“Ми ж не знаємо, скільки проживемо”: як 23-річній бойовій медикині служиться разом із чоловіком на Донеччині

Карина ще до 2022-го планувала зав’язати з медициною, але напередодні повномасштабного вторгнення приєдналась до місцевої тероборони. З того часу вона служить. На війні зустріла і нових друзів, і кохання. Та постійно випробовує себе. Які складнощі зазвичай долає бойовий медик, чи допомагає служба разом з коханим та які думки не полишають тих, хто рятує бійців з поля бою, ми розпитали у медикині детальніше. 

Про свідоме рішення піти на фронт, найважче у роботі військового медика та кохання на війні Карина розповіла нашим журналістам. 

Рідні хотіли, щоб Карина поїхала за кордон, а вона обрала фронт

Карина за освітою фельдшер. Навчалася у Полтавському базовому медичному коледжі. 

“Спробувала себе у відділенні [медзакладу]. Зарплата була 5 400, а я за квартиру більше платила. Сильніше розчарувало ставлення людей. Ти працюєш, стараєшся, але мало хто має повагу чи вдячність. Насправді цю роботу мало хто цінує. Зрозуміла, що працювати за професією не буду більше і дня. Потім працювала продавцем консультантом. Через пів року я повернулася, можна сказати, у медицину. Все ж таки вона знадобилася в моєму житті [на фронті]”, — ділиться дівчина. 

Стати військовим медиком Карина вирішила за декілька днів до початку повномасштабної війни. Долучилася до лав 116-ї окремої бригади тероборони. 

“22 лютого 2022 року у Полтаві відкрили центр ТРО. 23 [лютого] я вже прийшла туди з документами. 24 лютого повинна була проходити медкомісію, мені зранку вже подзвонили. Так я потрапила  у полтавське ТРО. Я розуміла, що можу бути корисною”, — згадує медикиня. 

Все ж працюватиме за професією, але на передовій, — про такий її вибір, додає Карина, рідні не були готові почути. Спочатку дівчину намагалися відмовити. 

“Мама плакала перші пару днів. Навіть хотіли за кордон мене вирядити. Родичі їхали, вона казала: “Ти з ними поїдеш”. Потім зрозуміла, що змінити нічого не можна, змирилась. Переживає, звичайно, але зараз рідні прийняли [моє рішення]”, — зізнається співрозмовниця. 

Медикиня рятувала поранених на Харківщині, а тепер працює на Донеччині 

Перш ніж поїхати на фронт, трохи більше як місяць відкритої війни Карина пробула у Полтаві. 

“Постійні повітряні тривоги, які були незвичні, підвал, безсонні ночі. Буквально тиждень-два та вже якось стало легше. Але спочатку, звичайно, був трошки дурдом, ніхто не знав, що робити. [З бригадою тероборони] ми спочатку були на Харківському напрямку, поїхали десь у квітні”, — каже бойова медикиня. 

На Харківщині дівчина займалася евакуацією поранених захисників із бойових позицій і надавала їм першу допомогу. Та паралельно навчалася й користуватися зброєю. 

“До війни тримала у руках тільки “воздушку”. Звичайно, більше нічого. Але у нас гарні були [інструктори]. Все було зрозуміло. Доволі легко”, — згадує бійчиня. 

Цьогоріч із січня Карина продовжила рятувати життя українських бійців вже на Донеччині. Побувала поблизу Соледара, Авдіївки та Мар’їнки.  

Але іноді дівчину відправляють в тил — зараз вона тимчасово працює у медпункті на Авдіївському напрямку. 

На службі зустріла кохання: війна об’єднала пару медикині та військового

Зі своїм майбутнім чоловіком — 27-річним військовим Максимом — Карина познайомилася ще на початку повномасштабної війни. 

“Він брав участь в [Революції Гідності] на Майдані. З перших днів [відкритої війни] пішов [у ЗСУ] добровольцем. Спочатку ми [майже] не спілкувалися. На Донеччині він якось звернувся у медпункт до мене. З цього якось потихеньку стосунки й почалися”, — згадує співрозмовниця. 

Приблизно за чотири місяці пара вирішила одружитися. 

“Всі дивувалися, що ми взагалі розписалися, чому так швидко. Ми просто зрозуміли — який сенс чекати. Ми ж не знаємо, скільки проживемо, яким надалі життя буде, чому ні?” — зізнається дівчина. 

Карина служить з чоловіком в одній бригаді. Це, каже вона, додає хвилювань, але найголовніше для неї — постійна підтримка коханого.  

“Іноді я в одному місці, а він в іншому. Тоді трохи себе накручуєш. Телефоном підтримка мами також цінна, але не завжди є можливість. А коли людина біля тебе поряд, ти це відчуваєш і бачиш постійно — це зовсім інше”, — зазначає медикиня. 

“Є ампутації. Чи могла я тоді щось зробити?”: медикам не легко дається порятунок друзів з важкими травмами

Карина запевняє: до роботи медика на фронті звикла. Та все ж їй складно рятувати життя знайомих бійців, якщо вони у важкому стані. 

“Коли людину не знаєш, ти якось простіше до цього ставишся. Коли знаєш особисто — це набагато важче. Можна сказати, що дві доби тому каву пили разом, а тут він у тебе тяжкий на евакуації. Це страшно”, — зізнається військова медикиня. 

Найбільше дівчині запам’ятався випадок неподалік Соледара. 

“До нас на евакуацію везли у транспорті одного “300” (пораненого, — ред.), водія та бойового медика. Тут нам хлопці передають, які проїжджали повз, що вони, мабуть, не доїдуть, бо у них було пряме попадання міни. Мабуть, там немає нікого в живих. Через години дві нам вивозять їх. Бойовий медик тяжкий: переломи верхніх і нижніх кінцівок, багато осколкових. Ми думали, що він не виживе”, — згадує Карина. 

За декілька місяців дівчина випадково зустріла врятованого медика у львівській лікарні. Під час відпустки там вона навідувала пораненого друга. 

“У мене таке було полегшення, бо він живий. Але у нього є ампутації. І я думаю, чи могла я тоді щось зробити? Насправді я розумію, що не могла, але все одно ходиш, думаєш про це”, — каже співрозмовниця. 

Карина не приховує: служба подекуди може виснажити. Та триматися їй допомагають чоловік, родина та вміння контролювати свої емоції. 

“Практично кожного дня, може, кілька разів на день, якщо дозволяє час, телефоную рідним. Коли ми були на виїздах, на евакуації з бою, то я з мамою домовилася, що відправляю просто плюсики, що зі мною все добре. Мені допомагає, що я не сприймаю все близько до серця. Тобто мені часто доходить вже після того, коли щось трапилось. Я розумію, де ми знаходимося, я розумію, що може бути все, що завгодно”, — додає наостанок захисниця. 

Раніше ми розповідали про 25-річну Анастасію Кобець, яка вже рік теж служить бойовою медикинею. Дівчина — відкрита лесбійка, тому поділилася з нашими журналістами історіями не лише про службу в армії, а й про прийняття своєї орієнтації.