3 липня Генштаб України визнав втрату Лисичанська — останнє місто Луганської області опинилося в окупації РФ. Журналісти Вільного радіо спробували з’ясувати, наскільки сильно постраждала промисловість Луганщини, та чи залишилися в регіоні перспективи розвитку після російського вторгнення.
Промисловість Луганщини на початку війни з Росією у 2014 році переживала не найкращі часи. Після гібридного вторгнення та окупації ключових міст Донбасу, довелося адаптуватися до нових реалій та розбудовувати нову логістику, яка виключала б контакти з країною-агресоркою.
Це не вдалося — попри зусилля, економічна “блокада” окупованої частини Луганщини у 2017 році фактично знищила флагманські підприємства Луганської області. За даними Луганської ОДА, обсяги реалізації ключової для регіону металургійної продукції знизилися у 20 разів — з 1,8 мільярда гривень у 2017 році до 90 мільйонів грн у 2018-му.
Проте, в області все ще залишалися підприємства вугільної, хімічної та легкої промисловості, які продовжували працювати.
Прикладом успішного підприємства можна вважати Рубіжанську панчішну мануфактуру, яка виготовляла вироби не тільки для внутрішнього ринку, але й продукцію на замовлення більш відомих брендів.
Відкрите вторгнення 2022 року змінило геть усе. З масовим застосуванням важкої артилерії та ракетних ударів, усі заводи та фабрики в регіоні зазнали обстрілів та пошкоджень. Після повної окупації Луганщини російські загарбники отримали контроль над колись потужним промисловим комплексом, який забезпечував мешканців Луганщини роботою, а місцеві бюджети — податками. Що ж наразі отримали окупанти після “звільнення” області, розберемо на прикладах найбільших платників податків регіону.
З 1981 року комбінат Рубіжного був одним з найбільших постачальників картонної тари в Україні — виробництво заводу складало близько третини від усього об’єму гофротари в Україні, а на заводі працювали близько 1000 людей. Виготовляли майже усе — від коробок до міцного картону для будівельних матеріалів.
У 2022 році росіяни цілком зруйнували склади сировини та готової продукції, а також розгромити усі комунікації. Наразі робота підприємства неможлива, бо немає ані сировини, ані газу, ані спеціалістів.
Рубіжанський хімічний завод НВП “Зоря” впродовж 11 років пропонував клієнтам невеликий, проте місткий асортимент пестицидів та інших засобів захисту рослин — виробничі потужності складали близько 6 мільйонів тонн концентратів на рік. 13 травня територію підприємства захопили чеченські бойовики.
Під час бойових дій завод “Зоря” зазнав нищівних втрат. Зокрема, під артилерійські снаряди потрапили адміністративні будівлі, цистерни та виробничі потужності. Більш того, аби відновити підприємство, потрібні не тільки чималі кошти на відбудову інфраструктури та обладнання, але й нові контракти — усю сировину для роботи “Зорі” постачали з Китаю.
Війна не обійшла стороною і провідного постачальника пластикових труб в Україні. Рубіжанський трубний завод виготовляв приблизно чверть усіх трубних виробів з пластику та був провідним українським постачальником для комунальних підприємств.
Наразі відомо лише те, що на підприємстві немає електрики, а усі робочі процеси призупинені. Нам не вдалося отримати коментар у керівництва заводу щодо його діяльності.
Рубіжанська фармацевтична компанія понад 30 років випускала лікарські вироби — асортимент складав 34 найменування в чотирьох терапевтичних групах. За словами очільника Луганської ВА Сергія Гайдая, компанія зареєструвала перший в Україні аналог японського противірусного лікарського засобу “Авіган” для лікування коронавірусної хвороби.
Під час бойових дій у Рубіжному будівля підприємства зазнала нищівних втрат.
Третій за розміром в Україні виробник аміаку, завод-велетень давав робочі місця близько 5 тисячам працівників. Підприємство орієнтоване на експорт: на внутрішньому ринку України реалізується тільки близько 30 % виробленої продукції.
31 травня окупанти пошкодили цистерну з азотною кислотою. 6 червня пресслужба Group DF офіційно підтвердила руйнацію щонайменше двох цехів хімічного підприємства, зокрема ключового – цеху аміаку. Наразі одне з найбільших в Європі підприємств хімічної промисловості не функціонує та не придатне для подальшої роботи — на відновлення потрібні місяці цілодобової праці та мільярди гривень.
Вугледобувне державне підприємство Луганської області, яке спеціалізувалося на видобутку кам’яного вугілля на чотирьох шахтах, та забезпечувало робочими місцями близько 4 тисяч працівників.
З 24 лютого усі 4 шахти підприємства були затоплені через обстріли російських окупантів. Внаслідок бойових дій електричні мережі регіону отримали критичні пошкодження, через що порушилася робота шахтних помп.
Більш того, затоплені шахти не тільки унеможливлюють їхнє використання, але й загрожують катастрофою навколишньому середовищу.
Товариство з додатковою відповідальністю “Лисичанський желатиновий завод” було єдиним в Україні виробником харчового желатину. До 2014 року 70% сировини завод закуповував у Росії, але після початку бойових дій завод переорієнтувався на місцеву сировину.
26 червня 2022 року окупанти вели бойові дії на території заводу. Зокрема, російські ЗМІ стверджували, що їхні війська захопили Лисичанський желатиновий завод. В підтвердження цього росіяни в мережі розповсюдили відео з безпілотника, на якому можна побачити зруйновані цехи підприємства.
У середині 2000-х підприємство було найбільшою «незалежною» броварнею України, займаючи п’яте місце за обсягами виробництва пива у країні та поступаючись за цим показником лише четвірці великих пивоварних груп, таких як “Ефес”, “Оболонь”, “Сармат” та “Славутич”. Сьогодення ж, попри зменшення обсягів, “Лиспи” користувався популярністю насамперед на ринку Луганщини та сусідніх областей України.
Після обстрілів Лисичанська стало відомо про серйозні пошкодження технічних приміщень пивоварного заводу.
Ще одне ключове підприємство регіону та одне з найстарших — потужності заводу побудували ще у 1939 році. За 1990 рік на заводі відремонтували найбільшу кількість вагонів за всю історію Попаснянського ВРЗ – 16725 вагонів. Як і для інших підприємств, на початку 90-х років для заводу настали не найкращі часи, оскільки в порівнянні з 1990 роком обсяги ремонту вагонів значно зменшилися. Наразі ж завод ремонтує близько тисячі вагонів на рік, тобто менш як 9% своєї потужності.
2 березня підприємство обстріляли російські окупанти. Проте цей завод є ледь не єдиним, на якому потенційно можна поновити як ремонт, так і виробництво вагонів.
Ми поспілкувалися зі старшим економістом Центру економічної стратегії Дмитром Горюновим, аби оцінити варіанти майбутнього промисловості Луганщини в реаліях окупації. Він каже: висновки не втішні.
“Усі ключові підприємства Донбасу були зруйновані. Та навіть ті, що більш-менш вціліли, спиралися на матеріальну та логістичну базу саме сусідніх регіонів”, — пояснює експерт.
За його словами, поновити та підняти можна будь-яке підприємство, навіть цілком знищене — все залежить від кількості грошей, які на це підуть, та доцільності.
З того, що залишилося на Луганщині — потенційно цікавими для Росії можуть бути лише два підприємства: сєвєродонецький “Азот” та Попаснянський ВРЗ.
Проте, якщо вагоноремонтний завод більш-менш матиме стару клієнтську базу та попит, то аби привести “Азот” до робочого стану, потрібні величезні інвестиції, які можуть не повернутися у майбутньому.
“Достеменно нам не відомо, чи потребує Росія мінеральні добрива, які виготовляв “Азот” для України та на експорт. Швидше за все ні, бо вони мають свої підприємства хімічної галузі, якось справлялися”, — каже Дмитро Горюнов.
Також економіст визнає — проблема Луганщини не тільки у понівечених підприємствах, але й у відтоку кадрів, які рятуючись від війни переїхали до інших регіонів.
“Наразі там банально немає кому працювати, поїхали усі фахівці. А спеціалісти з Росії масово туди навряд поїдуть”, — додає економіст.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
