Нескінченний лютий: як цьогоріч жила Україна в умовах повномасштабної війни
Понад 10 місяців триває відкрита війна Росії проти України. За цей час російські окупанти вбили тисячі мирних людей та зруйнували безліч будинків, лікарень і шкіл. Ми підготували стислий переказ головних подій відкритого вторгнення від 24 лютого до кінця року.
Початок повномасштабного вторгнення та що йому передувало
Навесні 2021 року Росія почала нарощувати свої сили біля кордонів з Україною. На російські “військові навчання” до кордонів з Україною прибувала військова техніка та військові з боку Воронежа та окупованого Криму. Президент України Володимир Зеленський тоді називав це “грою м’язів”.
Водночас світова спільнота вже тоді почала ставитись до цих подій із занепокоєнням. Наприкінці жовтня 2021 року американське видання The Washington Post з посиланням на американських та європейських посадовців повідомило про 40 російських батальйонних тактичних груп на кордоні з Україною. Це близько 100 тисяч бійців, 1,2 тисячі танків, майже 3 тисячі інших броньованих машин, 330 літаків, 240 гвинтокрилів тощо.
Згодом українська влада все ж визнала, що країна-агресорка дійсно стягує свої війська.
Напередодні відкритого вторгнення, за даними аналітика з питань оборони Міжнародного інституту стратегічних досліджень Йоганна Мішеля, в Україні та поблизу її кордонів налічувалося близько 200 тисяч російських військових.
Вранці 24 лютого президент країни-агресорки Володимир Путін оголосив про початок “спеціальної військової операції” на території України. Одночасно з цим виступом Росія розпочала масовані ракетні обстріли військових об’єктів по всій Україні. Це стало початком відкритої війни.
Трохи пізніше того ж ранку в Україні запровадили воєнний стан та розірвали дипломатичні відносини з країною-окупантом.
Після масованого обстрілу російські війська вдерлися в Україну. Атакували зі всіх можливих напрямків: з території Росії та Білорусі на півночі та сході, а також з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей і Криму.
За останні чотири дні лютого російські загарбники спромоглися захопити значну частину Херсонської області, Мелітополь і Бердянськ у Запорізькій області, острів Зміїний, невелику частину Луганської області, просунулися на Харківщині, Чернігівщині та Сумщині. Також вони захопили Чорнобиль та підійшли до Києва з північного заходу. На Донеччині вони мали лише частковий успіх на Маріупольському напрямку: поблизу Сартани та Волновахи.
Весна — оборона Маріуполя та майже повне захоплення Луганщини
На початку весни окупантам вдалося захопити Херсон. Місто перебувало під контролем росіян аж до листопада.
У березні розпочалася довготривала оборона Маріуполя, яка попри повне оточення міста тривала майже всю весну. Ще на початку місяця росіяни оточили місто та щодня били по ньому з усіх видів зброї.
9 березня російські загарбники розтрощили у Маріуполі пологовий будинок і лікарню. В результаті авіабомбардування загинули двоє дорослих цивільних і дитина. Міністр закордонних справ країни-окупанта Сергій Лавров заявив, що в пологовому будинку начебто були бійці полку “Азов”, які вигнали з будівлі породіль і медперсонал. Кадри з жінками, яких виводять з пологового, в Росії назвали постановними.
16 березня окупанти скинули до двох потужних авіабомб на Маріупольський драматичний театр. На той момент там переховувались від обстрілів близько півтори тисячі містян. За різними даними, під завалами театру загинули від 300 до 600 людей. Російські медіа заявили лише про 12 загиблих.
У сусідній Луганській області також ішли жорстокі бойові дії. На початку березня окупанти захопили велику частину регіону — Старобільськ, Сватове, Щастя, Станицю Луганську та низку інших населених пунктів.
В середині місяця росіяни зайшли на околиці Рубіжного та Кремінної, одночасно обстрілюючи ці та сусідні міста. У Кремінній загарбники з танку вгатили по будинку для літніх людей. Внаслідок удару загинули 56 людей.
Наприкінці березня у Стамбулі пройшли перемовини між українською та російською делегаціями. Сторони домовились зокрема про відведення сил окупантів з Київського та Чернігівського напрямків. На початку квітня Київщина та Чернігівщина були повністю звільнені від загарбників.
У квітні після відведення сил окупанти зосередилися на захопленні Донбасу та просуванні у південному напрямку. Разом з цим вони збільшили кількість ударів по цивільних.
Один з найжорстокіших обстрілів стався 8 квітня у Краматорську. Тоді окупанти вдарили ракетою “Точка-У” з касетною бойовою частиною по залізничному вокзалу. В той момент багато людей чекали там на евакуаційний потяг. Від атаки загинули 57 людей (в тому числі й діти) та ще 109 дістали поранень різного ступеня тяжкості. Після цього евакуацію з Краматорського вокзалу припинили.
13 квітня в Чорному морі від удару протикорабельними ракетами затонув крейсер “Москва” — флагман Чорноморського флоту Росії та той самий “русский военный корабль”.
У другій половині квітня в оточеному Маріуполі окупанти відтіснили українських бійців до заводу “Азовсталь”. Бої на цьому невеликому клаптику землі триватимуть до середини травня.
Водночас окупанти поступово просувалися на півночі Донеччини та підійшли до Святогірська з боку Ізюма й до Лимана з боку окупованого Ямполя.
На Луганщині у квітні окупанти захопили Кремінну й частково Рубіжне та впритул підійшли до Сєвєродонецька та Попасної.
У травні ситуація стала вкрай тяжкою в Лимані. Окупанти підійшли до міста впритул, і 28 травня в російському Міноборони повідомили, що Лиман повністю перейшов під контроль росіян.
Поступово окупанти просувалися в бік Бахмута. 23 травня вони захопили Миронівське, а наступного дня окупували й Світлодарськ за лічені кілометри від Бахмута. Саме місто стало частіше потерпати від обстрілів.
У Маріуполі завершилася кількамісячна оборона заводу “Азовсталь”. З міста змогли вивезти близько пів тисячі цивільних. 16 травня з “Азовсталі” почали виходити військові, для яких за домовленістю організували гуманітарний коридор та “режим тиші”. Російські ЗМІ повідомляли, що поранених військових відвезли до лікарні в Новоазовську, а інших — у тюрму в Оленівку. Обидва населені пункти — на окупованій території.
На Луганщині у травні окупанти захопили Новотошківське, Попасну та низку інших населених пунктів. Під контролем ЗСУ залишилось тільки 10% регіону.
На Харківщині українські військові звільнили понад 20 населених пунктів та подекуди відкинули росіян за держкордон.
Ще одна важлива подія травня — лендліз для України, який підписав президент США Джозеф Байден.
Літо — окупація Луганщини та зменшення інтенсивності боїв
У червні на Донеччині окупанти продовжили тиснути в бік Соледара, Сіверська, Краматорська, Бахмута та інших напрямків.
На Луганщині майже увесь червень загарбники штурмували Сєвєродонецьк та сусідні з ним міста. За кожну вулицю в місті точилися жорстокі бої. 21 червня стало відомо, що окупанти захопили Тошківку, що могло загрожувати оточенням українських сил у Сєвєродонецьку. 24 червня ЗСУ відійшли з міста.
“Зараз та ситуація, що знаходитись на розбитих за багато місяців позиціях просто заради того, щоб там знаходитись, немає сенсу. Тому що з кожним днем пропорційна кількість загиблих на неукріплених територіях може зростати”, — пояснював тоді очільник Луганської ОВА Сергій Гайдай.
30 червня через постійні обстріли окупанти залишили острів Зміїний у Чорному морі. Свій відступ вони назвали “кроком доброї волі”.
У липні майже всі свої сили росіяни зосередили на повній окупації Луганської області. Вони намагалися просуватися й на Донеччині, але українські військові стримували їхній натиск.
Після захоплення Сєвєродонецька окупанти перейшли у наступ на Лисичанськ. 3 липня у командуванні української армії визнали відступ від Лисичанська після важких боїв за місто.
9 липня армія РФ вдарила по житловому кварталу Часів Яра. Кілька ракет влучили у багатоповерховий будинок. За 5 днів надзвичайники змогли врятувати 9 мешканців будинку, які опинилися під руїнами. Ще 48 людей витягли з-під завалів уже мертвими. Серед загиблих — 9-річний хлопчик.
14 липня окупанти вгатили по Вінниці. Російські ракети влучили по паркувальному майданчику поблизу дев’ятиповерхового будинку побуту “Ювілейний”. Також постраждав Будинок офіцерів, який слугував концертним залом, та деякі сусідні будівлі. Внаслідок обстрілу загинули 26 людей, серед них троє дітей (4-річна дівчинка та хлопчики 7 і 8 років). За медичною допомогою звернулися ще 197 людей.
29 липня російська сторона повідомила про вибух на території колонії в Оленівці, що на окупованій території. Там утримували полонених українських захисників, у тому числі бійців з “Азовсталі”. Окупанти звинуватили в обстрілі ЗСУ, але Генштаб спростовував ці закиди.
Після захоплення Лисичанська окупанти взяли “оперативну паузу”, аби перегрупувати та поповнити військо. Активність бойових дій на Донбасі дещо знизилась. Разом із цим на окупованих територіях Донеччини та Луганщини почали вибухати російські склади з боєприпасами. У липні-серпні ЗСУ активно почали використовувати РСЗВ “HIMARS”. З середини серпня військові бази росіян почали вибухати й в окупованому Криму.
На півдні ЗСУ почали поступово вибивати окупантів на Херсонському напрямку.
Осінь — контрнаступ ЗСУ
В очікуванні великого наступу українських сил біля Херсона окупанти перекинули туди значні сили. Тож в окупованій частині Харківської області загарбникам бракувало живої сили та техніки.
Контрнаступ на Харківщині розпочався 6 вересня. За декілька днів ЗСУ стрімко прорізали оборону росіян та звільнили Балаклію, Куп’янськ та Ізюм і рушили далі на північ Донеччини.
Водночас на Луганщині українські бійці відбили в окупантів Білогорівку. Таким чином загарбники втратили повний контроль над територією Луганщини — це був єдиний регіон України, який вони спромоглися захопити повністю.
19 та 20 вересня окупаційні адміністрації Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей одна за одною оголосили про проведення “референдуму” щодо вступу в склад Росії. Про це їх нібито просили самі мешканці окупованих територій. Ба більше, провести цей “референдум” запланували за кілька днів після оголошення — з 23 по 27 вересня. Окупанти заявили, що вже підготували все для “волевиявлення”.
А 21 вересня президент країни-агресорки Путін заявив, що підтримає “референдуми” на окупованих територіях України. В цьому ж зверненні він оголосив часткову мобілізацію та погрожував Заходу ядерною зброєю.
30 вересня після проведення фейкових “референдумів” Путін оголосив про створення 4 “нових суб’єктів РФ”. Це Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області України. Відповідний закон він підписав вже 5 жовтня.
Кінець вересня ознаменувався стрімким просуванням ЗСУ в бік Лимана. За кілька днів українські бійці звільнили Ямпіль, Дробишеве, Новоселівку, Шандриголове та Ставки.
1 жовтня в соцмережах з’явилося відео з українськими військовими, які розгортають синьо-жовтий прапор на в’їзді в Лиман. 2 жовтня президент України Володимир Зеленський підтвердив, що в Лимані більше немає російських окупантів.
Після цього ЗСУ рушили далі на схід та нині готуються до звільнення Сватового та Кремінної.
8 жовтня стався вибух на “Кримському мосту”. У споруди обвалилися кілька прольотів, а також постраждала залізнична колія. Росія у вибуху звинуватила Україну та назвала це “терористичною атакою”. Україна ж офіційно своєї причетності не визнала.
10 жовтня Росія здійснила масовану ракетну атаку по енергетичних об’єктах України. Цей обстріл став першим з серії ударів по українській енергетиці. Якщо на початку повномасштабного вторгнення окупанти брехали, що цілять виключно по військових об’єктах, то тепер вони відкрито почали визнавати, що прицільно гатять по цивільній інфраструктурі. Обстріли загарбники не припиняють і донині.
На початку листопада ЗСУ почали активно просуватися в бік Херсона. Вже 9 листопада російське командування наказало окупантам виходити з правобережжя Херсонщини. А вже 11 листопада ЗСУ увійшли у покинутий росіянами Херсон. Таким чином загарбники втратили єдиний обласний центр, який вони змогли захопити після початку повномасштабної війни.
Грудень — бої за Бахмут
У грудні росіяни продовжили атакувати ракетами та дронами українську енергетичну інфраструктуру. Так, 16 грудня вони випустили по Україні щонайменше 60 крилатих ракет. Відомо про двох загиблих цивільних, ще 8 людей дістали поранень, серед них троє дітей.
Після звільнення Херсона просування ЗСУ дещо сповільнилося. Окупанти своєю чергою зосередилися на штурмі Донеччини та, зокрема, Бахмута. Ситуація навколо міста до кінця року залишається надважкою. Найменша відстань між російськими та українськими позиціями — близько 50 метрів, а деякі селища вже переходили під контроль різних сторін по кілька разів. Іноді окупантам вдається зайти на околиці Бахмута, але українські бійці щоразу відкидають їх назад. Бої за місто тривають.
Яких втрат за рік зазнали українські сили та окупанти
У ЗСУ нечасто повідомляють про кількість загиблих українських захисників. 22 серпня головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний заявив, що у боях загинули майже 9 тисяч українських бійців.
З того часу офіційних даних від Генштабу ЗСУ про втрати України з початку повномасштабного вторгнення не було.
1 грудня в Офісі президента повідомили, що на війні загинули 13 тисяч військових ЗСУ. Там також зазначили, що є великі втрати військових пораненими.
Через бойові дії та обстріли загинули й багато мирних мешканців України. Станом на кінець листопада, згідно з даними ООН, від початку повномасштабного російського вторгнення в Україні загинули 6,6 тисячі цивільних. Ще понад 10 тисяч дістали поранень.
Також, за інформацією Офісу генпрокурора, з 24 лютого до 29 грудня у війні загинули 450 українських дітей.
І це лише дані, які вдалося задокументувати — невідомо, скільки людей загинули в окупованих містах та селах України, зокрема в Маріуполі та Волновасі.
Водночас втрати окупантів, за данними Генштабу ЗСУ, вже перетнули позначку у 100 тисяч. Станом на 30 грудня відомо про приблизно 105 тисяч загиблих окупантів.
Що в ЗСУ прогнозують на 2023 рік
На думку головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного, вже у лютому можна чекати на новий наступ росіян — не тільки на Донбасі, а й у бік Києва з Білорусі.
Можливість нових російських атак припускає й Володимир Зеленський.
“Так, ми це (ймовірність нового наступу РФ у 2023 році, — ред.) цілком усвідомлюємо. Ми можемо зрозуміти їхнє бажання помститися, це залишається їхньою одержимістю, їхнім бажанням напасти на нашу країну, окупувати нашу територію. Вони ніколи не відмовлялися від цього проєкту, я вважаю”, — сказав президент.
Натомість керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов вважає, що навесні наступного року розпочнеться “завершення конфлікту з виходом на першому етапі на адмінкордони 1991-го року”.
17Цей матеріал створено у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
