Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Соляні шахти, вугільні терикони й металургійні заводи — це перше, що спадає на думку про Донецький край. Але Донеччина — значно більше, ніж промисловий регіон. Тут слухали симфонії на глибині 300 метрів, вирощували троянди серед шахт і писали пісні, які звучали в космосі. Розповідаємо, чим славиться Донецька область.
Донецьку область утворили 2 липня 1932 року. Першим її центром став Артемівськ — нині Бахмут. Згодом — Сталіно, яке сьогодні знають як Донецьк. Після того як у 2014 році Росія окупувала Донецьк, фактичним адміністративним центром регіону став Краматорськ. Під час повномасштабного вторгнення він перебуває під обстрілами росіян.
Донеччина відома як промисловий край. До 2014 року тут виробляли п’яту частину загальнодержавного промислового продукту. У регіоні працювали понад дві тисячі підприємств — металургія, хімія, важке машинобудування, енергетика. Показово, що у 2012 році Forbes Ukraine визнав Донецьк найкращим містом для бізнесу в Україні.
Маріупольські заводи Азовсталь та меткомбінат імені Ілліча постачали сталь для будівництва мостів і залізниць по всьому світу.
У Костянтинівці виготовляли скло, у Дружківці — порцеляну. Кераміка зі Слов’янська теж відома далеко за межами Донеччини.
Донецький вугільний басейн — один із найбільших у Європі. На території області розташовані 127 шахт із понад двома тисячами кілометрів підземних коридорів. Видобуток вугілля тут вели на глибині до понад 1500 метрів. Зараз про це нагадують терикони Донеччини — великі штучні гори, які утворилися з відходів видобутку копалин та стали символом регіону.
Але копалини Донеччини — це не лише вугілля. Тут є кам’яна сіль, біла глина-каолін для виробництва порцеляни, ртутна руда кіноварі, цирконій, граніт, крейда та вапняки. У доісторичні часи тут виплавляли золото, мідь і срібло. А після Другої світової війни на засекречених копальнях видобували радіоактивні матеріали для перших радянських атомних бомб.
Соляні шахти Соледару вважаються одними з найбільших родовищ солі в Європі. Пластам мінералу — 280 мільйонів років. Мікроклімат на глибині 300 метрів настільки унікальний, що в копальнях створили спелеосанаторій для лікування хворих на астму та бронхіт. А ще в цих підземних залах уперше в Україні провели живий концерт — “Соляна симфонія” у виконанні Донбаського симфонічного оркестру.
У 2023 році Росія зруйнувала та окупувала Соледар.
В Артемівську — нині Бахмуті — розташовувався найбільший у Східній Європі завод ігристих вин. Щороку звідси по всіх континентах розходилися мільйони пляшок напою, витриманого у підвалах загальною площею 26 гектарів.
Сьогодні від заводу Artwinery залишились руїни, виробництво перенесли на Одещину, а пляшки виготовленого в Бахмуті ігристого продають на аукціонах.
Втім, Донеччина — це не лише заводи й шахти. На півдні регіону зберігся заповідник “Хомутівський степ” — це частина Дикого Поля, яка ніколи не бачила плуга. Там ростуть десятки видів реліктових рослин, зокрема ковила.
На узбережжі Азовського моря у Національному природному парку “Меотида” живуть червонокнижні птахи. Білосарайська та Крива коси щовесни та щоосені стають транзитним пунктом для мільйонів перелітних птахів.
Слов’янськ відомий цілющими солоними озерами з мінеральними джерелами, що здавна використовуються для лікування. На цих водоймах побудували бальнеологічний курорт “Словкурорт”. Найбільші озера — Сліпне, Вейсове, Гарячка та Ропне.
На Донеччині розташований найбільший штучний ліс України — Великоанадольський ліс площею 2543 гектари. Його заклав понад півтора сторіччя тому науковець Віктор Графф.
Перлина Донеччини — Святогірськ. Тут розташований національний природній парк “Святі гори” — із сосновим лісом на березі Сіверського Дінця та крейдяними скелями. Тут же розташована Святогірська Лавра.
Місцевий смаколик — шишкове варення. Аби воно вийшло смачним і ніжним, шишки потрібно збирати навесні.
Білокузьминівські скелі — геологічна пам’ятка природи місцевого значення, що розташована поблизу села Білокузьминівка. Ці скелі крейдяні, а їхній вік — близько 90 мільйонів років, тож формуватися вони почали в останньому (крейдяному) періоді мезозойської ери. Тоді на території сучасної Донецької області було тепле море, у якому мешкали різні морські жителі. Ці організми мали вапняний скелет, і їхні залишки багато тисяч років збиралися на морському дні. З них і утворилися Білокузьминівські скелі.
Найвища скеля комплексу — гора Меч. Її висота становить 25 метрів. У XVI сторіччі запорізькі козаки використовували цю скелю як спостережний пункт. У тих самих цілях її використовували й солдати під час Другої світової війни.
Ще одна унікальна пам’ятка українського сходу — скам’янілий ліс Донеччини, розташований поблизу Олексієво-Дружківки у балці Розсохувата. Це найдавніший кам’яний ліс у Євразії, заповідник “Дружківські скам’янілі дерева”, який є частиною регіонального ландшафтного парку “Клебан-Бик”. Як виникли скам’яніли дерева, точно невідомо.
Донецьк називали спортивною столицею України. У 2012 році місто приймало матчі чемпіонату Європи з футболу на стадіоні “Донбас Арена” — першому у Східній Європі стадіоні найвищої, четвертої категорії за стандартами УЄФА. Цю категорію надають стадіонам, які можуть приймати фінали Ліги чемпіонів, Євро та інші матчі топ-рівня. На будівництво “Донбас Арени” пішло 400 мільйонів доларів. На матчах “Євро-2012” побували 300 тисяч уболівальників з різних куточків планети. На арені виступали зірки світового рівня.
Після окупації Донецька у 2014 році “Донбас Арена” занепадає й руйнується.
Донецький край став малою батьківщиною для багатьох видатних людей, яких знають за межами України.
Михайло Петренко — повітовий учитель родом зі Слов’янська, який написав пісню “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю”. Вона стала справді народною, а згодом — однією з перших двох пісень, виконаних у космосі.
Сергій Прокоф’єв — композитор, автор восьми опер, семи балетів, семи симфоній та багатьох камерно-інструментальних творів, а також музики до кінофільмів. Народився у Сонцівці тоді Бахмутського повіту на Донеччині.
Василь Стус — поет і дисидент, народився на Вінниччині, але родина переїхала до Донецька, коли Василю було 2 роки. Викладав на Донеччині українську мову й літературу. Радянська влада знищила його поезію і його самого — Стус загинув у в’язниці 1985 року за загадкових обставин. З 2016 року його ім’я носить Донецький національний університет, що евакуювався у Вінницю.
Володимир Сосюра — український письменник, поет. Народився в робітничій родині у Дебальцевому 6 січня 1898 року. Був козаком армії УНР та ніс службу у лавах Червоної армії. Один із найвидатніших українських поетів XX століття. Автор вірша “Любіть Україну”.
Євген Халдей — фотограф з Донецька (тоді Юзівки). Його фотографія “Прапор над Рейхстагом” стала одним із символів Другої світової. Три його знімки були представлені як обвинувальні документи на Нюрнберзькому процесі. У 1995 році Франція нагородила фотографа Орденом мистецтв та літератури.
Леонід Биков — актор і режисер, автор фільму “У бій ідуть тільки старики”. Заслужений артист УРСР (1958), заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974). Народився у Знаменському Слов’янського району.
Емма Андієвська — художниця й письменниця з Донецька, відома сміливими експериментами у живопису та літературі, представниця модернізму в українській літературі.
Ірен Роздобудько — українська письменниця, ілюстраторка та сценаристка, викладачка кінодраматургії. Народилася у Донецьку.
Архип Куїнджі — художник, якого вважають одним із найбільших пейзажистів світу, родом із Маріуполя.
Ольга Лящук — українська стронгвумен. Переможниця змагань “Найсильніша жінка світу”. Донеччанка розчавила своїми стегнами три кавуни за 7 секунд, що зафіксовано у Книзі рекордів Гіннеса. Може підняти об’єкт вагою понад 200 кг. У 2024 році стала найсильнішою жінкою Америки.
Лілія Подкопаєва — українська спортивна гімнастика з Донецька. Заслужена майстриня спорту України, Олімпійська чемпіонка Ігор в Атланті у 1996 році.
Віктор Чукарін — український радянський гімнаст. Народився у селі Хрещатицьке (Красноармійське) під Новоазовськом. У 1952 році завоював чотири золоті та дві срібні медалі на XI Олімпійських іграх у Гельсінкі (Фінляндія). Це був перший значущій результат для спортсменів-вихідців із Донецької області.
Олекса Тихий — учитель, мовознавець, громадський діяч, правозахисник, політв’язень, один із засновників Гельсінської групи зі сприяння дотриманню прав людини. Народився та виріс у селі Іжевка (або Їжівка) під Костянтинівкою. Навчався Олекса Тихий у Часовому Ярі, пізніше жив та працював у Дружківці.
Був тричі засуджений через літературну і правозахисну діяльність, а також за те, що виступав проти зросійщення Донбасу. Олекса Тихий помер під час останнього ув’язнення.
Іван Дзюба — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, активний учасник руху за незалежність України, дисидент. Автор памфлету “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, у якому з комуністичних позицій критикував політику русифікації. За свою громадську діяльність зазнав репресій: кілька разів його звільняли з роботи, під час репресій 1972 року він потрапив за ґрати. У кінці 1980-х років став одним із засновників політичної партії “Народний рух України”. Другий Міністр культури України (1992—1994). Народився у селі Миколаївка Ольгинської громади Волноваського району.
Разом із промисловістю та природою вражають і культура та традиції Донеччини. Першими поселенцями на цих землях були запорозькі козаки, які засновували свої “зимники” у стратегічно важливих місцях. Наприклад, назва Краматорська походить від козацьких часів, коли мандрівники позначали так місця перетину торгових шляхів, від слова “крам” — товар.
У XVIII столітті Катерина II переселила кримських греків на Донеччину. Їхні нащадки й досі зберігають традиції виноробства та грецьку культуру. Саме на честь грецьких переселенців регіон має власні Ялту, Урзуф і навіть Херсонес.
У 1930 році режисер Дзиґа Вертов зняв перший український звуковий фільм “Ентузіязм: Симфонія Донбасу”. Чарлі Чаплін, подивившись стрічку, написав: “Я ніколи не міг уявити, що індустріальні звуки можна організувати так, аби вони здавались прекрасними”. Фільм сьогодні займає 28-му позицію у списку 100 найкращих українських фільмів в історії.
Раніше ми розповідали, як працює Центр збереження ідентичності ТОТ, який створили при Маріупольському державному університеті. В інтерв’ю Вільному Радіо директорка Центру Діана Трима розповіла, для чого існує ця установа, які мистецькі твори й важливі свідчення вже втрачені та як можна зберегти історію регіону.