Віталій Барабаш в Авдіївській військово-цивільній адміністрації “новий старий керівник”, як він сам себе жартома називає. Призначений вдруге очільник має за плечима 9 місяців на посаді та своє бачення розвитку міста. Про “бонус” у вигляді Опитного, недоотримані громадою мільйони та про те, для кого готовий поставити у своєму кабінеті ще два крісла — він розповів в інтерв’ю нашим журналістам.
43-річний Віталій Барабаш народився і виріс на Донеччині. Дитинство провів у селі Новоселівка-1 Ясинуватського району. З 2014 року воював в АТО, спершу у добровольчих батальйонах, потім підписав контракт. В органах місцевого самоврядування раніше не працював, але був помічником-консультантом кількох народних депутатів та радником керівника апарату Верховної ради.
1 червня 2020-го року Віталій Барабаш очолив ВЦА Авдіївки. 11 березня 2021-го був перепризначений керівником Авдіївської міської військово-цивільної адміністрації.
— Вас у березні знову представили колективу. Це така традиція?
— Як я пожартував на призначенні, “новий старий” керівник. Так, люди мене вже знали. Є така традиція. Міг же бути й не я, а хтось новий.
— А що змінилося, крім назви, коли з’явилась нова Авдіївська міська ВЦА Покровського району?
— До нас приєдналось село Опитне, яке раніше було у Спартаківській селищній раді. Стосовно функціонала, нічого не змінилося. Єдине, що ми зараз перереєстровуємо всі структури, але це такі механічні моменти, які найближчим часом будуть вирішені. Підпорядкування до Покровського району поки не дуже зрозуміло, адже обов’язки районних адміністрацій укрупнених районів поки не врегульовані. Сподіваємось, найближчим часом це буде зроблено, і ми будемо зрозуміти нашу співпрацю з районом. Ми, як ВЦА, прямо підпорядковуємось обласній військово-цивільній адміністрації.
— Районні ради мають передавати на баланс громади об’єкти — школи, лікарні. У вас розпочався цей процес?
— 18 березня був лист від Ясинуватської районної ради, що вони нам передають майно саме села Опитного. Це будинок культури, бібліотека, навіть є комунальне житло, гуртожитки. Зрозуміло, що це майно більшою мірою зруйноване. Опитне — це є лінія фронту. Коли ми вже перереєструємось, буде створена комісія, за цими актами поїдемо приймати майно.
— Тобто приєднання Опитного — це не зовсім “подарунок” для громади?
— Коли днями їздили туди, пожартували, що Опитне — такий собі “бонус” для громади Авдіївки. Це звісно, жарт, бо там живуть люди, яким теж треба допомагати.
— Реформа децентралізації полягає в тому, що громади отримують більше повноважень, об’єктів у власність, але має бути і більше фінансування. Ви це вже якось відчули?
— Поки без змін. Я сподіваюсь, що приймуть закон, за яким ПДФО (податок з доходів фізичних осіб) буде залишатися на місцевому рівні, 65%. Зараз у нас 18%. Тоді ми відчуємо.
— А на сьогодні які головні джерела доходів бюджету громади?
— ПДФО, гроші за користування майном комунальної власності, трошки акциз, земельний податок завод нам почав платити у 2020-му році. До цього не платили у зв’язку з бойовими діями, екологічний податок. ПДФО і земельний податок — основні.
— Які ще потрібні зміни, щоб громада могла розвиватися? Можливо, на законодавчому рівні?
— За роки, коли діяв мораторій на сплату земельного податку, бюджет міста Авдіївки недоотримав понад 100 мільйонів гривень. Розуміємо, що бойові дії, підприємствам складно. З реформою децентралізації з’явилося додаткове навантаження на місцеві бюджети, чому б не зробити компенсацію за ці роки, щоб гроші повернулися у вигляді прямої субвенції з державного бюджету. Понад 100 мільйонів — для нас це великі гроші, загальний бюджет на рік 220 мільйонів. Для нас би це було супер.
В законі про ВЦА у нас немає повноважень по відчуженню майна, по ліквідації установ. Наче були такі правки, але вони не пройшли. І це проблема. В приватних бесідах з депутатами чуємо про великі корупційні ризики. Я кажу: окей, поставте у мене в кабінеті ще два крісла, хай з одного боку ДБР сидить, з іншого прокуратура, хай вони зі мною разом працюють. Я готовий взяти на себе відповідальність. Якщо я щось порушу — ну все, в’язниця.
Зараз така ситуація, що у нас є трамвайна колія, в місті ходили трамваї, але цього вже не буде, це економічно не вигідно. Колії роками розкрадають, там десь 15 кілометрів, неможливо проконтролювати. За 5 років все розкрадуть, і що далі? А ми навіть не можемо ліквідувати це підприємство, трамвайно-транспортне управління. У нас була дуже проста думка: беремо ці колії, є фірми, які можуть їх демонтувати та купити. На цьому місці можна бігову доріжку зробити, взагалі б людям “зайшло”. В нас є така “тропа здоров’я”, мабуть, років із 70-х, люди їздять велосипедами на коксохім на роботу в теплу пору року. То там такий трафік, ого-го. Чому б не зробити якісну доріжку?
Якщо ми приберемо ці колії, на Центральному проспекті можемо зробити і парковки нормальні, і перехрестя нормальне. Дуже багато правильних речей для містян можна було б зробити з точки зору зручності, доступності. З подвір’їв на ці колії якісь саморобні переїзди, щось насипано. А ми не можемо навіть одну секцію демонтувати, одразу буде корупція.
Не можемо змінити освітній ступінь у школах, тому що засновником того чи іншого об’єкта була Авдіївська міська рада. І наче ми маємо ліквідувати міськраду, але немає таких повноважень у ВЦА, ми не можемо це робити або відчужувати майно.
Також проблема, що в місті не може бути приватизації, в нас немає повноважень. А звернень від містян дуже багато, люди хочуть приватизувати житло. Навіть в контексті компенсації за зруйноване житло: там обов’язкова умова, щоб житло було приватизоване. Люди до нас приходять, ми не можемо допомогти, вони йдуть в суд, це затягується ще на кілька місяців, йдуть витрати на адвокатів. Наче прості речі, але в цьому вбачають якісь корупційні ризики.
— Крім того, що під боком війна, які основні проблеми у громади?
— Наша, мабуть, найголовніша проблема — це інфраструктура. Якщо з тепломережею міста більш-менш все зрозуміло, вона на балансі нашого комунального підприємства, то з мережею водопостачання є проблема. Балансоутримувачем є “Вода Донбасу”. Мережі всі старі, вони ровесники міста, тобто з 60-х років минулого століття, постійно пориви. Ми навіть не можемо займатися благоустроєм на центральних вулицях та проспектах, бо немає сенсу вкладати в це гроші, коли під землею на 70-80% зношені трубопроводи. Їх треба в першу чергу замінити. А юридично немає механізму, за яким ми могли б їм виділяти кошти. Це комунальне підприємство обласного підпорядкування. Але якщо пориви, люди ж питають в першу чергу керівника ВЦА.
Є в нас думки, є досвід Вугледара, де кілька років вже є свій водоканал, комунальне підприємство, яке підпорядковане ВЦА. Хоча б буде змога міняти ці трубопроводи. Це теж буде тягар, але хоч щось буде змінюватися, бо зараз все дуже повільно. А у нас, якщо не помиляюся, понад 130 кілометрів трубопроводів. З яких вони міняють кілометр за рік. Скільки ж років ми так будем все міняти?
— Наскільки водопостачання у місті залежить від роботи Донецької фільтрувальної станції?
— Донецька фільтрувальна станція знаходиться біля нас, за авдіївською “промкою”. Навіть зараз, коли ми з вами говоримо (25 березня, — прим.), в нас зранку немає води. Станція стала на планові ремонтні роботи. В нас є невеликі запаси.
— У Торецьку є бачення, як уникнути цієї залежності від фільтрувальної станції. Там хочуть побудувати новий водопровід. Чи можливе щось подібне зробити в Авдіївці?
— У Торецька є технічна можливість це зробити. Умовно кажучи, є канал, по якому йде вода, яка потім потрапляє на фільтрувальну станцію. Вони хочуть брати воду з цього каналу. У нас каналу немає, для нас це нереально. Є думки, але потрібна дуже серйозна геологорозвідка. Це також чималі гроші, а якщо воду не знайдуть, буде нецільове використання коштів. Шукаємо благодійників, які могли б в цьому допомогти. Вже кілька десятиліть ходять чутки про підземне озеро, я їх ще у дитинстві чув, але фактів ще немає. Якби це підтвердилося, можна зробити систему з декількох скважин та локальну фільтрувальну станцію. Це може бути і як резерв, а можливо і як основне джерело води. Але тільки в тому випадку, якщо це все підтвердиться.
— Яка у громаді ситуація з робочими місцями?
— Зрозуміло, що до війни було більше потужних підприємств. Не таких потужних, як Авдіївський коксохім, та все ж. Був і завод залізобетонних виробів, був Міко-Фуд, де вирощували шампіньйони, інші підприємства. Більшість зупинились, позакривались. Але ж і багато людей виїхали. На коксохімічному заводі працюють 3,5 тисячі місцевих, ще 1800 приїздять з сусідніх сіл. Це підрядні організації, які працюють на заводі. Не можу сказати, що значне безробіття.
Ми плануємо у Опитному побудувати розплідник для тварин, це також будуть робочі місця. Сподіваємось, за 2-3 роки, там є для цього земля. Там залишилось 38 людей, і це будуть для них робочі місця, бо зараз роботи немає. Там взагалі нічого немає, ані магазину, навіть світла нема вже 7 років.
Загалом потроху розвивається сфера послуг, підприємці щось відкривають, ось зараз роблять ремонт у приміщенні, буде салон краси чи барбершоп. Останнім часом і по обстрілах тихіше стало. Місцеві кажуть, десь з 2017-го року люди стали потроху повертатися. Дітей більшає у школах, дитсадках, десь на 10-15 за рік.
— Була новина, що планується цьогоріч побудувати в Авдіївці мультипарк. Що це буде?
— В місті немає локації для активного відпочинку дітей та молоді. Було просто не облаштоване місце, де катаються на скейтах, роликах. Виникла ідея зробити для них скейт-парк. Потім ця думка розвивалася, додавалися різні варіанти. Тепер планується майданчик і для велосипедистів, і щоб можна було на самокатах покататися, і воркаут-зона. Розуміємо, що дитина 8-10 років прийде кататися, скоріш за все, з мамою. А мама може мати ще меншу дитину — потрібен дитячий майданчик. Парк планується в районі Палацу культури. Також звернули уваги, що там немає гірки, де б дітлахи могли взимку кататися на санчатах. Виявляється, можна зробити таку гірку, на якій можна навіть влітку кататися. Її також проєктуємо, плануємо.
Це не тільки для дітей, будуть локації, де можна проводити навіть міжнародні змагання. У Донецькій, Луганській та навіть Запорізькій області наразі такого немає. На сході найкрутіший парк буде в Авдіївці — задум такий. Цьогоріч ми його зробимо. Нас у цьому підтримує губернатор, пообіцяв допомогу з обласного бюджета.
— Які ще глобальні плани на 2021 рік? Ремонти, “велике будівництво”?
— Плануємо відкривати школу №2 після ремонту, є в нас такий довгобуд. Вона була пошкоджена під час обстрілів у 2017-му році. У 2020-му році змінили підрядника, якось все почало рухатися. Буквально на днях там був, школа готова відсотків на 80%, залишилася їдальня та спортивна зала, а також благоустрій. Дуже потужна буде школа, опорна, майже на 1200 учнів.
— Чи плануються культурні проєкти?
— Плануємо провести фестиваль муралів. Локації плюс-мінус визначили, ведемо перемовини з муралістами, скільки їх буде, — можливо, до 10. Хочемо потім зробити алею муралів, є в нас така мрія.
Ще хочемо зробити музей авдіївського трамвая. Буквально минулого тижня виїжджав на трамвайне управління директор музею, рухаємось в цьому напрямку. Навряд цьогоріч, але наступного року, сподіваюся, зробимо.
— Міжнародні організації продовжують допомагати?
— За моєї каденції дуже глобальних проєктів не було. Хоча “АДРА” поставила майже на 800 тисяч установки для фільтрації води в дитсадку, школі №7 та в лікарні. Цьогоріч будуть продовжувати. ПРООН допомогли з терцентром, вони зробили у приміщенні ремонт майже на мільйон гривень. В нас було співфінансування, ми ще дороблюємо свою частину, бо, як у бюджетної організація, у нас трохи довше йшли всі процедури. Але за місяць приблизно терцентр вже буде повністю готовий.
Червоний хрест ще допомагає встановлювати вікна, вони працюють адресно.
— За 9 місяців на посаді ви побачили якісь позитивні зрушення?
— На “селищі Хімік” зроблено освітлення майже по всім центральним вулицям. Це позитив, люди це бачать. Взагалі, тішить, що люди приходять з конфліктом, а йдуть майже завжди з іншим настроєм. Люди прислухаються, бачать зміни. Значить, ми на вірному шляху.
Авдіївка завжди в усіх асоціюється з муралом нашої вчительки, промзоною, обстрілами. Тобто війна, ну і десь, може, коксохім. А я хочу, щоб про місто казали у мирному контексті. Наприклад, що Авдіївка — це мурали. Люди готові зробити багато для свого міста.
Читайте також: