Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
І у 2026 році на Донеччині є випускники, які закінчили школу з відзнакою, переможці олімпіад, студенти коледжів та молодіжні активісти. До цього діти з викладачами йшли в умовах дистанційного навчання, переїздів, відключень світла та регулярних обстрілів. На один день понад пів тисячі людей із різних громад Донеччини зібралися в Києві, щоб відзначити таланти.
Ми приходимо майже за годину до початку. Хотілося побачити не лише саму церемонію, а й те, що зазвичай залишається за кадром.
Зала для проведення зустрічає великим світлим холом, усередині вже людно — організатори чекають майже шість сотень гостей. Хоч офіційний початок ще попереду, більшість приїхали завчасно.
Біля сцени триває остання репетиція і підготовчі моменти. Організатори показують школярам, звідки виходити після оголошення громади, де зупинитися для фотографії й коли повертатися на свої місця.
У холі журналісти вже записують перші коментарі дітей. Батьки швидко переходять від однієї групи до іншої, щось уточнюють, когось шукають. Часом здається, що вони переживають значно більше за своїх синів і доньок.
Самі школярі поводяться набагато спокійніше. Хтось знайомиться із сусідами по ряду, хтось переглядає телефон, хтось уже сміється з новими знайомими.
Якби не знати, на який захід вони приїхали, навряд чи можна було б здогадатися, що перед тобою — відмінники, переможці олімпіад чи студенти, яких сьогодні відзначатимуть за успіхи в навчанні. Просто підлітки, які святково вбралися і хочуть добре провести час.
Водночас майже за кожним стоять кілька років дистанційного навчання, евакуації, переїздів і постійних спроб зберегти звʼязок зі своєю школою.
На захід “Форпост східного фронту: Талант. Інтелект. Творчість” запросили понад дві сотні випускників, які закінчили школу з відзнакою, переможців всеукраїнських олімпіад, студентів закладів фахової передвищої освіти та активну молодь Донеччини.
За понад двома сотнями нагороджених — десятки історій і майже вся Донеччина. До Києва приїхали випускники з Краматорська, Бахмута, Торецька, Сартани, Мангуша, Дружківки, Авдіївки, Сіверська та інших громад області.
Одні делегації налічували десятки школярів — Краматорськ представляли 38 випускників, Слов’янськ — 16. Інші — привезли лише кількох дітей: Бахмутську представляли вісім школярів, Торецьку та Сіверську — по пʼятеро. У Сартані відзначили Таїсію Осипову та Кирила Куркчи, у Мангуші — Анну Басову, Ельміру Мурзу й Анну Тараненко, а дружківчанка Єлизавета Леонова стала однією з небагатьох, хто цього дня отримав одразу два пам’ятні коїни — за успіхи в навчанні та призове місце на всеукраїнському конкурсі-захисті Малої академії наук.
Кожному з відмінників цього дня вручають памʼятний коїн Донецької обласної військової адміністрації.
Першим до мікрофона виходить начальник Донецької ОВА Вадим Філашкін. Передусім він традиційно дякує українським військовим, завдяки яким цей захід взагалі став можливим, а потім звертається до дітей.
“Нам сьогодні захотілося зробити нашим дітям справжнє свято. Подякувати їм за навчання, подякувати батькам і педагогам, які вклали величезні зусилля, щоб діти отримували освіту в найскладніших умовах. Наші діти ставали медалістами, перемагали на олімпіадах і спортивних змаганнях. Тому сьогодні ми вітаємо їх і бажаємо натхнення для нових досягнень”, — каже він.
Поки на сцені змінюються виступи, у залі одна за одною спалахують камери телефонів. Діти фотографують одне одного ще до початку нагородження.
Після вручення більшість не поспішає знімати відзнаки — вони так і залишаються на шиї. В руках діти продовжують тримати невелички коробочки з коїнами.
Але цього дня для багатьох важливими стали не стільки відзнаки, скільки можливість опинитися серед своїх.
“Я взагалі не знала, що тут буде” — сміється випускниця Авдіївської школи №7 Діана Щербакова, коли запитуємо про підготовку до нагородження.
Вона говорить швидко, постійно усміхається і, здається, однаково радіє і нагородженню, і самій можливості побувати в Києві.
“Нам просто сказали, що в Києві щось будуть вручати тим, хто, скажімо так, добре запарився над навчанням. А вже напередодні повідомили адресу. Що саме тут буде, я точно не знала”, — розповідає вчорашня 11-класниця..
Останні кілька років вона, як і тисячі інших дітей Донеччини, навчалася дистанційно. Родині довелося переїжджати: спочатку жили на заході України, пізніше — на Дніпропетровщині.
Та коли Діана згадує школу, першою розповідає не про переїзди і труднощі. А про випускний, рідкісні зустрічі офлайн вона наразі особливо цінує.
“Він був 19 червня у Дніпрі. Там зібралися всі Авдіївські школи. І хоча в нас усіх дистанційне навчання, сам факт, що випускний взагалі відбувся, вже здавався дивом. Він навіть вийшов кращим, ніж я очікувала. Були фотозони, подарунки. Але найважливіше — ми всі зустрілися наживо”, — ділиться нещодавніми спогадами Діана.
Попереду в неї вступна кампанія. Каже, що продовжить навчання в українському ВНЗ, але поки обирає спрямування: “Майже визначилася. Обираю між історією і філологією. Все-таки більше схиляюся до історії”.
А після офіційної частини плани значно простіші.
“Підемо гуляти по магазинах. І ще дуже хочу побачитися з однією людиною. Ми не бачилися ще з олімпіади. Я точно знаю, що він сьогодні тут. Батьків його вже бачила, а от його самого ще ні”, — додає дівчина.
Серед нагороджених в цей день і девʼятикласником Матвієм із Сіверської громади. Хлопець говорить спокійно і впевнено. Не поспішає з відповідями, ніби кожну думку вже давно для себе сформулював.
“Дистанційне навчання і постійні переїзди, я б так описав свої спогади про школу. Це був Харків, Київ, Кривий Ріг. Я майже ніде не затримувався довше ніж на пів року чи рік. Але навчання не закидав. Я чудово розумію, що навчання — це мій обовʼязок у цьому віці. Тим паче мені дуже допомагали батьки й старший брат”, — розповідає учень.
Саме брат, усміхається Матвій, зараз допомагає йому визначитися з майбутньою професією.
“Мені подобається IT. Брат працює в цій сфері, тому багато що може підказати й навчити”, — ділиться вже майбутніми планами щодо професії Матвій.
Попри часті переїзди, хлопець закінчив девʼятий клас без жодної девʼятки в табелі. Ба більше, запевняє, що усі девʼять років мав у табелях лише відмінні оцінки.
“Найбільше люблю англійську мову. Вона відкриває дуже багато можливостей. А ще подобається алгебра — люблю розв’язувати задачі”, — із запалом говорить хлопець про улюблені предмети.
Єдине, чого, каже, бракує найбільше, — звичайного шкільного спілкування.
“Ми всі зараз у різних містах, тому з однокласниками здебільшого переписуємося. Мені більше подобаються живі зустрічі. Добре, що є друзі ще з дитинства, нові знайомі”, — додає Матвій.
Поки говоримо, час від часу він позирає на телефон і скидає виклики. На день запланували чимало зустрічей. Тож прощаємось після досить короткої розмови.
Тим часом церемонія триває, на сцені змінюються не лише школярі. Після виступу начальника Донецької ОВА та міністра освіти і науки до дітей звертаються заступниця керівника Офісу президента, Уповноважена Президента України з питань підтримки освіти, науки та спорту, заступник міністра молоді та спорту, а також інші гості.
Між промовами офіційних гостей сцена майже не пустує. Їх змінюють музичні номери, ведучі знову запрошують дітей до нагородження.
Коли ведучі оголошують громади, оплески лунають щоразу однаково гучно — незалежно від того, виходять на сцену випускники з Маріуполя, Авдіївки, Краматорська, , Бахмута, Сіверська чи Шахового.
Нагородження поступово переходить у концерт. А коли музика стихає, ведучі дякують гостям і оголошують завершення заходу. Та розходитися ніхто не поспішає.
Марію Давидович із Краматорська зустрічаємо вже після вручення нагород. Вона стоїть поруч із мамою і обговорює події дня. Марія також закінчила девʼятий клас із відзнакою.
“Вже з третього класу почався ковід, і ми перейшли на дистанційне навчання. Потім уже почалася повномасштабна війна. Тому вся моя школа практично в такому режимі”, — ділиться дівчина.
Зараз дівчина з родиною живе у Броварах. Зізнається, що навіть замислювалася над тим, щоб перейти до місцевої школи. Але залишилася в Краматорській.
“Хотілося навчатися саме там. У мене були рідні вчителі, друзі, дуже багато спогадів. Думаю, що я обрала правильно”, — тихо додає Марія.
Зараз найбільше їй подобаються англійська мова та правознавство. Про майбутню професію поки не говорить — попереду ще два роки навчання.
В холі виставкового центру одна за одною збираються компанії.
— Давайте ще одне фото!
— Усміхайтеся!
— Тепер із батьками!
Коїни все ще залишаються в руках. Після офіційної церемонії вони вже не виглядають нагородою. Радше згадкою про день, коли діти з різних куточків Донеччини знову опинилися разом.
Нагадаємо, що Донбаська машинобудівна академія переїжджає на Закарпаття — і вже набирає студентів. Зараз вона порожня, але вже до 1 вересня тут мають облаштувати аудиторії, аби прийняти першокурсників.