14 лютого у світі відзначають День закоханих. Та для багатьох українців валентинки та квіти відійшли на другий план, адже війна розірвала тисячі пар. Хтось чекає на повернення коханого з фронту, а хтось більше ніколи не почує голосу рідної людини. Ми зібрали історії жінок, чиї кохані віддали життя, боронячи Україну від російської агресії.
Михайло Жарков, 29 років
Загинув під Кремінною Луганської області
Дружина Михайла Анна називає його найбільшим коханням свого життя.
“Він у полоні написав мені вірш. Хотів зробити сюрприз на річницю весілля. Мене ніхто ніколи не оточував такою турботою. Здається, клав до моїх ніг увесь світ. Я не знаю, як житиму далі без нього. Але триматися допомагають діти”, — каже кохана загиблого військового.
Михайло був бійцем “Азову”. Він боронив Маріуполь у 2022 році, вийшов у полон, а після обміну повернувся на фронт. Чоловік загинув 22 січня 2023-го, за 5 днів до дворіччя доньки.
“Я постійно показувала донечці його фото, відео, які він нам надсилав. Коли Мішу обміняли, і він проходив реабілітацію, Соломія до нього поступово звикала. А потім знову повернувся на війну. Часто називав себе “поганим батьком”, бо не вдавалось більше часу присвятити дітям. Шкода, що деякі важливі моменти, як перші кроки, він пропустив. Але я завжди надсилала відео”, — розповідає Анна.
Вона згадує коханого непосидючим, цілеспрямованим і навіть впертим. Каже, що він постійно любив пробувати щось нове. І попри біль розповідає про нього з посмішкою.
“Міша не любив мої сльози. Зараз не плакати не виходить. Але є стільки хорошого і приємного, що згадується. Пам’ятаю, якось з другом вони купили старі “Жигулі”. Чи то “копійку”, чи то “шістку”. І почали її тюнінгувати: переробили під кабріолет, зрізали дах. Хотіли продати, але чомусь покупців не знайшлось. Покатались містом і здали в металобрухт. Це було дуже весело”, — посміхається Анна.
Максим Старосільський, 21 рік
Загинув поблизу селища Спірного, що у Бахмутському районі
“Ми жили з Максимом душа в душу. Не встигли ми з ним створити повноцінної сім’ї, але між нами була маленька сім’я, 3 роки раю між нами. Не встиг потішити батьків онуками. Не встигла я одягнути білу фату і весільну сукню, лише чорну хустину. Він став гідним прикладом для всіх поколінь, для всіх хлопців, якими повинні бути справжні чоловіки, які не бояться захищати наш народ, наші сім’ї й так щиро кохати”, — згадує військового Максима Старосільського його наречена Юлія.
На захист України хлопець став з початку повномасштабного вторгнення, командував взводом. Після перемоги планував одружитися з коханою.
Юлія з теплом у серці згадує дні, які вдалося провести поряд з коханим: “Максим зміг навчити мене жити, любити та допомагати іншим. Познайомилися ми у січні 2022 року через спільних знайомих. Через пів року зрозуміли, що закохалися один в одного. Через повномасштабне вторгнення академію НГУ, в якій навчався Максим, перевели на Львівщину. І я приїжджала до нього на побачення. Максим був рішучим чоловіком, і у його відпустку на друге наше побачення він зробив мені пропозицію руки та серця 23 грудня 2022 з діамантовою каблучкою та величезним букетом червоних троянд”.
Та планам пари не судилося здійснитися: 30 червня 2024-го життя Максима обірвалося в бою під Бахмутом.
Данило Христевич, 24 роки
Загинув поблизу Водяного Донецької області
Пара Данила і Яни утворилася біля фронту: хлопець стояв на захисті країни, а його майбутня обраниця приїхала до подруги. Відтоді вони майже не розлучалися.
“Він тільки два рази приїжджав у відпустку, а так разом ми проводили час з ним постійно на позиціях. Я до нього їздила. Командири навіть жартували, що візьмуть і мене в підрозділ. Данило казав: “Боже, ти якась дурненька, ти не боїшся?” А я відповідала, що з ним мені нічого не страшно. Я собі постійно казала: якщо я не поїду до нього, пошкодую про це”, — розповідає дружина військового Данила Христевича Яна.
В гарячих точках пройшло майже все їхнє подружнє життя.
“У мене є дитина від першого шлюбу, Данило дуже сильно любив її, як свою. І ми планували ще спільних діток. Хотіли будинок купити, нарешті провести час разом десь не в окопах, поїхати на відпочинок”, — згадує Яна.
Данило Христевич загинув 3 липня 2024 року, у свій 24-й день народження. Життя захисника обірвалося в бою на Донеччині.
Дмитрій Ладан, 27 років
Загинув поблизу Єлизаветівки Донецької області
“Дмитрій був дуже добрим, турботливим, уважним до мене. Ми ніколи не сварилися. Він був талановитий, розумний, цілеспрямований, завжди на позитиві, веселий, доброзичливий. Про тих, хто дістав контузію, інколи кажуть, що внаслідок травми люди можуть ставати агресивними, але попри це він був абсолютно безконфліктним”, — згадує наречена військового Дмитрія Ладана Наталія.
Чоловік боронив Україну під час АТО. Згодом працював за кордоном, а після початку відкритої війни повернувся, аби стати до лав захисників. На війні Дмитрій мріяв про мирне цивільне життя з коханою.
“Ми хотіли одружитися десь в кінці серпня — у вересні. Та у травні [2024 року] він загинув. Планували квартиру купити, народити діток. Після перемоги хотіли трохи відпочити за кордоном, відновитися. Ми про це все говорили, ми планували майбутнє”, — тремтячим голосом каже Наталія.
Захисник дістав смертельних поранень під російським артобстрілом.
Данило Терещенко, 26 років
Зазнав смертельних поранень біля Залізничного Запорізької області
“Я маю зберігати його пам’ять, принаймні доки житиму. На жаль, він не залишив свою кров, ми не встигли народити діток. В нього був такий незламний дух. Це така людина смілива, відважна, хоробра. Він краще віддав би своє життя, ніж би хтось інший помер. Він часто казав, що він не герой, але насправді був таким і залишається”, — розповідає про військового Данила Терещенка його дружина Валерія.
Пам’ять, каже вона, — це все, що залишилось у неї від коханого. Все, що вона має замість щасливого життя разом.
Данило боронив країну з 18 років. А на зустрічі з коханою та весілля знаходив час між бойовими завданнями.
“Для військових це зовсім інше життя. Він приїжджає додому просто побути вдома. Я йому кажу: давай поїдемо колись на природу, в ліс. А він мені каже: ну ти що, який ліс, я й так у лісі постійно. Я знайомих просила не розпитувати про війну, коли він приїжджав, хотіла, щоб відпочив. Одружились, коли в Данила була можливість приїхати з фронту”, — згадує дружина.
Життя військового обірвалося 7 травня 2024 року. Того дня він потрапив під російський обстріл, боронячи Запорізьку область. Данило помер у лікарні від отриманих поранень.
Олександр Катран, 21 рік
Загинув біля Мар’їнки Донецької області
“Він був найкращою людиною у моєму житті. Я буду сину розповідати усе про батька, — ледь стримуючи сльози, розповідає про військового Олександра Катрана його дружина Анастасія, — який він був чудовий. І хоч син його не побачив у житті, я розповідатиму, що тато завжди поруч, що він його оберігає й завжди його бачить”.
Олександр Катран боронив Донеччину, а в перервах між бойовими завданнями приїздив до коханої, аби побути разом та сходити на УЗД — Анастасія носила їхнього сина.
“Ми познайомились вже під час відкритої війни. Я завжди за ним переїжджала. То до Житомира, то до Запоріжжя. Намагалися бачитись якомога частіше, їздити разом до лікарні. Щоб він теж мав змогу бачити, як росте наш синочок”, — згадує Анастасія.
Олександр не встиг побачити сина — російський снаряд обірвав його життя за два дні до народження малюка. Трагедія сталася 26 грудня 2023 року.
Роман Лядський, 37 років
Загинув під Красногорівкою Донецької області
“Рома був такий життєлюб! Він дуже комунікабельний, завжди знаходив з усіма спільну мову. І він міг розв’язувати будь-які питання.
Так сталося, що нам довелося жити у Вугледарі в тяжкі часи, поблизу війна. Ми один одного завжди підтримували і вірили один в одного.
Він був для мене, я була за ним. Він був тим променем, який мене тримав за життя. Особливо після втрати сина. А тепер все зруйновано. Вугледар стертий, сина нема, чоловіка нема”, — ледь стримуючи сльози, згадує військового Романа Лядського дружина Оксана.
До відкритої війни Роман працював на шахті, а потім долучився до тероборони. З дружиною вони підтримували одне одного в усьому, мріяли про вільну Донеччину й мирне життя разом. Та востаннє Оксана бачилася з чоловіком у листопаді 2023 року, коли Роман зміг приїхати у відпустку.
Захисник загинув 5 січня 2024 року на Донеччині. Він дістав смертельного поранення від російського артилерійського обстрілу.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію матері трьох дітей із Соледара Анастасії Мережко, яка пішла воювати, аби помститися за загиблого брата.