Побачити світло у пітьмі. У Києві жінкам, які зазнали горя через війну, пропонують допомогу в центрі “Незламна” (РЕПОРТАЖ)

Пережили окупацію, втратили чоловіка на фронті, не мають зв’язку з дитиною, яку депортували росіяни, чи не можуть пристосуватися до життя в евакуації. З такими проблемами до Центру відновлення ментального здоров’я “Незламна” від “Фонду Маша” звертаються десятки жінок. Тут їм безкоштовно пропонують підтримку психолога, терапевтичні майстерні та групи підтримки. Ми завітали до столичного простору та дізналися, які методики тут впроваджують та що про них думають його відвідувачки. 

“Я хотіла наповнити себе чимось позитивним”: історія жінки з Донеччини, яка звернулася за допомогою до психологів

Переступивши поріг центру, відчуваєш спокій та розміреність. Мені одразу пропонують залишити верхній одяг на вішаку та випити води. Вона тут у графінах: кажуть, не використовують кулери, аби відвідувачки не почувалися як у офісі.

За годину у просторі почнуться заняття, а поки в кабінети крізь великі вікна лише злегка пробивається гамір міста: центр розташований у самому центрі столиці. 

Тут є кілька кімнат для індивідуальних сесій із психологом та дві (вже дещо більші) для групових занять.

Невдовзі до центру починають стікатися ті, хто сьогодні має бажання поновити сили завдяки арттерапії. Серед них — переселенка з Донеччини Світлана Захар’ящева. Жінка одягнена у широкі сірі брюки та синій класичний піджак, а у вухах гойдаються невеликі трикутні сережки йому в тон. 

“У 2015 році з чоловіком та сином ми виїхали з Донецька. Спочатку в Києві проживали, а потім переїхали в Чабани. Взагалі я з селища Очеретине Ясинуватського району. У квітні минулого року ми забрали звідти батьків, бабусю. Мама чоловіка залишилася у Єнакієвому, але ми плануємо, що вона приїде до нас, коли у неї вийде”, — розповідає Світлана.

Співрозмовниця додає: після вимушеного переїзду через окупацію Донецька вона відносно швидко адаптувалася до життя на Київщині. Та через повторний травматичний досвід, який спричинило повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022-го, відчула, що психологічний стан погіршується. 

“Я почала хвилюватися, що батькам і бабусі важко буде [пристосуватися до життя в евакуації]. Я повинна бути міцна, у ресурсі. І тому відчувала, що у мене потроху здають нерви. Я хотіла наповнити себе чимось позитивним”, — каже Світлана. 

Тривога наростала й через те, що її рідне Очеретине щільно криють вогнем окупанти, тож у якийсь момент жінка почала відсторонюватися від локальних новин.

“У грудні 2023-го мені випадково у соцмережах трапилася інформація про фонд. І я так прикинула, що мені недалечко їхати, можна виділити час. Адміністраторка мені сказала, що вільних місць немає і я буду п’ятою в очікуванні. За день мені зателефонували і сказали: “Місце звільнилося, можете приїжджати”, — згадує співрозмовниця. 

Спершу жінці запропонували зустріч із психологинею, яка зі свого боку порадила Світлані займатися у центрі арттерапією, ходити на кіноклуб та у групи емпатичної підтримки. 

“Тобто у мене зараз три паралельні заходи. Дуже подобається. Я відчула, що у мене відкрилось друге дихання. З’явилась якась віра у собі, якісь плани. Я концентрую увагу тепер більше не на негативних подіях, а на тому, що продовжується паралельне життя”, — з посмішкою говорить Світлана.

“За ніччю завжди наступає день”. Що зображають жінки на заняттях із арттерапії та як це може впливати на емоційний стан 

За час нашої розмови до центру “Незламна” приходять ще 6 жінок, які відвідують заняття з арттерапії. Вони розміщуються за столами в одному з кабінетів та поки не знають, чого очікувати саме сьогодні, адже щоразу теми занять змінюються.

Біля привідчинених дверей до кабінету практична психологиня та арттерапевтка Олена Луценко пошепки привідкриває мені завісу прийдешнього дійства.

“Сьогодні ми спробуємо попрацювати у темі невизначеності і неочікуваних результатів. Зараз важко жити без контролю, він для нас важливий, тому що без нього людина втрачає відчуття якоїсь опори в житті. Зазвичай нам хотілося б, щоб ми провели лінію і вона була чіткою чи якогось певного кольору, але не завжди так буває. І наші плани у житті можуть піти не так, бо є зовнішні обставини”, — розповідає арттерапевтка.

За кілька хвилин заняття стартує. Жінки беруть аркуші білого паперу та різнокольоровими восковими олівцями починають їх замальовувати. Раз на кілька хвилин вони обмінюються аркушами та доповнюють творіння одна одної. Коли вільного місця на аркушах не лишається, Олена Луценко бентежить жінок вказівкою: усім їм треба взяти чорний олівець та повністю замалювати зображене. 

У кімнаті виникає кількасекундна тиша. Якийсь час ніхто з присутніх не наважується взяти до рук чорний колір.

— У мене протест, — маніфестує одна з жінок.

— Якщо у вас зараз виникає протест, це нормально. Бо ця вправа спрямована на те, щоб ми зараз прийняли той жахливий момент, коли все йде не за планом. За ніччю завжди наступає день. Наш день сьогодні наступить трішки інакше, не так, як ми звикли, але вам теж сподобається, — відповідає арттерапевтка Олена.

Коли полотна стають чорними, психологиня пропонує жінкам взяти до рук дерев’яні палички та вишкрябати ними те, що їм до вподоби. 

“Це може бути пейзаж, птаха фенікс, будь-що, що вам подобається. Це метафорично про те, що, коли минає ніч і наступає ранок, нам потрібно докласти зусиль для того, щоб побачити, що наші вчорашні труди були нам потрібні і стали основою нашого сьогоднішнього успіху”, — говорить Луценко.

На обличчях жінок з’являються легкі посмішки. Крізь шар чорного кольору пробиваються кольорові сердечка, сонечка, дерева та вигадані персонажі. 

“Акцент ми робимо не на якості продукту, а на тих переживаннях, які відбуваються в процесі цієї творчості. Конкретно в цій групі в мене була мета навчити їх прийомів емоційної стабілізації. На першій зустрічі ми малювали мандали, потім робили вправи з глиною. Сьогодні у нас п’яте заняття, і помітний серйозний прогрес”, — запевняє арттерапевтка Олена Луценко.

• Читайте також: Як важкопоранені військові відновлюють сили на заняттях із арттерапії та що вони зображають (ФОТОРЕПОРТАЖ) 

Які методи психологічного розвантаження пропонують у “Незламній” та як сюди потрапити

Загалом одна група проходить до десяти сеансів арттерапії. У центрі “Незламна” пропонують й інші заняття для психологічного розвантаження:

• тілесна терапія (акцентується на взаємодії фізіології та психіки людини);
• кундаліні-йога;
• кіноклуб (разом із психологинею відвідувачки дивляться певний фільм та обговорюють його з погляду психології);
• групи емпатичної підтримки;
• групи підтримки для жінок, які втратили рідних через війну;
• групи підтримки для жінок, які чекають чоловіків із фронту.

До центру можуть звернутися жінки, які пережили окупацію, зазнали насилля, втратили дитину чи чоловіка через російську агресію тощо.

“У нас 55% людей, які змінили місце проживання. Це проблеми адаптації: новий соціум, нові школи, відсутність роботи. У нас є жінки, які пережили полон. Жінки, у яких вивезли дітей [на окуповані території чи у Росію]. Ми беремо сюди не всіх: є анкетування. Ми дивимося, який рівень депресії й яка історія війни в цієї людини. Ми не беремо туристів, які просто втомилися і не знають, чим їм зайнятися у житті”, — зазначає операційна директорка центру “Незламна” Олена Філіпова. 

• Читайте також: “Були хлопці, які не розмовляли”: як у Києві реабілітують військових із допомогою коней та які результати це дає (РЕПОРТАЖ)

У терапії відмовляють і тим, у кого після втрати рідної людини не минуло принаймі пів року.

“Перші місяці після втрати ми дуже злі. Людина горює, і їй треба час для того, щоб прийняти цю дійсність”, — пояснює Олена.

Аби потрапити на заняття у центрі, слід заповнити відповідну гугл-форму. 

“Заняття відбуваються у закритих групах. Це про безпечне оточення. Ти можеш все розказати, а не кожного разу бачиш нові імена і нових учасників. Кожна учасниця отримує заняття з арттерапії і тілесної терапії. Далі [заняття] підбирають залежно від стану. Якщо ситуація дуже погана, то можемо перенаправити на інші проєкти. Наприклад, є проєкт “Незламна мама”. Це програма реабілітації, коли жінки на три тижні виїжджають у Карпати чи Чернівецьку область і теж працюють з психологом, але набагато інтенсивніше”, — резюмує операційна директорка центру. 

Нагадаємо, раніше ми розповідали про те, як військові, ветерани та ті, хто через війну втратили рідних, поновлюють сили на сеансах звукотерапії.