Сашко Добровольський зі Слов’янська у 1990-му хотів захищати курсову про УПА та поплатився за принциповість. У 1993-му викрив владу, силовиків та попів області у праці на Росію. Тоді ж опублікував з однодумцями листівку про росіян, яку українці зрозуміли лише у 2014-му. У 2000-х викрадав документи про український опір з архівів СБУ. 2 жовтня йому могло бути 53 роки. Чоловік раптово помер два роки тому. Нині на його честь на Донеччині перейменовують вулиці. Згадаймо, яким він був.
“Сьогодні розглядають у Дружківці та Костянтинівці можливість надати вулицям у цих містах імені Сашка Добровольського. І, скоріш за все його, ім’я буде увічнене, тому що у Краматорську така вулиця його імені вже є. І ця фігура вже стала знаковою: те, що він зробив для історії Донеччини — безцінне. Він відкрив нам те, що було невідкрите”, — розповідає Вільному радіо краєзнавець, журналіст з Костянтинівки Володимир Березін.
Олександр Добровольський — історик та громадський діяч зі Слов’янська, який досліджував український рух на Донеччині за часів радянської окупації країни. Він ㅡ один зі співзасновників УНА-УНСО на Донеччині.
“Він надав багато матеріалів про 1930-50-ті роки у нашому краї, наприклад про костянтинівця Василя Гайворонського, бахмутянина Валентина Замкового — про те, що було білою плямою”, — каже Березін.
Він згадує: Сашко Добровольський перейняв риси тих українців, чию трагічну долю діставав із забуття.
“Він не просто вивчав, досліджував ці роки — він сам став всім цим. Він мав вигляд потужної постаті, яка пройшла стільки всього. У нього погляд був такий, як в нікого: він “вбивав” ним. Він для мене був тим містком, яким можна було “фізично відчути” тих людей (борців за вільну Україну, — ред.) Які говорили, що комуністів треба тільки вбивати, інакше ми не виживемо. Лозунг Сашка був “Шкода, нацисти не всіх комуністів розстріляли”. Тільки зараз ми розуміємо, що це таке”, — згадує Березін.
Сашко Добровольський був чудовим оратором та іноді виступав із лекціями перед студентством та громадськістю. В тому числі були такі лекції і в Донецьку до його окупації росіянами.
У лютому 2021 року Сашко Добровольський презентував у Бахмутському краєзнавчому музеї свою книгу під назвою “Від УНР до ОУН: український рух на Донеччині 1917-1959 рр.”.
При цьому, диплому про фахову історичну освіту чоловік так і не здобув. Сам себе він називав “студентом, який недовчився”. У 1990 році він, студент 2 курсу історичного факультету Донецького державного університету, написав та хотів захищати курсову роботу “Українська повстанська армія (короткий нарис-розвідка)”. Йому це не дозволили та виключили з вишу.
“Мені педагог казав: “Я вам дам захиститись, а куди я піду? (працювати, — ред.) Ми вам не дамо захиститись”. А потім він став відомим краєзнавцем”, — розповідав Сашко.
У цій книзі десятки фотокопій документів НКВС, КДБ, СБУ, протоколи допитів, карних справ, газетних статей, листівок, оголошень, афіш та світлин. Це документи про мешканців Донеччини, які боролися за звільнення України від російської царсько-більшовистсько-радянської окупації.
Географія походження цих документів — уся територія нинішньої Донеччини.
“Тут матеріали з 1917-го року, в тому числі по Бахмуту. Українська автокефальна церква. Підпільна організація Коновальця, яка існувала в Бахмуті, яку ймовірно очолював директор філіалу українського банку Заєць, колишній січовий стрілець. Підпільна організація педінституту в Артемівську, яку теж розгромили”, — каже дослідник.
За словами Добровольського, мешканці Донеччини опиралися диктатурі російських більшовиків.
“Тут [у книзі Добровольського] є також документи, характеристика початку 1920-х, що “Весь регіон Артемівська, заводу Ковалевського у Часів Ярі (нині Часовоярський вогнетривкий комбінат, — ред.), Дружківки — повністю петлюрівський елемент”. Їх нікого не доводили до суду — приблизно 90 людей були вбиті на слідстві. Вбивала їх Харківська ЧК, які всі були арештовані на території нашої області у Єнакієвому, Лисичанську, Бахмутському районі”, — розповідав про долю українців у Бахмуті та околицях століття тому.
У книзі є документи з інших тимчасово окупованих росіянами територій.
“Я навіть знайшов матеріали, що бандерівське підпілля було в Іловайську. Є матеріали по Сніжному та Торезу. Знайшли справу української соціал-націоналістичної партії Макіївки, яку організував вихідець з Селидівського району. І сьогодні казати, що в Макіївці українців не було й руху не було — це брехня”, — розповідав автор під час презентації своєї книги, яка виявилася останною.
Добровольський збирав документи про український опір росіянам у ХХ столітті з архівів КДБ та СБУ усіма можливими методами: викупав за гроші у працівників цих спецслужб, обмінював та навіть викрадав.
“Він розповідав мені, як викрадав документи СБУ, коли працював там. Казав “Часу мало, переписувати вручну багато, бо ксерокса ніхто не давав”. І він викрадав документи. Розповідав, як йому вже на початку 2000-х намагались “мусора зброю підсунути, щоб “закрить” його”. Як він їх ненавидів”, — розповідає Вільному радіо громадська діячка з Бахмута Галина Олійникова.
Тому Олійникова була вражена побачити його у Бахмуті у середині квітня 2014, коли по вулицях міста вже сновигали “сепаратисти” — найманці росіян.
“Я провела [друзів] Ігоря Морковіна та Олександра Левченка до батальйону “Донбас”. А Сашко Добровольський в той день приїздив до нашої поліції по якісь матеріали. Уявіть, це вже захоплення [російськими найманцями Бахмута та Слов’янська], а він мотався ще до Бахмута та Донецька, намагався ще щось отримать, продовжував свою роботу”, — розповідає Галина Олійникова.
Добровольський, добре знаючи на що здатні секретні служби, мав конспіративні навички.
“Він усіх остерігався, щоб його “не здали”: за ним полювали, стежили. Перепитував про спільних знайомих “А йому можна довіряти?” Бо вдень наша поліція працювала начебто на Україну, а вночі допомагала цим тварюкам (росіянам та їхнім найманцям, — ред.), — згадує Олійникова.
У 1992 році Добровольський став одним з засновників УНА-УНСО на Донеччині.
У мережі збереглось унікальне відео із Сашком Добровольським, зняте у 1993 році у селі Маяки Слов’янського району Донеччини.
Донецький відділ УНСО тоді хотів провести акцію — встановити хрест біля села Маяки у пам’ять про загиблих козаків фортеці Маяки.
“В 1668 році під керівництвом Івана Сірка вони підняли повстання проти московського воєводи. Через 3 місяці каральною експедицією Баратинського все населення фортеці було вирізане”, — йдеться в описі цього відео.
Після встановлення хреста бійці УНСО збиралися провести панахиду зі священниками Української Православної автокефальної церкви та греко-католицької церкви.
Але втрутилися священники російської православної церкви, які з Донецька та Горлівки привезли вірян автобусами та зібрали місцевих прихожан на протести.
“Звичайно, масковскіє попи всіма силами намагались цього не допустити, підбурюючи місцеве населення. Власне, все переведено в площину релігійного конфлікту”, — йдеться в описі під відео.
Після відео з місця події інтерв’ю місцевим журналістам дає активіст УНА УНСО 23-річний Сашко Добровольський. На 22-й хвилині цього відео він дуже спокійно та аргументовано українською мовою розповідає про інцидент, заявляє про те, що акцію узгодили на найвищих рівнях та звинувачує владу у провокації.
“Саме після цих подій він був виключений Корчинським з УНСО і почались тиски і зачистки по осередках”, — йдеться під цим відео.
Тоді ж Сашко Добровольський з однодумцями надрукували листівку “Українці Донбасу!” За це його затримали українські силовики.
Фотокопію цієї пророчої листівки автор розмістив і на задній обкладинці своєї останньої книги.
Презентація у Бахмутському краєзнавчому музеї стала однією з останніх зустрічей громадськості Донеччини з Сашком Добровольським: 8 серпня 2021 у віці 50 років дослідник помер. Офіційна причина смерті — інсульт.
“Він лежить під горою Карачун (похований у селі Билбасівка, — ред.) І в труні він виглядав сильною, сконцентрованою людиною. Його похорон став останнім потужним збором громадських діячів Донеччини перед повномасштабним нападом Росії. Є чутки, що руку приклали вороги, але це не доведено”, — наостанок каже Березін.
Нещодавно побачила світ нова книга про “українське обличчя” Донеччини дослідниці та письменниці Катерини Зарембо. У ній, зокрема, зображені активісти Званівки та Олександро-Калинового, студентство ДонНУ імені Стуса, фанати “Шахтаря”, протестувальники Євромайдану, митці платформи “Ізоляція”.
Ці групи та громади об’єднує те, що вони українські за духом та сучасні нам. Решта ж України про них майже не чула, роками вважаючи Донеччину на Луганщину тотально проросійськими. У ній авторка руйнує радянсько-російські міфи та розповідає про сучасний український схід.