Наталя Любченкова готує новини з Донбасу для європейського глядача. Ми поговорили з нею про те, яким український схід бачать європейці та навіщо жінка приїхала у Соледар на цілий тиждень.
Журналістка-міжнародниця Наталя Любченкова — учасниця арт-резиденції платформи “ІЗОЛЯЦІЯ”.
“Основне вони (західні медіа, — ред.) висвітлюють. Якщо немає загострення — насправді цікавості особливої немає, якщо нічого не відбувається. У них дуже базове розуміння про те, що відбувається на Донбасі. Ця інформація “перекодовується” на локальну мову, і все ж таки деякі речі залишаються базовими, часом навіть помилковими”, — каже Наталя Любченкова.
“У Франції є українці, які продовжують ходити на пікети, часом одиночні, в центр якогось європейського міста, щоб далі розповідати про агресію Росії на території України”, — каже Наталя Любченкова.
Вона вирішила, що розповідатиме більше про життя цивільних.
“В Гранітному або Мар’їнці я розповідала про життя людей, які там живуть. Щоб західна аудиторія розуміла, що це — доля живих людей, яка тут вирішується кожного дня. Що це (збройна агресія, — ред.) досі триває, кожен день. Про те як люди з цим виживають. Безліч людей тут можна зустріти, від яких можна надихнутися”, — каже Наталя Любченкова.
І в рамках арт-резиденції в Соледарі Наталя Любченкова хоче продовжувати висвітлювати Донбас для західної аудиторії. Але вийшовши за рамки журналістики.
“Я вперше працюю з мистецькими методами, намагаючись через якісь метафори пояснити, аби люди самі інтуїтивно могли йти шляхом до кращого розуміння того, що тут відбувається”, — каже Наталя Любченкова.
Для довідки:Взимку в Соледарі стартувала арт-резиденція “Заземлення” платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ. Ідея полягає в тому, що люди мистецтва кидають своє звичне середовище, приїжджають на тиждень на Донеччину, надихаються тут та роблять щось творче у будь-якій сфері. Це може бути відео- або саундарт, скульптура, інсталяція, тощо. Учасники резиденції мають закінчити свої роботи до середини серпня.
Любченкова створить “доповнену реальність”: вишиватиме на своїх фотографіях, зроблених на Донбасі. Хоча, у такому виді сучасного мистецтва зазвичай вишивають “щось легеньке”, не пов’язане ані з війною, ані з соціальними проблемами.
“Я вирішила що можу поєднати мою любов до мистецтва й бажання розповідати про країну Західній Європі”, — розповідає арт-резидентка.
Вона має впоратися до середини серпня, коли всі арт-резиденти ІЗОЛЯЦІЇ мають подати всі свої завершені роботи.
Ще один спосіб розповісти про події на Донбасі, але у трохи іншому форматі, — це виставка її фоторобіт про східну Україну.
“Нею я намагалася донести те, що тут відбувається через історії людей. Щоб була якась інша актуальність, окрім просто цифр, заголовків, які нічого ні про що нікому не говорять”, — розповідає журналістка.
Цю виставку Наталя показувала у Парижі, Брюселі, Ліоні та Берліні. На неї приходили й українці, і пересічні європейці, і євродепутати чи їх представники.
“Вона про історії людей, які щось роблять на шляху до “відновлення з попелу. Вона доповнювалася і виставлялась 5 разів. Останнім часом, я була у пошуках нових інструментів для того, щоб продовжити цю роботу. І думаю, що мистецькі засоби, до яких я тепер вдалася, допоможуть мені у цьому”, — зазначає резидентка.
Нагадаємо, минулого року платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ переїхала до Соледара. До того ІЗОЛЯЦІЯ 6 років працювала у столиці, куди вимушено переїхала влітку 2014-го.
Читайте також:
Жінка родом з Києва, вже 10 років вона живе у Франції й зараз працює тележурналісткою. Вперше в житті побувала на Донбасі у 2015 році й відтоді відвідує регіон регулярно; тут її цікавить життя людей у прифронтових громадах.
“Там (в ЄС, — ред.) дуже багато різних заголовків з різних регіонів. Є Сирія, з якою ми, на щастя, не можемо порівнюватися за масштабами руйнувань. Справи у Малі, наприклад, багатьом у Франції можуть видатися цікавішим, бо зв’язок між цими двома країнами досі дуже сильний”, — пояснює “кухню” міжнародних новин журналістка.
Європейці, яких Наталя зустрічає, часто не знають про те, що конкретно відбувається на Донбасі зараз.
“Люди (на Заході, — ред.) максимум сформували свою думку про Путіна як керівника, вирішили він агресор чи ні. Вони знають, що мав місце конфлікт, але не завжди в курсі чи він досі триває і з якою інтенсивністю”, — каже Наталя Любченкова.
Присутня й потужна пропаганда держави-агресорки.
“Російська пропаганда — всепоглинаюча. Франція — це часто русофільне таке середовище. Є чимало людей, які засуджують чинну російську владу. При цьому є політичні кола, які кажуть вголос, що санкції ЄС проти Росії невигідні. І завжди ця дискусія йде на нове коло, що можливо їх треба зняти”, — каже журналістка.
За її словами, у Європі є й пересічні люди, які намагаються привертати увагу європейців до війни на Донбасі.