні українські ляльки — історія родом з дитинства.
“Мені ще до війни бабуся зробила таку ляльку, і я ніколи з нею не розставалася, навіть спала з нею. Коли пішла у школу, в сумці носила мотанку. Клала її під парту, а інколи садила на парту поруч із собою. Потім я передала цю ляльку молодшій сестрі, й вони разом із братом гралися”, — згадує мешканка Майорська Любов Ткаченко.
Близько години учасниці майстеркласу мотали обереги з тканини та ниток. Хоча стартовий набір в усіх був однаковим, ляльки вийшли не схожими одна на одну. Все тому, що кожна додала до мотанки частинку свого характеру, запевняють майстрині.
Та дехто вкладати магічний зміст у свою мотанку все ж не став.
“Для мене було новим і цікавим те, що ця лялька пов’язана зі світоглядом. Я поставлю її десь як прикрасу, але не як оберіг, бо я християнка”, — говорить мешканка прифронтового селища Галина Самойлова.
Та навіть без сакральних сенсів мотанки допомогли місцевим на деякий час відволіктись від проблем і розважитись.
“Можливо, ці дві години були таким собі порталом в інший світ, але наше життя таке, воно з годин і складається. Я взагалі не уявляю, як люди тут живуть. Тут навіть немає кілометра (від зони бойових дій, — ред.), а вони живуть”, — каже бахмутська майстриня Світлана Кравченко.
Мотанкарки зізнаються: одноразовий майстерклас навряд принесе значний ефект. Але такі заходи потрібні хоча б для того, аби місцеві не почувалися покинутими тут, за кількасот метрів від війни.
“Ми всі потребуємо затишку, особливо люди похилого віку, яких тут більшість. Тому якщо в них свідомість буде потроху повертатися до України, то іншим разом вони не будуть кликати сюди “руський мир”. Кажуть, що змінити світ можна, якщо змінити себе. Ось це — маленький крок до того, щоб повертатися обличчям до нашої країни. В нас так багато позитивного, треба на це звертати увагу. Не страждати, не бути жертвою, а творити Україну тут, на цьому місці”, — говорить Наталія Роменська.
Мистецтво мотанки планують нести й далі. Майстеркласи сподіваються провести у Жованці, Бахмутці та Пісках-2.
Читайте також: