29-річний мешканець Ковеля з Волині подався у волонтери. Щоб допомогти людям під обстрілами, волонтери не шкодують ні свого здоров’я, ні коштів, ні часу. Вони ризикують життям, коли розвозять гуманітарну допомогу та евакуюють людей з небезпеки. Скільком вони допомогли — не рахують. Адже життєва позиція волонтерів із “Благовістя” проста — робити людям добро.
Вільному радіо вдалося поспілкуватися з ковельським волонтером Петром Кислянкою. Зустріч з ним відбулася на території помісної церкви “Благовістя”, яка є одним із пунктів волонтерської допомоги мешканцям сходу України.
Останні 7 років Петро проживав у Швеції і повернувся в Ковель лише за кілька годин до початку повномасштабної війни. Додому приїхав, бо зламав ногу. Він і досі ходить з металевими пластинами.
“Коли почалась [відкрита] війна, всі були збентежені думкою: яке наше завдання, що ми можемо робити, як та з чого починати. У нас не було належного транспорту, не було ресурсів, нічого. Але за якийсь короткий час ми придбали транспорт — хтось пожертвував свій, десь щось купили за кордоном. І таким чином почали працювати”, — розповідає Петро.
Волонтери з “Благовістя” об’єдналися, аби допомагати людям. Вони не мають стосунку до громадських організацій, не прив’язані до державних гарантій, фінансового та транспортного забезпечення від них. Їхня життєва позиція — добро належить робити всім людям.
“Ми намагалися допомагати за будь-яких обставин. І не тільки тоді, коли розпочалася повномасштабна війна на сході України. Власне, я з друзями з 2016 року працював на лінії зіткнення — біля Троїцького, Новозванівки, Станиці Луганської. Там, де люди найбільше потребували допомоги”, — каже волонтер.
Петро Кислянка доставляє гуманітарну допомогу в “гарячі точки” сходу, а звідти з-під обстрілів вивозить мирних мешканців. В кожен такий рейс вирушає від 2 до 5 волонтерських “бусів”.
Волонтери не лише вивозять людей, а ще й надають їм тимчасовий притулок. Так, на початку відкритого вторгнення у приміщенні церкви на одну ніч могли залишатися до 160 людей. Тут цілодобово працює кухня. Харчами та одягом постраждалим від війни допомагають і місцеві. Продукти і хімію привозять також з Волинської області. Велику допомогу, в тому числі й фінансову, волонтерам надають друзі з-за кордону. Так всі згуртовано відгукнулися на добру справу, яку чинять волонтери “Благовістя”.
Наразі в приміщенні церкви по 3-4 дні проживають переселенці зі сходу. Тут вони отримують прихисток, поки шукають собі нове житло. Сюди в будь-який день за одягом чи іншою допомогою можуть завітати люди, які тільки-но прибули до Ковеля або вже стали тимчасовими мешканцями навколишніх населених пунктів.
Волонтери також співпрацюють з оптовими складами, де заздалегідь закуповують найнеобхідніші продукти, коли збираються відправляти нові рейси на схід.
“Ми намагаємося формувати продуктові набори з різної кількості круп, макаронів. В міру наших можливостей — баночка тушонки і баночка консерви. Якщо приходить якась допомога з-за кордону, там є щось, можливо, чим можна побалувати діток. Якісь цукерки, горішки”, — розповідає волонтер.
Один продуктовий набір важить у середньому 7-8 кілограмів. Якщо гуманітарку везуть на 5 “бусах”, то за один рейс допомогу отримують близько 1300 людей.
“Ми можемо з Ковеля виїжджати на 4 “бусах”, а по фінішних станціях розходимося по різних населених пунктах. Наприклад, якщо виїжджаємо на Луганщину, то по кінцевих селах роз’їжджається по 1 “бусу”. Ми намагаємося розділити ті харчі на максимальну кількість населених пунктів”, — каже Петро.
Крім продуктових наборів волонтери намагаються забезпечити мешканців сходу необхідними ліками — заспокійливими, від тиску, головного болю, для покращення травлення.
“Доводиться бачити різні історії. Так, з Білої гори один чоловік, у якого син хворий на діабет, щоб купити в Лисичанську інсулін, заплатив за 3 літри бензину понад тисячу гривень. Звісно, для людей, які там проживають, це взагалі захмарні кошти. І ми намагаємося їм допомогти чим можемо”, — пояснює Петро Кислянка.
Ковельські волонтери їдуть на допомогу в регіони, де точаться найзапекліші бої. Раніше вони працювали на Чернігівщині, Київщині, Харківщині, Миколаївщині. Зараз — на Луганщині та Донеччині.
“На Луганщині людей вивозили з Новотошківського, Попасної, Рубіжного, Сєвєродонецька, Лисичанська, Комишувахи та інших найгарячіших точок, які підконтрольні українським військовим. Під час цієї війни навіть до Троїцького та Новозванівки доїжджали”, — розповідає чоловік.
На Донеччині волонтери допомагали мешканцям Мар’їнки, Авдіївки, Костянтинівки, Добропілля та Мирнограда. В останній час їздять у Сіверськ. За день можуть робити по 2 рейси. Людей вивозять з-під обстрілів до Бахмута, де тимчасово залишають на базі місцевої команди, і знову повертаються до Сіверська. Багато людей волонтери вивезли й з Краматорська.
Людей, яких вивозять з “гарячих точок”, залишають перепочити у церкві в Дніпрі.
“З Дніпра йдуть евакуаційні потяги. Наші друзі з різних церков Рівненщини, Волині та Київщини приїжджають сюди за людьми. І значно зручніше, коли збирається певна кількість людей. Вони вирішують, куди кому треба їхати: чи хтось має якесь житло, родичів і так далі. Тоді вже приїжджають автомобілі і розвозять їх по Україні. А є й такі, хто чекає на нас”, — розповідає Петро.
Ще одна команда волонтерів з різних куточків України, яка допомагає “благовісникам”, базується в Бахмуті. Частина з них — це люди, які постраждали від російської агресії. Їхні будинки розбиті, а квартири згоріли.
“Бахмутська команда працює в двох точках — молитовний та приватний будинки. В молитовному будинку вони піклуються про те, щоб нагодувати людей, покласти їх спати за необхідності тощо. Інші працюють з медициною, із замовленням транспорту. Якщо надто великий потік людей, треба, щоб людей забрав сторонній додатковий транспорт. Таким чином кожен виконує свою працю”, — пояснює “благовісник” Петро.
Кількість охочих покинути рідну домівку щоразу різна, зазначає волонтер. Все залежить від потужності боїв та бажання людей виїхати.
“Іноді бувало навіть таке. Я кажу: “Ну все, вибачайте, я не маю місця в автомобілі”. Тому що там дійсно тісно: є старенькі люди, маленькі діти. А люди з “буса” кричать: “Ми ще потіснимося”. І всі готові на будь-які обставини, хоч в кілька поверхів. Стоячи, лежачи, бодай як”, — продовжує Петро.
Доволі часто трапляється, що люди замовляють місця для евакуації, а потім відмовляються їхати. Так трапилось в останню поїздку Петра на Луганщину.
“Я зібрав вранці повний автобус людей і виїхав з Комишувахи. Вже на базі в Бахмуті пасажирка каже, що в Комишувасі залишилися троє людей, які не помістилися в “бус”, але точно поїдуть. Я знову повернувся в Комишуваху. Під Врубівкою біля моста солдати мало не під колеса лягають: “Не їдь, обстріляли багато автомобілів”. Я мав адресу, але не знав, де знаходиться цей будинок. Ми заїхали, я знайшов цих людей, а вони кажуть: “Ми думали, що нас заберуть зранку. Ми вже зараз не поїдемо”. І я абсолютно пустим автомобілем повернувся на базу”, — розповідає волонтер Петро.
З домівок в основному “благовісники” вивозять маломобільних людей: паралізованих, людей на візках, літніх.
“Звісно, таких людей в якесь місце збору не збереш. Їх треба збирати адресно. Досить часто доводилося переносити паралізованих людей власноруч із підвалу до автомобіля. Різні обставини бувають”, — каже Петро.
За можливості, якщо молодші здорові люди можуть зібратися в одному місці разом, це полегшує евакуацію.
“Для прикладу, в Сіверську це більш налаштовано. Всі збираються біля одного з магазинів, що значно спрощує збір. Та й безпечніше якоюсь мірою. Адже коли в автомобілі є люди, то їздити містом, яке обстрілюється, небезпечно. Один із наших автомобілів з 18 пасажирами за мить потрапив під обстріл. Але, дякувати Богу, всі цілі, живі, неушкоджені, транспорт також”, — продовжує Петро.
Однак не лише автомобілі страждають під обстрілами. Пасажири теж діставали поранень. Обходилось без смертельних наслідків, але одній людині осколком перебило ногу. Були й кульові поранення, і незначні понівечення від битого скла.
Як зазначає Петро, серед членів автомобільної команди спеціалістів з медичною освітою немає. Але аптечки, навіть по кілька штук на один автомобіль, вони при собі мають. Тож першу допомогу можуть надати в будь-який час.
Інколи такої допомоги потребують і самі волонтери. Наприклад, Петра поранило при виїзді з Рубіжного, коли вибухнув резервуар з азотом.
“Коли ми пробували виїхати з міста, не змогли проїхати. Був великий дим, горів асфальт, летіло багато різного лахміття на дорогу. Тому ми повернулися й зачекали, доки трішки все заспокоїться. В цей час, ймовірно, до дороги підійшли російські солдати. А це була непроста дорога: ми бачили, що вона замінована. Ми намагалися рухатися зі швидкістю мінімум 80-90 км, але в цей час почули постріли. Мене оглушило, в очах потемніло — я був поранений, але намагався їхати далі. Міни вже не об’їжджав. Розумів: потрапимо на міну чи ні, а кульове поранення нас відправить у вічність. Тому далі рухалися з максимальною швидкістю — з пробитим баком та пробитим “бусом”, — згадує Петро.
Першу допомогу йому надали нацгвардійці на блокпості, а звідти відправили у військовий госпіталь.
“Перший день я трошки себе недобре почував — була перебита артерія, тому втратив понад літр крові. Вже через день я знову сів за кермо. Хоча і був поранений та з перебинтованою головою, однак керувати автомобілем міг. Ми ще зробили об’їзд 4 сіл — розвезли воду і харчі. А на третій після поранення день вже вирушили додому”, — розповідає волонтер.
В п’ятницю, 14 травня, Петру зробили операцію. Зараз він почувається добре. Вже 16-го збирається знову на схід — допомагати людям.
“Якщо жаліти себе, то завжди знайдеться якесь завдання для себе. Але зараз ми проживаємо особливий період. Мені неодноразово доводилось бачити загиблих, які лежать посеред дороги. В такі моменти розумієш, що ти можеш якимось чином зменшити цю кількість. І тоді якісь власні пріоритети відходять на задній план”, — так пояснює своє прагнення допомагати людям волонтер Петро Кислянка.
Інформація про ковельських волонтерів швидко поширюється між мешканцями сходу. За день Петру телефонує багато незнайомих людей, охочих виїхати з-під обстрілів.
“Як в народі кажуть, працює “сарафанне радіо”. Одну людину вивезеш, вона передасть ще 10 — і вже ці люди дзвонять. Я дивуюсь іноді, звідки вони беруть номер телефону, але з різних країв телефонують. І якось так домовляємось”, — посміхається волонтер.
Він додає, зв’язатися з ним чи з кимось із волонтерів можна за телефоном. Їхні номери доступні для всіх охочих:
Нагадаємо, 8 травня у Білогорівці, що на Луганщині, від авіаудару російських окупантів по школі загинули два закарпатських волонтери, які з початку війни допомагали вивозити мешканців області з небезпеки.
Ще раніше, 29 квітня, в районі Попасної на Луганщині після обстрілу евакуаційного автобусу зник його водій. Після 2 діб пошуків виявилося, що він живий, але в російському полоні.
Читайте також: