У Святогірську вже 96 років височіє ісполінська фігура з бетону — над рікою Сіверський Донець, лісами та куполами Святогірської лаври. Майже століття цей монумент називали “пам’ятником радянському партійному і державному діячеві Артему”. Нещодавно влада перейменувала пам’ятник та хоче зберігати його і далі, попри декомунізацію та дерусифікацію. Фахівець зі збереження пам’яток розповів, чим унікальний цей монумент.
На це є багато аргументованих доказів, розповідає Вільному радіо кандидат архітектури, викладач на кафедрі містобудування Донецької національної академії будівництва та архітектури Олексій Губанов.
“Це єдиний великий пам’ятник з монолітного залізобетона, виготовлений того часу (у 1920-х роках, — ред.) Таких об’єктів зробили тоді лише два — цей та статую Ісуса Христа у Ріо де Жанейро. Але там технологія інша, він зібраний зі шматків бетону. А у Святогірську лили на конкретному майданчику, на горі. Тобто цей пам’ятник унікальний тим, що вперше використали технологію лиття величезної скульптури на складному рельєфі. Цього в принципі ніколи не робили ніде у світі”, — каже архітектор.
Олексій Губанов також очолює Українське товариство охорони пам’яток у Донецькій області та є членом експертної комісії при Міністерстві культури України з питань обліку об’єктів культурної спадщини.
Він каже, що скульптор Іван Кавалерідзе використав під час створення цієї статуї унікальні інженерні рішення, характерні лише для цього пам’ятника.
“Наприклад, щоб зробити каркас самого об’єкта, перев’язували залізні двотаврові балки кільцями. І це рішення знайшли конкретно на цьому будівельному майданчику. Тоді ще зварювання не було — інститут імені Патона ще не розробив цю технологію, тож ці балки не могли скріпити нічим. Тому їх “зв’язували” спеціальними кільцями, дротом в’язальним”, — пояснює Олексій Губанов.
Та окрім суто технічних аргументів, є ще й питання сприйняття цього пам’ятника.
Пам’ятник на горі у Святогірську перейменовують у межах декомунізації. Майже сто років він називався “пам’ятником радянському партійному і державному діячеві Артему (Ф. А. Сергеєву)”. Нині його перейменують на “пам’ятник авторства видатного скульптора І.П. Кавалерідзе”.
Росіянин Федор Сергеєв на псевдо Артем, на честь якого встановили цей памʼятник, був радянським партійним діячем, який десятиліття до 1917 року провів в еміграції. Став засновником маріонеткової Донецько-Криворізької Радянської Республіки, активно боровся проти УНР. У 1921 році загинув у залізничній катастрофі.
Іван Кавалерідзе був видатним українським скульптором та одним із перших кінематографістів України. Схожий за стилістикою пам’ятник Артему Іван Кавалерідзе створив у Артемівську — колишньому Бахмуті, який перейменували у 1924 році на честь загиблого Сергєєва.
Пам’ятник Кавалерідзе в Артемівську знищили нацисти під час окупації міста, підпилявши статуї ноги.
Та постамент продовжував височіти у центрі міста довгі роки. А згодом приблизно на тому ж місці встановили інший памʼятник Артему, який демонтували в рамках декомунізації у 2015 році.
Іван Кавалерідзе за своє життя створив пам’ятники:
Обласна влада збирається зберегти пам’ятник у Святогірську та хоче використовувати його як одну з туристичних родзинок цих місць.
“Це пам’ятник національного значення монументального мистецтва та науки і техніки. Він буде збережений, переосмислений”, — заявила начальниця управління культури і туризму облдержадміністрації Вікторія Точена під час брифінгу.
Вона не виключає, що цей пам’ятник міг би стати центром, навколо якого формуватимуть музей тоталітарного минулого, і що можна було б “звезти туди декомунізовані та деколонізовані пам’ятники і пам’ятні знаки”.
Також посадовиця згадала, що саме на цьому пам’ятникові влітку 2022-го підняли прапор України над містом бійці батальйону імені генерала Кульчицького.
Вікторія Точена підкреслила, що нині в Україні залишається лише один пам’ятник Івана Кавалерідзе, виконаний у бетоні. Це саме пам’ятник у Святогірську.
На брифінгу цитували і слова львівського мистецтвознавця і художника Ростислава Лужецького, який вивчав роботи і життя Кавалерідзе:
“Для Кавалерідзе ж це була лише нагода створити щось геніальне, скульптуру небаченого масштабу, і він цією нагодою скористався”, — заявив мистецтвознавець.
Лужецький також зазначив, що цей монумент ані портретно, ані антропологічно не має нічого спільного з реальним образом одіозного більшовика. Мовляв, фізіогномісти, які досліджували пам’ятник, говорять, що пам’ятник набагато більш схожий на самого Кавалерідзе в молодості, аніж на Артема.
“Це пам’ятник [у стилі] кубізму, яких всього було у світі чотири. І ми будемо проводити роботу щодо внесення його до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Це дуже довга робота, але над цим необхідно працювати”, — поділилася планами Вікторія Точена.
Про те, що пам’ятник авторства Кавалерідзе може претендувати на включення до переліку ЮНЕСКО, каже й Олексій Губанов.
“Це унікальний об’єкт, і творчість Кавалерідзе в принципі визнана ЮНЕСКО. До того ж Кавалерідзе не сам створював цю скульптуру, там працював інженер Вербенко та бетонщики скульптори Орленки. Ці бетонщики там використали свій унікальний рецепт бетону. Це українські спеціалісти, творці: інженер український, бетонщики Орленки — родина з Київської губернії, Кавалерідзе теж киянин. Тим більш це важливо”, — каже Губанов.
Фахівець з архітектури та історії архітектурних пам’яток Донеччини погоджується з позицією влади: цю пам’ятку варто переосмислити.
“Зрозуміло, зараз все на рівні емоцій та певних вражень. З одного боку наче є підстави (не зберігати його в рамках декомунізації, — ред.) Але з іншого — пам’ятник не відображає ту особистість, яка позиціонується, тобто Артем не відображений як такий”, — пояснює Олексій Губанов.
Він не може навести прикладу такого переосмислення пам’ятників деінде, але каже: з подібними проблемами зіткнулися усі країни колишнього СРСР.
“В Болгарії на горі теж стоїть пам’ятник “Альоші”, бронзовий, і вони теж не знають, що з ним робити. Одні за те, щоб прибрати його, інші ні. Вони проводять такі дискусії. Україна пішла своїм шляхом: не чекаючи нікого, шляхом декомунізації, деімперіалізації та переосмислення. Наш досвід міг би зацікавити представників інших країн”, — вважає Олексій Губанов.
На його погляд, в усіх країнах, які постраждали від імперського чи комуністичного минулого, переоцінка ставлення до пережитого все одно відбувається.
“Ці речі (такі пам’ятники, як у Святогірську, — ред.) вже нічого поганого не зроблять, вони вже не є ніякою “рекламою”. Вони, умовно кажучи, музейні експонати, які демонструють минуле, яке завдавало рани Україні. Тим не менш це минуле існувало, його викреслити неможливо”, — вважає Олексій Губанов.
Експерт каже, що Кавалерідзе створив насамперед скульптуру-символ борця.
“Він коли робив цей об’єкт, у нього був інший задум (він про це і в інтерв’ю казав): виконати фігуру “людини, наділеної прагненням до волі та свободи”. Він демонстрував прагнення до нелюдської волі. І в цій ситуації [ця фігура] навіть ототожнюється з нашим часом та нашими подіями, які відбуваються і зараз”, — розмірковує фахівець.
Люди мистецтва у тоталітарні часи вимушені були проявляти свій талант у тих творах, які їм дозволяла виконувати влада, зазначає Губанов. Тож нерідко вони закладали у своїх витворах приховані символи, незрозумілі сучасникам.
“Користуючись тією ситуацією, що це можна було реалізувати в той час, і було соціальне замовлення, художник бачив це як можливість реалізації його талантів. Багато хто з творців творили “на своїй хвилі” та робили як це вважали за потрібне”, — пояснює фахівець у сфері архітектури.
Є і символічний аспект, каже Губанов. Цей об’єкт вже встиг стати символом і регіону, і міста Святогірськ.
“А ще там був кордон боїв, конкретна лінія розмежування між окупантами та українськими військами. І те, що ця фігура там знаходилась — це, можна сказати, символ спротиву. Як демонстрація того, що в цій ситуації Україна все ж непереможна. І не важливо, що він з іншої епохи та носив інше сенсове навантаження”, — каже фахівець.
А от створювати навколо пам’ятника Кавалерідзе майданчик пам’яті імперського та тоталітарного минулого не варто, вважає Олексій Губанов.
“Бо там немає місця розміщувати такі речі. Це більше місце пам’яті по загиблих у Другій світовій війні, це ж меморіальний комплекс”, — зазначає співрозмовник.
І дійсно, позаду від пам’ятника розташований меморіальний комплекс пам’яті полеглим у Другій світовій війні. На берегах Сіверського Дінця в цих місцях у ті часи тривали кровопролитні бої.
Вже під час повномасштабного вторгнення росіян у селі Званівка Бахмутського району невідомі повалили місцевий пам’ятник російському радянському письменнику Олексію Горькому. За кілька тижнів обвалився пам’ятник Горькому у Часів Ярі.
У Бахмуті демонтовані статуї Федору “Артему” Сергєєву, який місцева влада зберігала на території міського тролейбусного депо, залишився в окупованому росіянами місті. Його пошкодили обстріли росіян.
У Світлодарську, теж тимчасово підконтрольному росіянам, окупанти повернули статую Леніна на постамент у центрі міста. А у Краматорську та Слов’янську міські військові адміністрації продали свої демонтовані статуї Леніна на відкритих торгах.